Анотація до роботи:

Откович К. В. Жіночий фактор в аксіологічному вимірі української духовної культури ХІХ – початку ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія та філософія культури. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2008.

Досліджено жіночий фактор, відтворений в українській духовній культурі ХІХ – початку ХХ століття. На підставі компаративного аналізу особливостей формування образу жінки у європейській та українській духовній традицій, та одночасно у чоловічій та жіночій візії розкривається проблема буття жінки у соціокультурному просторі. Обмеження просторового буття жінки розкрито через приватний простір жінки (приміщення, кімната), межі допустимого перебування жінки (родинне коло), та дорогу як руйнацію визначених меж буття жінки.

Особливості трактування тіла жінки через чоловічу та жіночу візію дало змогу виділити головні психологічні, культурологічні, гендерні та світоглядні відмінності.

Насильство над тілом жінки розкривається через надмірну маскулінізацію героя-чоловіка, що призводить до нерівномірного розподілу фемінного та маскулінного у суспільстві.

Трактування жіночого фактора засвідчило модернізацію української духовної культури.

1. На підставі праць діячів української духовної культури розкрито ціннісне значення жіночого фактора у формуванні культурно-світоглядних позицій людини. Проаналізовано твори Марка Вовчок, О. Кобилянської, Лесі Українки, Н. Кобринської, І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Г. Квітки-Основ’яненко, С. Воробкевича, М. Яцківа, О. Маковея, В. Підмогильного, М. Хвильового та інших, що дало змогу виділити головні аспекти формування жіночого фактора та протиставлення фемінного й маскулінного в українській духовній культурі. Виділено основні досліджувані аспекти у доробках митців та протиставлено змалювання жіночого фактора чоловічою й жіночою культурною традицією, а також через протиставлення та порівняння сформованого в українському та європейському дискурсі культурного світогляду. Такі підходи допомогли виділити специфічні особливості ставлення до жіночого фактора та розподіл фемінного й маскулінного в українському та європейському духовному просторі.

2. Розкрито проблему формування простору буття жінки. Межі приватного простору жінки як її кімнати, чи приміщення, де вона перебуває (маєток), характеризують обмежуючий вплив на формування особистості жінки. Інтер’єр приміщення у різних культурах розкриває особливості ставлення жінки до простору буття та вивільнення з суспільно-визначених меж. В українській культурі формування інтер’єру у творах О. Кобилянської та Лесі Українки відображають не-фемінний простір перебування, що має на меті урівноважити фемінне та маскулінне у житті жінки для формування цілісної особистості. У європейській культурі, представленій творчістю Дж. Еліот, сестер Бронте, Е. Ожешко, змальована „фемінність” інтер’єру має на меті передати відчуття обмеженості, замкненості жінки, для якої спеціально впорядкований інтер’єр підкреслює її маргінальність, „іншість” порівняно з чоловічим простором буття. Простір буття жінки розкрито через специфіку буття жінки-воїна, жінки-чужинки, жінки-матері, жінки-берегині, що становлять унікальний пласт українського культурного досвіду. Особливості буття козир-дівки – образу, сформованого на початку ХІХ ст. у творах І. Котляревського та Г. Квітки-Основ’яненка, представлено як матріархальний образ у патріархальному суспільстві.

3. Досліджено проблему ставлення до тіла жінки через його біологічне та естетично-еротичне споглядання. У жіночій практиці розкрито особливості естетично-етичного споглядання жіночого тіла. Зовнішня краса тіла стає запорукою духовності жінки. Набагато повніше, з позиції розкриття психологічного конфлікту репресивної десексуалізації, тіло жінки розкрито в європейській жіночій візії. Дезорієнтація щодо визначення важливості власного тіла провокує в жінки відчуття суспільної неприсутності. Вивільнення підсвідомого гніву репресивного жіночого начала розкривається у поведінці героїнь – викривальному дискурсі запровадженому письменницями й у самому тексті – як підсвідомий конфлікт жінки-письменниці у патріархальному суспільстві.

