Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Військові науки / Військова історія


Грицюк Валерій Миколайович. Військова організація та воєнне мистецтво скіфів : Дис... канд. іст. наук: 20.02.22 / Національна академія оборони України. — К., 2004. — 296арк. : іл. — Бібліогр.: арк. 182-205.



Анотація до роботи:

Грицюк В.М. Військова організація та воєнне мистецтво скіфів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національна академія оборони України. – Київ, 2004.

В дисертації узагальнені погляди науковців на комплекс озброєння та спорядження скіфського війська, запропонований авторський підхід щодо його класифікації. Основну увагу приділено аналізу організації скіфського війська, встановленню його складу, функціональної структури, досліджено зародження і розвиток родів військ, наявність спеціальних частин і підрозділів, виділення у скіфському війську професійного компонента. Запропонована періодизація виникнення і розвитку скіфської військової організації. Здійснена систематизація наукових знань про війни, в яких брали участь скіфи, і на основі їх аналізу виявлені особливості скіфського воєнного мистецтва. Вперше зроблена спроба дослідити систему забезпечення воєнних дій скіфського війська. Оцінивши кардинальні зміни в комплексі озброєння, військовій організації, способах і прийомах ведення бойових дій, є певні підстави вважати, що в скіфський час відбулась революція у воєнній справі на теренах Південно-Східної Європи.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання з проведення історичної реконструкції організації війська скіфів, виявлення його організаційної структури і функціональних компонентів, узагальнення поглядів вчених на характер скіфського озброєння та спорядження, систематизації знань про війни за участю скіфів, встановлення принципів та особливостей їх воєнного мистецтва.

Основні результати виконаної роботи полягають у наступному:

1. Проведено історіографічний огляд та показано стан розробки теми, дана характеристика джерельної бази. Зроблений висновок про те, що хоча події скіфської воєнної історії є одними із найважливіших в давній історії України, всебічне вивчення цього питання ще не набуло відповідного висвітлення у воєнно-історичній науці.

2. На основі масового використання заліза скіфи здійснили технологічний стрибок у виготовленні озброєння. Автором виявлені основні тенденції розвитку скіфського озброєння: надання особливого значення зброї дистанційного бою; створення різноманітного захисного озброєння; модифікація частини списів у довгі списи-піки; підвищення бронепробивних якостей різних видів зброї для ефективної боротьби з панцерною кіннотою та щитоносною піхотою.

Запропонована класифікація скіфського озброєння включає зброю, захисне озброєння та кінний склад. В основу її покладено функціональне призначення того чи іншого виду озброєння. Окремі види озброєння в свою чергу об’єднані в групи за призначенням, за принципом дії і за конструктивними особливостями.

3. Скіфська військова організація співпадала із соціальною. Структурно вона об’єднувала військові з’єднання трьох басилій, в які входили загони областей-архе та номів Великої Скіфії. Загін поділявся на менші структурні компоненти, основу яких складали сімейно-родинні групи. Воїнами у скіфів були не тільки чоловіки, але і значна частина жінок.

Функціонально у скіфське військове об’єднання входило загальне ополчення та професійний компонент – дружини військових вождів. У скіфському війську сформувалось два основні роди війська – кіннота і піхота. Кіннота скіфів могла виконувати самостійні завдання стратегічного значення. У скіфів, вперше в євразійських степах, виникла важкоозброєна кіннота. Військові дружини воїнів-професіоналів, безпосередньо підпорядковані скіфським царям та аристократії, стали стрижнем військової організації.

Для визначення чисельності підрозділів, безпосередньо підпорядкованих вождям, дисертант запропонував врахувати кількість горитів і наконечників стріл у них, що знаходять у скіфських похованнях. Мається на увазі, що стріла могла символізувати конкретного воїна. Виплавлений з наконечників стріл підлеглих воїнів котел царя Аріанта, у розповіді Геродота, був втіленням всієї його держави. Крім того, автор вважає, що котли, покладені в могили воєнних ватажків, призначались для того, щоб зібрати і забезпечити гарячою їжею в потойбічному світі безпосередньо підпорядкований підрозділ, як це мало місце в реальному житті. Якщо це припущення вірне, то котел мав бути “символом” підрозділу, а воїни, яких він об’єднував, були “воїнами такого-то котла”. Більшість скіфських котлів мають об’єми в межах 10–50 літрів, хоча відомий унікальний екземпляр і на 250 літрів. Визначивши індивідуальну норму порції в 0,45–0,95 літра, можна дійти думки, що скіфські котли мали би забезпечувати потреби 10–100 чол. Варто зауважити і те що переважна більшість котлів, була розрахована на середній показник, тобто на підрозділ близько 50 чол. Вивчення археологічних матеріалів в поєднанні з аналізом письмових джерел дозволило прийти до висновку про те, що основний підрозділ скіфського війська мав би нараховувати близько 50 чол. Крім того можливе існування у скіфів підрозділів у 5, 10 і 100 чол. та малих тактичних груп по два та три воїна.

