У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає у комплексному дослідженні підстав та форм участі територіальної громади у цивільних правовідносинах, формуванні нового підходу до розкриття сутності територіальної громади та визначені цієї сутності, внесенні пропозицій з удосконалення чинного законодавства з метою більш ефективного функціонування територіальної громади як учасника цивільних правовідносин. Проведене єдине комплексне дослідження питань участі територіальної громади у цивільних правовідносинах дозволяє автору сформулювати такі основні висновки, що мають як теоретичне, так і практичне значення. 1. Становлення здатності територіальних публічно-правових утворень до участі у цивільних правовідносинах пов’язується з правом Стародавнього Риму, який у І ст. до н.е. отримав муніципальну організацію, і було продовжено у середньовіччі, новому та новітньому часі. 2. Стаття 2 ЦК України закріплює розмежування учасників цивільних правовідносин на природних — фізичні особи і юридичні особи приватного права, які у виключному переліку є суб’єктами цивільного права, та учасників, які змушені брати участь у цивільних правовідносинах з метою виконання наявних у них функцій, — суб’єкти публічного права, до яких належить і територіальна громада. Останні є лише учасниками (суб’єктами) цивільних правовідносин і не одержують статус суб’єктів цивільного права. 3. З’ясування сутності понять територіальної громади та юридичної особи дозволяє дійти висновку про те, що є достатні передумови для визнання територіальної громади юридичною особою публічного права. 4. Територіальна громада як передумову участі у цивільних правовідносинах має цивільну правосуб’єктність, цивільну право- та дієздатність, що у цілому не мають відмінностей у своєму змісті порівняно з іншими учасниками цивільних правовідносин. При цьому твердження про наявність цивільної правосуб’єктності, право- та дієздатності у територіальної громади не перетворює її на суб’єкта цивільного права, оскільки зазначені поняття в тих чи інших аспектах характеризують учасників цивільних правовідносин, серед яких є й суб’єкти публічного права. 5. Територіальна громада на відміну від переважної більшості юридичних утворень публічного права має загальну (універсальну) правоздатність, що найкраще слугує потребам мешканців відповідного населеного пункту та усуває зайві перешкоди для участі територіальної громади у цивільних правовідносинах. 6. Територіальна громада бере участь у цивільних правовідносинах як безпосередньо, так і опосередковано за допомогою органів місцевого самоврядування, органів державної влади, фізичних та юридичних осіб приватного і публічного права. 7. Зміни у розумінні і правовому регламентуванні відносин власності, що сталися на сьогодні, дають можливість стверджувати про те, що, досліджуючи поняття комунальної власності, потрібно не відшукувати особливості у змісті цього явища, а звертати увагу на суб’єкта цієї власності. На підставі наведеного слід визнати, що терміном «право комунальної власності» позначається не певне правове явище, а особливості здійснення цього права територіальною громадою села, селища чи міста. 8. Повноваження територіальної громади як власника не обмежуються володінням, користуванням та розпорядженням, а знаходять своє втілення і в інших проявах, серед яких особливе місце посідає таке повноваження власника, як управління. При цьому особи, що здійснюють управління об’єктами комунальної власності, не трансформуються у власників тих об’єктів, якими вони управляють, а тому мають можливість щодо відчуження комунального майна лише у разі надання власником чи уповноваженим ним органом вказівки чи згоди на вчинення розпорядження ним. 9. Таке повноваження територіальної громади ( у межах відносин власності), як користування, не повинно бути обмежене обов’язками до економного, доцільного та ефективного користування, оскільки це суперечить сутності права як певної можливості та не враховує публічно-правовий характер зазначених обов’язків. 10. Тягар права власності для територіальної громади виявляється не тільки в необхідності утримувати об’єкти комунальної власності у належному стані, а й у вихідному становищі територіальної громади бути власником тих об’єктів, що можуть перебувати у власності лише територіальних громад та/чи забезпечують задоволення соціально-економічних, житлово-побутових та інших потреб мешканців того чи іншого населеного пункту. 11. Обмеження кола майна, що може знаходитися у комунальній власності, є необґрунтованим, оскільки це суперечить загальному цивільно-правовому положенню стосовно рівності учасників цивільних правовідносин та порушує інтереси територіальної громади, мешканців відповідного населеного пункту. 12. Територіальна громада може укладати не тільки ті договори, право на вчинення яких територіальною громадою прямо передбачено чинним законодавством України, а й інші двосторонні правочини у разі відповідності останніх меті створення та функціонування територіальної громади. 13. Передача державного та комунального майна із власності держави до власності територіальної громади чи навпаки не є цивільно-правовим правочином. 14. Притягнення територіальної громади до цивільно-правової відповідальності відбувається на загальних засадах, що не виключає наявність певних меж такої відповідальності, які ґрунтуються на тому, що територіально-публічне утворення не може збанкрутіти та підлягати цивільно-правовим стягненням в обсягах, що позбавить місцеве самоврядування конкретної територіальної громади достатньої майнової та фінансової основи для свого функціонування. | 