Українські хоругви XVII – XVIII ст., репрезентують культурно-мистецькі та історичні процеси того часу і виступають самостійним мистецьким типом. Підсумовуючи проведене дослідження, виділимо найважливіші тенденції розвитку української хоругви в контексті історичних реалій та у зв’язку з естетичними ідеалами епохи. Хоругви (стяги, прапори) були необхідними атрибутами в суспільстві, що позначали окрему територію, репрезентували володаря чи спільноту і відображали характерні для них риси. У Київській Русі з ХІІ ст. були різні відзнаки, що виявлялося у відмінностях символіки та, можливо, кольору стягів різних князів, а значить і земель, що підтверджується літописними згадками. Таким чином, військові хоругви, які виконували одночасно функцію територіально-адміністративних, були відомими на Русі принаймі з другої половини XII століття. Вважаємо, що у Київській Русі було започатковано розвиток різних типів українських знамен, що остаточно сформувалися в наступний період. Подібні синхронні процеси відбувалися у західній Європі. Під впливом культурних та політичних подій XIV – XVI ст. виділилися окремі типи хоругов згідно з призначенням. XVII – перша половина XVIII ст. характеризується розвитком українських військових знамен, які мали різні сюжетні розв’язання, що декларували ідею “могутньої козацької держави” під покровом Неба, яка знаходила відгуки у тогочасній полемічній літературі. Маґістратська хоругва, як правило вміщувала зображення міського герба, інколи (хоругва Львова XVII cт.) іконографічні образи та написи. Найшвидше реагували на зміни в суспільному житті хоругви військові та міські, оскільки зміст їхнього зображення був у прямій залежності від політичної ситуації. Хоругви цехові, церковні та поховальні на ці зміни відкликалися менше. Майже всі з відомих нам цехових хоругов XVIII ст. (у тому числі за описами) мають різні іконографічні варіанти, причому відмінні з обох сторін (виняток становлять збережені хоругви другої половини XVIII ст. львівських цехів). Менше хоругов зі зображенням лише хреста. Специфіка ремісничих знамен полягала у відображенні характерних особливостей професії цехових майстрів. На відміну від інших типів хоругов, які були інтеґровані у суспільне життя, церковна хоругва втілювала лише засади християнського світобуття, що співзвучне з її призначенням – бути знаменом Христової церкви, яке проголошує перемогу Його вчення. Церковна хоругва XVII – XVIII ст. була важливим елементом облаштування церковного інтер’єру, що, зокрема, підтверджується архівними матеріалами. Найтиповіша кількість таких хоругов у храмах XVIII ст. – три-чотири. Поховальна хоругва не мала особливого поширення і не стала обов’язковим атрибутом поховального обряду в Україні. Однак, звичай супроводжувати домовину померлого хоругвами існував серед міщан, ремісників, духівництва і козацтва. Українська надтрунна хоругва XVII ст. розвинулася у самостійний тип під впливом традицій давньокиївського портрету, риси якого відчутні у характері зображення, а особливо в ідейному укладі козацької епітафійної хоругви. На вирішення українських надтрунних хоругов адоративного типу та жалобних повпливали подібні твори західноєвропейського мистецтва. Іконографічні особливості хоругви визначалися рисами, характерними для українського ікономалювання в цілому. У другій половині XVII cт. до традиційних для східного іконопису зображень долучаються варіанти вирішення релігійного сюжету чи образу, що мали більшу популярність у західноєвропейському малярстві, які протягом XVIII cт. здобули значне поширення, про що, зокрема, свідчать збережені українські хоругви. У виконанні збережених церковних знамен XVII – XVIII ст. переважає так звана народна течія, у якій відобразилася специфіка національного мистецтва. Джерелами інспірацій такі майстри обирають іконописні зразки відомих майстрів, а також пропонують свої варіанти інтерпретації художнього образу. Народні малярі менше реагували на стильові зміни, у вирішенні образу дотримуючись упрощеної іконописної схеми. Церковна хоругва більше ніж ікона (що входила в іконостасний комплекс), створювала можливості для творчих пошуків, у тому числі інтерпретації іконографічних схем. Хоругва XVII – XVIII ст. формувалася у контексті церковного мистецтва. Це зумовило тісний її зв’язок з іконописом, що підтверджується спільним авторством деяких ікон та хоругов. У залежності від стильових особливостей мінялися форма полотнища церковних та поховальних знамен, манера виконання зображення, характер орнаментики та обрамлень. На відміну від ікони, хоругва відзначається ансамблевістю та поєднанням різних за характером елементів композиції, що за структурою твору знаходить аналогії з храмовими тканинами: покровами або пеленами. Особливості призначення хоругви зумовили різні техніко-технологічні прийоми її виконання. Українські хоругви XVII – XVIII ст. засвідчують органічну єдність з художніми процесами цього періоду. Представлені пам’ятки характеризуються вираженим національним стилем та становлять цінність української культури і мистецтва. |