4. Серйозним недоліком військової організації скіфів було те, що їх військо не мало чіткої організаційної структури; у скіфському суспільстві припускалось створення самостійних збройних формувань, які могли вести бойові дії на розсуд їх ватажків. Відсутність єдності – найважливіший фактор послаблення скіфської воєнної могутності. Посилення військового потенціалу правителів окремих регіонів в другій половині IV ст. до н.е. неминуче провокувало внутрішні воєнні конфлікти, що стали важливим чинником припинення існування Великої Скіфії.

5. Аналіз природних умов Північного Причорномор’я в VII – III ст. до н.е. сприяв здійсненню об’єктивної оцінки воєнно-історичних подій, явищ та процесів скіфської доби. Природні умови того часу суттєво відрізнялись від сучасних і значною мірою впливали на розвиток воєнної справи. Перш за все, це стосується клімату, гідрологічних умов, ландшафтів, флори і фауни.

6. Опис та хронологічний аналіз війн, в яких брали участь скіфи як на території сучасної України, так і за її межами дозволив виділити три періоди їх воєнно-політичної діяльності та визначити їх особливості. Перший період (VII ст. до н.е. – перша чверть V ст. до н.е.) був насичений воєнними подіями. Для війн цього періоду характерними були дальні грабіжницькі воєнні походи (Передня Азія, Центральна Європа, Балкани, Північний Кавказ), для забезпечення успіху яких створювались довготривалі стратегічні базові райони з постійним перебуванням там частини скіфського війська (межиріччя р. Кури та р. Араксу, район південного узбережжя оз. Урмія в країні Мана, район Добруджі в Задунав’ї, район в Трансільванії). В цьому періоді скіфам доводилось здійснювати рішучі заходи з утвердження свого панівного становища в Північному Причорномор’ї (конфлікти з грецькими містами-полісами, встановлення над ними протекторату, захоплення городищ лісостепової смуги) та відстоювати свою незалежність (скіфо-персидська війна). Стосовно другого періоду (друга чверть V ст. до н.е. – середина IV ст. до н.е.) майже нема відомостей про війни за участю скіфів. На думку автора, це не є наслідком браку інформації. Скоріш за все, більш як столітній період “затишшя” був результатом встановлення в Південно-Східній Європі стабільної воєнно-політичної ситуації з безумовним верховенством скіфів. Разом з тим, в цьому періоді виникають воєнні конфлікти всередині скіфського суспільства, розгортається міжусобна боротьба. Особливістю війн третього періоду (друга половина IV ст. до н.е. ) було те, що вони могли вестись окремими з’єднаннями адміністративно-політичних одиниць Великої Скіфії. Командувачі цих з’єднань у великій мірі могли проявляти самостійність.

7. На основі історичного аналізу воєнних конфліктів за участю скіфів вдалося виявити основні принципи тактики та особливості стратегії, характерні для скіфського війська прийоми і способи збройної боротьби, дослідити систему забезпечення воєнних дій.

Основними принципами тактики скіфів були: широке застосування маневрових дій та висока активність; вміле використання фактору раптовості та військових хитрощів; завдання максимального ураження противнику метальною зброєю, надання переваги дистанційному бою перед рукопашним. Удосконалення озброєння сприяло змінам в тактиці ведення бою, шикуванні бойових порядків. Завдяки підвищенню ефективності захисного озброєння воїнів та бойових коней, використанню довгих списів-пік став застосовуватись спосіб розгрому противника зосередженим ударом в центр його бойових порядків з метою їх прориву і знищення ворога по частинам. Для виконання цього завдання типовим бойовим шикуванням скіфських загонів важкоозброєної кавалерії став клин.

Особливостями стратегії дій скіфського війська були: постійна готовність до ведення бойових дій; організація і проведення вирішальних битв і війн в цілому за завчасно продуманим планом; поєднання колегіальності прийняття рішень з принципом єдиноначальства; організоване здійснення перегрупувань великих контингентів війська на значні відстані, вдалий вибір і використання довготривалих стратегічних базових районів в безпосередній близькості до театру воєнних дій; завчасна підготовка майбутнього театру воєнних дій; здійснення асиметричних відповідей на воєнні загрози; застосування принципу досягнення загальної перемоги через низку проміжних успіхів.

