Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Військові науки / Військова історія


Федоренко Дмитро Сергійович. Застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у воєнних конфліктах кінця другої половини XX ст : дис... канд. іст. наук: 20.02.22 / Черкаський держ. технологічний ун-т. — Черкаси, 2007. — 169арк. — Бібліогр.: арк. 150-169.



Анотація до роботи:

Федоренко Д.С. Застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у воєнних конфліктах кінця другої половини ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національний університет „Львівська політехніка”. - Львів, 2007.

На основі аналізу опублікованих документів та статистичних матеріалів у дисертації досліджується процес застосування зенітно-артилерійських підрозділів в воєнних конфліктах за досвідом бойових дій в Афганістані, Таджикистані, Чечні та ін. Основну увагу приділено питанням розвитку тактики зенітно-артилерійських підрозділів (частин) у сучасних збройних конфліктах, характерним рисам і особливостям їх дій. Розкриваються основні принципи, форми та способи застосування зенітної артилерії в специфічних умовах на різних етапах збройного конфлікту.

У дисертації вирішено важливе наукове завдання, яке полягає в узагальненні історичного досвіду бойового застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ ст., з’ясуванні основних протиріч, які існували при їх застосуванні та висвітленні заходів по їх вирішенню; розкритті характерних особливостей ведення ними бойових дій, виявленні тенденцій і закономірностей цього процесу.

Основні висновки виконаної дисертаційної роботи такі:

1. Проведено аналіз історичної та спеціальної літератури, показано стан розробки теми дослідження, дана характеристика джерельної бази. Зроблений висновок про те, що хоча питання використання досвіду застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ ст. є одним із найважливіших в процесі реформування Збройних сил України, проте всебічне його вивчення ще не набуло відповідного висвітлення у воєнно-історичній науці.

2. Автором встановлено, що, незважаючи на загальне потепління міжнародних відносин в останнє десятиліття, спостерігається тенденція до зростання кількості, розмаху й інтенсивності локальних війн і збройних конфліктів. Причому, якщо раніше вони виникали у віддалених від нашої держави регіонах, були периферійними, то в даний час впритул присунулися до кордонів України (особливо на південних рубежах). Як показує історичний досвід, практично у всіх таких „малих війнах” помітну роль у вирішенні завдань вогневої поразки супротивника (ВПП) відігравали зенітно-артилерійські підрозділи. Невипадково, починаючи з 70-х років, насиченість зенітною артилерією угруповань військ, що беруть участь у військових конфліктах, виросла в чотири рази. Сьогодні зенітна артилерія – це основа вогневої потужності загальновійськових угруповань. Саме тому є важливим подальше удосконалення форм і способів її бойового застосування з обліком наявного (вітчизняного і закордонного) досвіду. Однак, необхідно відзначити, що на сучасному етапі теорія і практика підготовки і ведення угрупованнями військ бойових дій у локальних війнах і збройних конфліктах далеко не досліджена і поки що не знайшла своє відображення у керівних документах.

Виходячи з цього, у дисертації, відповідно до наукового завдання і цільових настанов, розпочато дослідження однієї з найважливіших складових частин цієї багатогранної проблеми: розвиток основ бойового застосування зенітно-артилерійських частин і підрозділів Сухопутних військ у локальній війні чи збройному конфлікті, стосовно до специфічних умов місцевості. З усього різноманіття питань, що стосуються бойового застосування зенітної артилерії, які необхідно вирішувати, основна увага була приділена саме тим з них, на які в найбільшій мірі впливають специфіка бойових задач і умови їхнього виконання. Так, у процесі дослідження:

встановлено, що найбільш ймовірним супротивником на сучасному етапі можуть бути, як правило, іррегулярні формування, що у досліджуваних умовах ймовірно будуть вести оборонний бій, використовуючи елементи як позиційної, так і мобільної оборони, що припускає присутність у бойових порядках підрозділів, які обороняють ділянки місцевості з розмірами, що значно відрізняються від нормативних. Загальновійськові підрозділи будуть вести наступ на широкому фронті на окремих, часом ізольованих напрямках, шляхом подолання оборони супротивника з нанесенням декількох ударів по всій смузі наступу у сполученні з охопленнями, обходами, широким застосуванням тактичних повітряних десантів. Бойове завдання їм може ставитися на дві-три доби з необхідною деталізацією на першу добу і скласти по глибині 30-60 км;

визначено, що особливості ведення наступальних дій і побудови оборони супротивника у розглянутих умовах призвели до необхідності перегляду сталих поглядів на структуру і зміст ВПП. Зокрема визнано доцільним безпосередню вогневу поразку тісно погоджувати в часі і просторі з виконанням підрозділами приватних тактичних завдань і проводити його двома періодами: вогнева підготовка виконання приватного тактичного завдання й вогнева підтримка військ, що виконують приватне тактичне завдання. На цій основі військовими фахівцями з досвіду сучасних локальних війн і збройних конфліктів була розроблена методика орієнтованого розподілу боєприпасів щодо приватних тактичних завдань, а в них – по періодах ВПП;

