Одержані в ході дослідження результати свідчать про здійснення теоретичних узагальнень, а також практичного вирішення актуального питання перехідної економіки щодо удосконалення організаційно-економічного механізму управління сферами соціалізаційного комплексу. Основні висновки концептуального, теоретичного, методичного та науково-практичного характеру й результати, одержані на підставі проведених досліджень і особистих розробок автора та винесені на захист, є такі: 1. Розвиток суспільства є таким процесом змін економічних відносин в ході формування, нарощування і переструктурування економічної бази, за якого все більше людей рівною мірою набувають можливостей користуватися благом економічної незалежності і розвивати здібності, які гарантують добробут. За такого підходу розвиток вбачається тотожним активізації людського чинника. Тільки такий підхід не позбавляє історію суспільного розвитку внутрішньої єдності і більш того, визнає її не застиглою, а динамічною категорією. 2. Можливостей для зменшення соціального розшарування як шляхом примусового усунення нерівності, так і створення умов до самореалізації особистісного потенціалу порівняно більше у соціалізованій економіці. Соціалізацію економіки слід тлумачити як процес раціоналізації державного регулювання соціальної динаміки суспільства на основі пошуку механізму оптимального поєднання індивідуалістських та колективістських основ господарювання і створення відповідної йому системи інститутів та інституцій забезпечення соціальності в розвитку. 3. Соціалізаційним комплексом слід вважати сукупність об’єктів виробничої та соціальної інфраструктур, корисна діяльність яких полягає не у виробництві матеріальних благ та послуг, а в наданні окремим членам суспільства чи суспільству в цілому послуг, пов’язаних із засвоєнням знань, соціальних і культурних цінностей, оволодінням певними навичками практичної діяльності, інтернаціоналізацією певних норм, позицій і ролей, виробленням кожним індивідом власної системи ціннісних орієнтирів і настанов, перетворенням й розвитком знань, здоров’я, культури, рівня і безпеки життя, соціального статусу тощо. Кожний суспільно-економічний устрій створює відповідну його політиці соціалізації матеріально-технічну базу, яка характеризується складовими елементами, їх взаємодією та станом. 4. Інфраструктуру соціалізації доречно описувати сукупністю специфічних сфер суспільного буття, які створюють і забезпечують умови для просторової і часової соціалізації економіки в контексті соціального призначення держави. Вона поділяється на соціальну й виробничу. Перша поєднує функції щодо первинної соціалізації людини і тієї її складової, що пов’язана з підтриманням соціального статусу громадян на різних етапах їх життєвого циклу. Друга активно формує, тобто створює матеріально-речові об’єкти національного господарства й забезпечує вторинну соціалізацію соціалізованої людини. Складовими елементами соціалізаційного комплексу є галузі й види діяльності, які виконують конкретні завдання щодо забезпечення життя в країні на рівні діючих соціальних стандартів. 5. Можливості державних інституцій щодо поліпшення добробуту змінювалися й продовжують змінюватися в контексті суспільної динаміки й у руслі забезпечення позитивного суспільного розвитку. Виховання дитини, тобто цілеспрямований вплив на неї з метою прищеплення їй певних навичок, понять здійснюється в сім’ї. В період 1985 – 1991 рр. у здійсненні дошкільної соціалізації домінувала держава, а в 1992 – 2003 рр. – сім’я. З 2004 р. участь цих складових соціалізаційного комплексу в процесах первинної соціалізації зрівнялася і засвідчує, що майже половина дітей дошкільного віку залишилася поза межами суспільного впливу. 6. Ліквідацію прогалин первинної соціалізації забезпечує інститут загальної та професійної середньої освіти. Проте у час, коли знання стали одним із головних ресурсів розвитку, держава втрачає свої позиції в наданні освітянських послуг. Впродовж останніх двадцяти років потенціал загальноосвітньої підготовки зменшив поле своєї діяльності проти 1985/86 навчального року на 22,5 %. Не відповідає запитам пропозиція державних інститутів щодо отримання фаху одночасно з набуттям середньої загальноосвітньої підготовки в державних закладах професійно-технічної освіти. Пропозиція професійної освіти постійно звужує поле охоплення бажаючих. До останнього часу вона формує вузькопрофільований робітничий потенціал не здатний без перепідготовки виконувати роботи іншого працівника. Освітні аномалії позбавляють індивідів доступу до соціальних позицій, які дозволяють самостійно розпоряджатися собою в межах домінуючих інститутів і цінностей. 