8. Автором проведені розрахунки працезатрат на обладнання типових фортифікаційних споруд скіфських городищ. За основу взяті дерев’яно-земляні укріплення першого будівельного періоду Східного Більського городища. Встановлено, що 1 км таких споруд тисяча робітників могла спорудити за 16 діб.

9. Таким чином, у воєнній справі скіфів проявляються всі ті кардинальні зміни, які сучасні воєнні теоретики відносять до революції у військовій справі: принципові технологічні зміни в озброєнні (створення ефективного комплексу зброї та захисного озброєння на основі переходу до масового використання заліза); створення нових військових організаційних і функціональних компонентів (формування професійного компонента війська, використання загонів важкоозброєної кінноти); принципово нові підходи до форм і методів ведення збройної боротьби.

Об’єктивна оцінка нашої прадавньої історії певною мірою може дати відповіді на виклики сьогодення, стати корисною у процесі впровадження в Збройних Силах України Концепції гуманітарного і соціального розвитку для удосконалення системи військово-патріотичного виховання, формування у військовослужбовців почуття гордості за стародавню історію своєї Батьківщини, героїчне минуле народів, що заселяли її.

Публікації автора:

Статті у наукових фахових виданнях:

  1. Зрив агресивних планів Дарія I як тріумф стратегії і тактики скіфів. // Зб. наук. пр. ВГІ НАОУ. – 1999. – №5. – С. 21–27.

  2. Природні умови Північного Причорномор’я за скіфської доби // Український географічний журнал. – 2000. – №4. – С. 41–45.

  3. Військово-історична і географічна характеристика Північного Причорномор’я скіфської доби // Зб. наук. пр. ВГІ НАОУ. – 2001. – №1. – С. 19–26.

  4. Воєнна організація скіфів // Зб. наук. пр. ВГІ НАО України. – 2003. – №6. – С. 40–47.

  5. Воєнні походи скіфів до Передньої Азії // Воєнна історія. – 2003. – №1. – С. 35–44.

  6. Похід скіфського війська під командуванням царя Мадія в Ассирію 614 року до н.е. // Східний світ. – 2003. – №1. – С. 60–66.

Тези доповідей на наукових конференціях:

  1. До питання визначення часу скіфського панування в Передній Азії // Тези доповідей міжнародної наукової конференції “VI сходознавчі читання А. Кримського” – К.: Інститут сходознавства НАН України, 2002. – С. 182–184.

  2. Роль і місце прадавньої воєнної історії України у воєнно-патріотичному вихованні // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Патріотичне і гуманістичне виховання військової інтелігенції: сутність, взаємозв’язок, стан, проблеми”. – К.: ВЦ “Просвіта”, 2003. – С. 137–143.

  3. Скіфо-македонські війни // Тези доповідей міжнародної наукової конференції “VII сходознавчі читання А. Кримського” – К.: Інститут сходознавства НАН України, 2003. – С. 116–118.

  4. Система оборонних позицій і в’їздів Східного та Західного укріплень Більського городища // Матеріали наукової конференції “Музейні читання” з нагоди 40-річчя Музею історичних коштовностей України. – К.: Музей історичних коштовностей України, 2003. – С. 37–41.

  5. Воєнно-історична польова поїздка до Більського городища // Матеріали міжнародної наукової конференції з нагоди 60-річчя Відділу скіфо-сарматської археології ІА НАНУ “Від Кіммерії до Сарматії”. – К.: КОРВІН ПРЕСС, 2004. – С. 26–28.

  6. Досвід морально-психологічного впливу на воїнів скіфського війська // Збірник матеріалів науково-практичної конференції “Стан та тенденції удосконалення системи морально–психологічного забезпечення діяльності військ (сил) в умовах реалізації Концепції соціального та гуманітарного розвитку Збройних Сил України”. – К.: НАО України, 2004. – С. 152–159.

  7. Чисельність підрозділів скіфського війська // Тези доповідей міжнародної наукової конференції “VIII сходознавчі читання А. Кримського” – К.: Інститут сходознавства НАН України, 2004. – С. 131–133.

Брошури:

  1. Виготовлення зброї в Північному Причорномор’ї в скіфську добу. – К.: НДЦГП ЗСУ, 2000. – 40 с.

  2. Фортифікація скіфів. – К.:НДЦГП ЗСУ, 2001. – 30с.