У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, що полягає в дослідженні теоретико-методологічних засад діяльності керівника в органах державної влади та розробці відповідних практично-орієнтованих рекомендацій. Результати дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, та дозволяють зробити такі висновки. 1. Удосконалення діяльності керівника взагалі, у тому числі керівника в органах державної влади, є достатньо поширеним предметом наукових досліджень, що проводилися вітчизняними та зарубіжними вченими за різними аспектами. Водночас в умовах реформування державної служби в Україні недостатньо розкритими залишаються питання теоретико-методологічного забезпечення, насамперед розробки інноваційних концептуальних моделей діяльності керівника та її удосконалення, серед яких важливе місце займає модель формування професійних навчальних програм підготовки державних службовців, зокрема керівників. 2. Показано, що в сучасних умовах перебудови української держави велика увага приділяється становленню нової парадигми державного управління, що безпосередньо пов’язано з формуванням професійно підготовленого корпусу державних службовців і керівного складу органів державної влади. Визначено особливості діяльності керівника в системі державної служби порівняно з недержавною сферою і на цій підставі сформовано авторську позицію щодо розкриття сутності поняття «керівник органу державної влади». Здійснено розподіл керівних посад державних службовців і наведено особливості діяльності на кожному з рівнів. Наголошено, що з огляду на перспективу приведення системи державної служби у відповідність до європейських стандартів провідну роль матимуть керівники нової генерації, яким будуть притаманні якості сучасного менеджера. 3. На зазначених засадах побудовано концепцію роботи, суть якої полягає у формуванні моделей-підходів, що відображують зміст діяльності керівника в органах влади та сучасні вимоги до неї, на основі чого створено інструментарій теоретико-методологічного аналізу проблемних питань удосконалення діяльності керівника та їх практичного вирішення. Запропоновано структурно-функціональну модель діяльності керівника, що базується на виділенні її політичної, правової та адміністративної складових і дозволяє достатньо повно уявити функціональні особливості цієї діяльності. Показано, що діяльність керівника нової генерації має відповідати ціннісним настановам сучасної парадигми державного управління, з чого випливає необхідність формування відповідного типу особистості керівника. З урахуванням цього запропоновано модель системних вимог до керівника, важливе місце в якій займають особистісні якості та здібності. У межах цих моделей виділено й охарактеризовано основні аспекти професійної діяльності керівника, зокрема: управлінський, інноваційний, організаційно-технологічний, культурно-управлінський та ролевий, які мають обов'язково враховуватися під час формування професійно-кваліфікаційних характеристик керівних посад на державній службі. Розкрито системний алгоритм діяльності керівника в ситуаційній інтерпретації як процесу, який має циклічний характер відповідно до частоти виникнення проблемних ситуацій і дозволяє, окрім системного, застосовувати ситуаційний підхід до вибору адекватного комплексу методів дій керівника залежно від проблемних цілей та завдань. Запропонований автором комплекс моделей дозволив визначити орієнтири вдосконалення діяльності керівника, створив підстави для розробки цілеспрямованої програми розвідувального експертного соціологічного дослідження відповідної проблематики з урахуванням чинників впливу на діяльність керівника. 4. Реалізовано новий концептуальний підхід до розробки освітньо-професійних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівного складу державної служби. Насамперед, розкрито сутність парадигмального підходу та показано варіанти його запровадження до формування указаних програм на прикладах системної, діяльнісної та предметно-орієнтованої парадигм. Це дозволило розширити методологічний набір ефективних засобів їх розробки, забезпечити актуальність і достовірність систем знань, що покладені в їх основу, досягти уніфікації такого роду програм, надати цьому процесу характеру науково обґрунтованого. Ідея застосування парадигмального підходу до формування освітньо-професійних програм підготовки державних службовців, що використана в даній роботі, може бути поширена й на інші системи знань, що мають ознаки парадигм. 5. На підставі аналізу результатів експертних соціологічних досліджень показано, що важливим чинником ефективної діяльності керівника є сформована в організації адміністративна культура, яка, в свою чергу, впливає на стиль його управлінської діяльності і в цілому на загальну культуру державного управління в Україні. Виявлено, що динаміка позитивних зрушень у цій сфері поки що є недостатньою. Підтверджено, що серед явищ, які перешкоджають формуванню високої адміністративної культури в органах державної влади України, значне місце належить наслідкам адміністративно-командної системи й пов’язаній з цим відсутності уваги керівництва до питань формування адміністративної культури в організації. 6. Важливим висновком експертного аналізу є те, що відсутність відпрацьованої нормативно-правової бази діяльності державних службовців позбавляє її системного підґрунтя скоординованої роботи. Відзначено незадовільний рівень реалізації мотиваційної функції управління в державній службі. Особливо акцентовано увагу на відсутності чітких критеріїв оцінки результатів роботи керівника в органах державної влади, на необхідності подолання впливу суб’єктивізму. За результатами дослідження наголошено на необхідності радикального вдосконалення контрольної функції управління, а саме: перетворення державної служби на відкриту систему з перенесенням акцентів з адміністративного на громадський контроль. 7. Проведений в дисертаційній роботі теоретико-методологічний аналіз дозволяє сформулювати основоположні рекомендації і зробити пропозиції з основних напрямів удосконалення діяльності керівника в органах державної влади: ключову увагу при формуванні та реалізації державної кадрової політики слід приділяти системним чинникам, що зумовлюють якість діяльності керівників, а саме: подоланню наслідків командно-адміністративної системи й становленню нової ментальності керівників на засадах цінностей сучасної парадигми публічного управління та стратегічного мислення; створенню належної нормативно-правової бази діяльності керівника в органах державної влади; досягненню становища, за якого призначення на керівну посаду відбувається лише за наявності фахової освіти в галузі державного управління; забезпеченню престижності статусу державного службовця; упровадженням механізмів громадського контролю результатів діяльності; для підвищення результативності діяльності керівників органів державної влади всіляко розвивати, зокрема через упровадження новітніх науково-обґрунтованих парадигмальними підходами освітньо-професійних про-
грам, організаційно-технологічний аспект управлінської діяльності, пов’язаний з подальшою професіоналізацією, опануванням передових управлінських техно-
логій, навичками аналітичної роботи, менеджерськими вміннями, демократичним стилем керівництва, ефективними підходами до оцінки результатів діяльності керівників і підлеглих у межах атестації та щорічної оцінки; активно впроваджувати передові кадрові технології із застосуванням дієвого конкурсного відбору на керівні посади, поступовості у проходженні кар’єри, науково-обґрунтованих професійно-кваліфікаційних характеристик керівних посад державної служби та системних вимог до осіб, що претендують на їх зайняття. | 