У чоловічій візії переважає протилежне трактування поєднання естетичного та етичного у жінці: зовнішня краса стає перешкодою у розвитку духовного. Концепції трактування тіла жінки демонструють, що у чоловічій практиці домінує виділення біологічної функції тіла жінки.

4. Стверджено, що у європейській візії насильство над тілом жінки розкривається через латентний репресивний вплив патріархального суспільства на свідомість жінки, яка не може сформувати власну ціннісну орієнтацію та змушена підпорядковуватися суспільним моральним нормам, які і забезпечують її меншовартісне значення. Протест жінки розкрито через звільнення прихованої агресії, яка налаштовує жінку на самознищення, фізичну смерть, що допоможе їй позбутися фізичного тіла як доказу її меншовартості, або, навпаки, доведе жінці її присутність через відчуття фізичного страждання.

Важливим соціально-культурним явищем у європейському дискурсі є голодування жінки, що розкриває надмірну зосередженість суспільства на біологічних функціях організму жінки.

Соціальне становище жінки в українському дискурсі проаналізовано через проблему насильства над тілом жінки та через девіантну поведінку жінок як форму втечі від реальності. Формування дискурсу насильства над жінкою створилося завдяки тенденції надмірної маскулінізації героя-чоловіка як воїна, чия надмірна маскулінізація виправдовується як войовничість, потрібна для досягнення перемоги (оборону приватної власності) чи впливу на політичну ситуацію

5. Проведений аналіз жіночого фактора в українській духовній культурі ХІХ – початку ХХ ст. засвідчив поступову трансформацію традиційних уявлень про роль і статус жінки в суспільстві, переосмислення особистості жінки, її тілесних і духовних особливостей, суспільного буття та приватного існування. Творчі здобутки українських митців, які заглибилися в сутність фемінного в українській культурі, не лише наближають її до європейських зразків, а в деяких аспектах значно випереджають європейські тенденції, зберігаючи національну самобутність та ідентичність.

Публікації автора:

1. Откович К. Проблема „іншості” жінки в українській духовній культурі кінця ХІХ – початку ХХ століття // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. – 2006. – Вип. 9. – С. 171–180.

2. Откович К. Проблема виокремлення власного фізичного простору жінки в європейській та українській літературі ХІХ століття // Актуальні

філософські та культурологічні проблеми сучасності. – 2006. – Вип. № 17. – С. 50–56.

3. Откович К. Проблема самореалізації особистості у творчості Ольги Кобилянської // Наукові записки СДПУ. – 2006. – Вип. 17. – С. 9 –102.

4. Откович К. Проблема формування жіночої романістики в європейській та українській літературах сер. ХІХ – поч. ХХ століть // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. – 2006. – № 18. – С. 301–306.

5. Откович К. Інтеграція культурного надбання української діаспори в розвиток духовної і державницької ідеї українського народу // Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. / За ред. І. Калинця, М. Галік. – Львів: Смолоскип. – 2006. – С. 230–234.

6. Откович К. Дзеркальне відображення як метафора неприйняття реальності // Практична філософія. – 2007. – Вип. 2 – С. 138–142.

7. Откович К. Маскулінна поведінка героя в українській літературі ХІХ – початку ХХ століття // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. – 2007. – № 19. – С. 191–197.

8. Откович К. Культурологічні особливості емансипаційних тенденцій у літературі ХІХ століття // Наукові записки ТНПУ. Серія: Філософія. – № 15, 2007. – С. 114–118.

9. Откович K. Зміна етичних та естетичних цінностей в українській духовній культурі кінця ХІХ – початку ХХ століття // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. – 2007. – Вип. 10. – С. 201–210.

10. Откович К. Проблема формування української літературної мови у ХІХ – ХХ столітті у дослідженні Івана Огієнка. Сучасний погляд на мовну і світоглядну парадигми народництва // Творча спадщина Івана Огієнка у контексті сучасного розвитку гуманітарних наук. – К.: НАУ, 2007. – С. 113–116.