Аналіз політики Сполучених Штатів в Центральній Азії показав, що вона виступає похідною від американської глобальної стратегії, спрямованої на створення, підтримку й збільшення могутності за рахунок володіння найбільш сприятливим просторовим положенням, який досягається за допомогою воєнних і невоєнних засобів. Геополітичне положення Центральної Азії між Афганістаном, Іраном, Китаєм, Росією у зоні широтної й меридіональної експансії, об’єктивно обумовлює ріст важливості цього простору для Сполучених Штатів у постбіполярний період. Цей регіон виступає об’єктом взаємодії провідних держав світу, які прагнуть мати можливість керувати ним, тому що контроль над Центральною Азією сприяє збільшенню ефективності впливу на геополітичні процеси, що протікають на Євразійському континенті. Для Сполучених Штатів Центральна Азія є одночасно буферною зоною, комунікаційним вузлом, стратегічним плацдармом і джерелом ресурсів росту могутності євразійських держав. Геополітичний потенціал центральноазіатського регіону для Сполучених Штатів має істотне значення, тому що від його використання багато в чому залежить тривалість американського лідерства. Вивчення політики США в Центральній Азії дозволило визначити модель регіональної зовнішньополітичної стратегії Сполучених Штатів, що містить у собі будову, координацію, рівні, структуру й функції. Виділена модель дозволяє отримати системну уяву про американську зовнішньополітичну стратегію. Центральна Азія використовується Сполученими Штатами для підтримки фрагментації Євразійського материка й надання впливу на ріст могутності євразійських держав і центрів сили, здатних кинути виклик американському глобальному лідерству. Досягнення цих цілей планується й здійснюється на підставі широкого кола методів і засобів, які об’єднані у дві групи. Першу групу становлять методи й засоби, які застосовуються Сполученими Штатами для просторово-сегментаційного упорядкування регіону. До них відносяться: 1) створення м’якої буферної зони; 2) диференціація держав регіону; 3) розвиток комунікаційних ліній, що зв’язують Центральну Азію із Західною Європою й Південною Азією; 4) приєднання регіону до інших просторів; 5) використання центральноазіатського регіону у формуванні більших розділових просторів («дуга демократичних надій»). У другу групу ввійшли загальні зовнішньополітичні методи й засоби: 1) баланс сил; 2) допомога державам регіону; 3) використання міжнародних організацій; 4) американська взаємодія з іншими державами, що розташовані поза межами регіону, але беруть участь у його освоєнні; 5) використання «кольорових революцій»; 6) розробка енергетичних ресурсів держав регіону; 7) розміщення військових баз у державах Центральної Азії; 8) створення парарегіональної присутності (афганський плацдарм), що дозволяє мати доступ до регіону. Визначення цілей, методів і засобів зовнішньополітичної стратегії Сполучених Штатів у Центральній Азії обумовлено впливом ряду факторів: 1) глобальними процесами; 2) внутрішніми американськими політичними процесами (вибори, стан суспільної думки, зміна політичної еліти); 3) станом освоєння Сполученими Штатами інших регіонів; 4) цивілізаційними відмінностями між Сполученими Штатами й державами регіону; 5) географічною віддаленістю простору від США та їх союзників; 6) станом відносин США із ключовими державами регіону; 7) ступенем і характером взаємодії США із провідними державами світу в Центральній Азії. Функціонування моделі центральноазіатської зовнішньополітичної стратегії Сполучених Штатів здійснюється на основі консенсусу виконавчої і законодавчої гілок влади, що був досягнутий і законодавчо оформлений наприкінці 1990-х років. П’ятнадцятирічний відрізок часу, з 1991 року по 2006 рік, став періодом, коли Сполучені Штати пройшли шлях від держави, що не мала ні історичного досвіду, ні раніше створених позицій у Центральній Азії до актора, що претендує на визначення геополітичного майбутнього регіону. У 1991–1996 роках здійснилося формування моделі регіональної зовнішньополітичної стратегії. На цьому етапі визначаються цілі американського курсу в регіоні, визначаються засоби й механізми політики США відносно як усього регіону, так і окремих держав. У 1997–2001 роках на основі консенсусу між виконавчою й законодавчою гілками влади США активізувався центральноазіатський курс Сполучених Штатів на посилення американських позицій у регіоні. У 2001–2006 роках США опановують геополітичною ініціативою, яка була спрямована на використання регіону для поглиблення фрагментації Євразійського материка й підтримки американського глобального лідерства. Вплив центральноазіатського курсу Сполучених Штатів на політику та національну безпеку України містить у собі суперечливі тенденції. На ряду зі збігом американо-українських інтересів існує ряд потенційних загроз національній безпеці України: виникнення військово-політичної нестабільності в Центральній Азії; ймовірність втягування України в протистояння інших держав; уповільнення диверсифікованості енергоресурсів каспійських країн, що створює загрозу енергетичній безпеці України; неможливість для Україні стати надійним транзитером енергоресурсів каспійського регіону на європейські ринки; уповільнення темпів європейської і євроатлантичної інтеграції України; погіршення відносин з такими центрами сили, як Індія, Китай і Росія, які володіють потенціалом стати центрами багатополярного світу. Зовнішньополітичний курс Сполучених Штатів у Центральній Азії демонструє наростання геополітичного протистояння в цьому просторі, з одного боку, між єдиною наддержавою, що прагне зміцнити й продовжити своє глобальне лідерство, а з іншого боку, центрами сил, що піднімаються та претендують на обмеження американських позицій у світі, – Індією, Китаєм і Росією. | 