7. Масовість здобуття вищої освіти забезпечується поки що за рахунок платної форми навчання. За рахунок коштів організацій, фізичних та юридичних осіб у 2006 р. навчалося у ВНЗ ІІІ – ІV рівнів акредитації 63,6 % молоді. Кількість студентів у закладах І – ІІ рівнів акредитації зменшилася впродовж 1990 – 2006 рр. на 38,2 % і становила на початок 2006/2007 навчального року 468,0 тис. осіб, тоді як у закладах ІІІ – ІV рівнів зросла більш ніж у 2,6 раза і нараховувала близько 2 318,6 тис. осіб. Усупереч світовій практиці до укрупнення вищих навчальних закладів Україна торує шлях їх до подрібнення. 8. Як у первинному, так і вторинному секторах української економіки до останнього часу зайнято вдвічі більше працюючих, ніж у країнах, які досягли високого рівня задоволення потреб населення в продукції цих секторів економіки. Третинний сектор нарощував контингент працюючих виключно через розширення фінансової діяльності та державного управління: фінансовою діяльністю в Україні в 2006 р. займалося на 64,4 % більше осіб аніж у 1995 р., а до державного управління було залучено на 11,3 % осіб більше. Такі види діяльності, як освіта, охорона здоров'я, фізична культура та соціальний захист населення майже не змінили кількість працівників. 9. В розрізі регіонів має місце несиметрична рецесія арени праці соціалізаційного комплексу. В таких регіонах, як АРК, Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області рецесія потужностей соціалізаційного комплексу була такою, що перевищила її середній рівень в Україні. Діючі соціальні фільтри тільки створюють труднощі у знаходженні соціального стану відповідного рівню набутих знань. 10. Соціалізація економіки країни здійснюється в тривимірній системі координат, а саме: «сфера первинної соціалізації», «сфера вторинної соціалізації» і «час». Під час управління комплексом соціалізації національного господарства реалізуються два завдання, а саме встановлення узгодженості між розвитком первинної й вторинної його сфер та виконання функцій, що випливають із забезпечення його загального руху по траєкторії позитивного сходження. Ситуацію в соціалізаційному комплексі можна розглядати в «статиці» (стан комплексів сфер первинної та вторинної соціалізації) або в «динаміці» (зміна станів комплексів сфер соціалізації). Оскільки зміст управлінської діяльності не обмежується лише фіксацією станів того чи іншого комплексу соціалізації у певний час, необхідно не тільки й не стільки оцінювати миттєві стани соціалізаційного комплексу, скільки продукувати ефективні управлінські рішення. 11. Для поліпшення управлінської діяльності обґрунтувано інструментарій насичення системи координат формування стану і змін соціалізаційного комплексу національної економіки шкалою пошуку істини. Вихідне значення кожного з локальних індикаторів, як комплексного, так і інтегрального, змінюється в діапазоні від 0 до 1. Знаходження індикаторів у діапазоні від 0 до 0,25 кваліфікується як депресивний розвиток підкомплексу тої чи іншої сфери соціалізації, в діапазоні від 0,26 до 0,5 – як помірний розвиток, в інтервалі від 0,51 до 0,75 – як розвиток середнього рівня і в діапазоні від 0,76 до 1 – як високий. 12. Сфери первинної і вторинної соціалізації за значеннями комплексних індикаторів знаходяться в зоні середнього розвитку. Але сфера вторинної соціалізації відстає в розвитку й формує тим самим напругу в суспільстві. Вочевидь, існування в суспільстві протиріччя, суть якого полягає в існуванні розриву між потребами населення в самореалізації своїх життєвих потенцій і обмеженими можливостями їх реалізації в межах існуючого соціального простору. Усі дії стосовно започаткування ефективної системи управління розвитком соціалізаційного комплексу пройшли апробацію в 2007 – 2008 рр. у Дніпропетровській обласній державній адміністрації в процесі збалансування деяких розділів програми соціально-економічного розвитку на період до 2010 р. |