встановлено, що основними вимогами до організації і здійснення ВПП зенітною артилерією можна вважати: прикриття дій загальновійськових частин від ударів з повітря, організацію вогневої поразки противника при боях за кожну оборонну позицію; зосередження зусиль на поразці об’єктів, що здійснюють найбільший вплив на хід бою в даний момент; необхідність перерозподілу завдань ВПП зенітною артилерією між загальновійськовими інстанціями; рішення більшої частини обсягу завдань КББ у бригадній ланці, при одночасному переносі частини цих зусиль у полкову ланку; недоцільність масування вогню зенітною артилерією на всій смузі оборони; необхідність значної децентралізації управління зенітно-артилерійськими формуваннями, підвищення самостійності і відповідальності різних командних інстанцій у прийнятті своєчасних і обґрунтованих рішень щодо ВПП зенітною артилерією.

3. Аналіз результатів проведених розрахунків дозволив зробити наступні висновки: в умовах наступу загальновійськових підрозділів на широкому фронті по роз’єднаних напрямках загальна потреба омсбр в зенітній артилерії складає до чотирьох задн; кожному мсб, що діє на самостійному напрямку, необхідно давати на посилення до двох задн; батальйони, що діють на НГУ і мають тактичний і вогневий зв’язок один з одним повинні одержати на посилення до одного задн і розраховувати на підтримку вогнем не менш одного задн кожен; інша зенітна артилерія може складати бригадне угруповання під керівництвом начальника артилерії омсбр; можливим напрямком скорочення потреби омсбр в зенітній артилерії посилення може бути включення в штат мср мінометного взводу в складі чотирьох 82-мм мінометів (2Б9, 2Б14) і включення в штат мсб (замість батареї 82-мм мінометів батареї САГ в складі восьми 120-мм САО (2С9, 2С17, 2С23, 2С31), що дозволяє скоротити потребу омсбр в зенітній артилерії посилення, до двох задн і підвищити тактичну самостійність мотострілкових підрозділів.

4. У результаті вивчення умов бойового застосування зенітної артилерії у війнах в Афганістані, зоні Перської затоки та Чечні, були розкриті протиріччя. До основного з них, на думку автора, можна віднести: невідповідність очікуваного обсягу вогневих задач зенітної артилерії можливостям щодо ВПП; існуючий порядок ВПП зенітною артилерією не відповідає просторово-тимчасовій послідовності і способам виконання вогневих задач у розглянутих умовах; відсутність можливості посилення зенітною артилерією загальновійськових підрозділів під час бою вимагають змін у підході до її розподілу і розміщенню у бойовому порядку військ.

5. Представлено практичні рекомендації щодо використання отриманого досвіду в сучасних умовах. Найбільш значимими з них автор вважає: рекомендації з порядку вогневої поразки супротивника вогнем зенітної артилерії у ході виконання загальновійськовими підрозділами приватного тактичного завдання, подолання оборонної позиції; послідовність і зміст роботи начальника артилерії, командирів і штабів зенітно-артилерійських дивізіонів щодо організації і здійсненню прикриття під час висування підрозділів у смугу майбутнього перебування; рекомендації з організації і здійснення вогневої поразки підрозділів супротивника, розташованих на ділянках місцевості значних розмірів; рекомендації з організації і здійснення вогневої поразки групових об’єктів складної структури.

Запропоновано напрями у дослідженні питань, розгляд яких не передбачався у дійсній дисертації і на яких необхідно зосередити зусилля теорії і практики. Основними серед них можна вважати: бойове застосування протитанкових засобів; кількісно-якісна оцінка потреби в боєприпасах і їхній добовий розподіл виконання бойового завдання; дії командування при плануванні вогневої поразки супротивника у наступальному бою.

Публікації автора:

1. Вибір показників та критеріїв оцінки ефективності функціонування системи матеріального забезпечення бойових дій загальновійськового угрупування в прикордонному збройному конфлікті // Труди академії. –2005. -№58. –С.42-47.

2. Характер збройної боротьби у локальних війнах та збройних конфліктах кінця ХХ – початку ХХІ ст. та особливості забезпечення дій військ в ході них // Труди академії. –2005. -№60. –С.133-137.

3. Особливості розвитку зенітно-артилерійського озброєння після Другої Світової війни // Труди академії. –2005. -№61. –С.327-333.

4. Ракетні війська й артилерія в локальних війнах і збройних конфліктах // Локальні війни та збройні конфлікти сучасності: проблеми розвитку теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції 12 грудня 2002 р. –К.: УІВІ, 2003. –Ч.ІІ. -С.120-129.