Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Соціальна філософія та філософія історії


Гайналь Тетяна Олександрівна. Єдність гносеологічного та соціально-практичного в контексті гуманістичного відношення людини до природи : дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2005.



Анотація до роботи:

Гайналь Т.О. Єдність гносеологічного та соціально-практичного в контексті гуманістичного відношення людини до природи. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. – соціальна філософія і філософія історії. Львівський національний університет ім. І.Я.Франка, Львів, 2005.

В дисертації досліджено гуманістичне відношення людини до природи в філософсько-культурному перерізі: утилітаризм відношення до природи в „західній” парадигмі; єдність екофільної та утилітарної форм відношення до природи, що визначає особливість „східної” парадигми. Здійснено аналіз засад та специфіки відношення до природи в Україні, що становить основу сучасної природоохоронної діяльності та природокористування. Проаналізована єдність гносеологічного та соціально-практичного аспектів. Досліджено синкретизм міфологічних уявлень, ідейне підґрунтя природокористування в християнстві, синтез науково-технічного мислення та відношення до природи на індустріальному та постіндустріальному етапі розвитку суспільства. Досліджена необхідність уникнення опозиції в системі „природа-людина-культура” задля збереження її складових в умовах екологічної, антропологічної криз та глобалізацій них процесів.

1. Екологічна ситуація, що її переживає сучасна світова спільнота, зумовлена негуманістичним відношенням людини до природи. Тому вимагається зміна і у відношенні, і у спрямованості людського пізнання та діяльності. Це зумовлено тим, що риси негуманістичного відношення поширилися не лише на сферу взаємодії людини та природи, а й тим що людські домагання у сфері пізнання та діяльності поширилися вже на сферу самої людини. І проблема існування людини залежить тепер вже не лише від можливості екологічної катастрофи як довершеного факту, а від неї самої, від втручання в існування її сучасників та майбутнього покоління. Тому маємо проблему позбавлення самоцінності не лише природи, а й людини.

2. Разом із прагненням довести наше відношення до природи до рівня суб’єкт-суб’єктних відносин (що мали б стати умовою гуманістичного відношення людини) нас не повинно залишати прагнення виправити ситуацію, коли вже можна говорити про те, що суб’єкт-об’єктні відносини людини з природою поширилися на сферу міжособистісних стосунків. Ми мусимо зробити спробу виправити ситуацію з інструменталістським поводженням із природою, та уникнути поглиблення подібної ситуації в людській сфері.

3. Оскільки у суспільній свідомості цілеспрямовано формується уявлення про те, що сучасні відкриття в галузі дослідження людини лише розширять її можливості, та й, взагалі, поле свободи та вибору людини, мусимо працювати над межами втручання в сферу особистого, щоб уникнути остаточного нівелювання особистості, з метою уникнення дегуманізацій культури, суспільства та самої людини. Втративши уявлення про гуманістичні взаємовідносини між людьми, ми втратимо орієнтир, на який мали б спиратися, вносячи зміни у відносини людини до природи. Крім того, на основі яких етичних цінностей ми будемо змушені будувати ці відносини, якщо етичні цінності людського співіснування зазнають непоправних змін? Тому, прагнучи виробити нову етику поводження з природою, мусимо зберігати й етику міжлюдських взаємин.

4. Слід шукати засобів виходу не лише з екологічної, а й антропологічної кризи. І зміни мають стосуватися всіх сфер життя, а не окремо етики, екологізації науки, освіти і т.д.

5. Нам необхідно докластися до формування нового типу відношення людини до природи та самої людини, яка має центруватися не на одній стороні проблеми (як це пропонують екоцентристи чи антропоцентристи), а будуватися на розумному балансі задля збереження існування не лише людини чи природи зокрема, а їх разом.

6. Задля досягнення гуманістичного відношення до природи слід переглянути дуальний поділ (на „суб’єкт” та „об’єкт”, де „суб’єкт” – людина, а „об’єкт” – природа), що властивий класичній науці, яка тепер піддалася критиці як причина екологічної кризи, та надати їм етичного забарвлення з тенденцією наближення природи до позиції самоцінного, повноправного „суб’єкта”.

7. Ми мусимо не лише змінити установку щодо світу та форму взаємовідношень людини та природи (з суб’єкт-об’єктної на суб’єкт-суб’єктну), а переглянути етичні засади людського співжиття, сприяти формуванню нової етики, нового світогляду та нової філософії (філософії природи, екофілософії), а також здійснювати на їх основі соціально-практичну діяльність.

Публікації автора:

1. Відношення людини до природи в історико-філософській традиції // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. – 2003. – Вип. 5. – С.93-100.

2. Проблема природи в християнському світосприйнятті // Людинознавчі студії: Збірник наук. праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Дрогобич: НВЦ „Каменяр”, 2003. – Вип. 7. – С.54-64.

3. Наука та техніка в контексті екологічної кризи сучасності // Вісник Національного університету „Львівська політехніка”. – №498. – Філософські науки. – 2004. – С.35-40.

4. Відношення людини до природи як єдність „суб’єкт-об’єктної” та „суб’єкт-суб’єктної” взаємодії // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. Вип.10. – Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2004. – С.153-162.