Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Релігієзнавство, філософська антропологія, та філософія культури


Cтадник Микола Миколайович. Трансформація ставлення християнства до науки: релігієзнавчо-філософський аспект. : Дис... д-ра наук: 09.00.11 - 2007.



Анотація до роботи:

Стадник М. М. Трансформація ставлення християнства до науки: релігієзнавчо-філософський аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

Дисертація репрезентує дослідження характеру трансформації ставлення християнства до науки. Показано, що з розвитком людства цей процес набув різного вияву та характеру; його трансформаційні основи закладені в ранній період оформлення християнства. У середньовіччі склалось специфічне бачення світу, якому були властиві символізм, умоспоглядання і герменевтика, а становлення західного мислення детермінувалось християнським світобаченням. Новоєвропейський період характеризується ньютоново-картезіанським розмежуванням матерії та свідомості, що наклало відбиток на співвідношення релігійного і наукового бачення світу, які були чітко відокремлені й позначені як не сумісні через різні способи пізнання. У ХХ ст. в науковому світобаченні відбулися зміни, які виявили недосконалість класичної науки, що призвело до формування нової наукової парадигми й вироблення теорій, у суті яких наявна “схожість” з деякими християнськими релігійно-філософськими системами.

Порівняння головних віроповчальних концепцій і методів пізнання свідчить про наявність різних конфесійних шляхів пошуку істини, які постійно змінювались і мали різні вияви у ставленні до науки. У дисертаційному дослідженні показано, що світоглядні основи, які догматизовані християнськими конфесіями, передбачають ірраціональне осмислення змісту релігійних текстів. Метафізичне їх тлумачення “відкриває” шлях до людського їх осмислення, що призводить до трансформації взаємодії світоглядних основ християнських конфесій із наукою різних часів.

Простежується, що криза науки в сучасній культурі спричинена тотальною релятивізацією наукового знання, обумовленого такими принципами, як децентрованість і онтологічна невизначеність. Модернізація християнства полягає в його адаптації до досягнень науки, що призводить до зростання кризи як у християнстві, так і в науці, сутнісних перекручувань змісту багатьох канонічних текстів і до порушення окремих віровчень.

У дисертації вперше проведено аналіз процесу трансформації ставлення християнства до науки, у якому розкриваються не лише різноманітні зміни в підходах богословів до наукових досягнень, але й відображаються, з одного боку, консерватизм релігієзнавчих віровчень і догматів, з іншого – сприйнятливість до нових тенденцій у розвитку сучасного християнства. Розбіжність між знанням і релігійною вірою може виявлятися в одній із трьох основних позицій: абсолютизація знання і повна елімінація віри; гіпертрофія останньої і занепад, втрата сили знання; спроба суміщення обох полюсів.

1. На різних етапах розвитку християнство змінювало своє ставлення до науки. В основі осмислення цього процесу представниками релігійної і філософської думки спостерігається різний ступінь контроверзи “знання – віра”, що змінювався з історичним часом.

2. Становлення наукового пізнання, особливо на ранньому етапі християнства, перебувало в прямій залежності від осмислення теологічних доктрин, закладених у Біблії, вчень отців церкви і філософів середньовіччя. Усе це детермінувало інваріантність розуміння богословських істин. У перших європейських університетах поступово почали розвиватись і утверджуватись осередки науки. Відмінності “західного” і “східного” способів мислення наклали відбиток на способи осягнення істини, що детермінувало появу наукових відкриттів, які нерідко підривали догматичні основи церкви.

3. У християнстві виділяється декілька напрямів трансформації ставлення релігії до науки. Суть одних полягає в намаганні повністю відокремити один від одного ці способи ставлення до світу, спрямованість інших – віднайти точки дотикання в пізнанні. Спільним у наведених характеристиках є намагання звести наукове розуміння поняття “віри” до релігійного. Особливістю релігійної віри є осягнення світу, хоч у специфічний за формою спосіб; у той самий час інший, раціональний, напрям цього процесу спонукає до розвитку наукового пошуку. Християнські теологи намагаються здійснити богословський аналіз релігійних вірувань, обґрунтувати їх епістемологічний статус, визначити умови їх раціональності, істинності, здійснити експлікацію особливостей релігійної символіки і термінології, охарактеризувати природу і функції релігійного (особливо містичного) досвіду, розробити можливі “моделі віри”.

4. Нинішні теологи обґрунтовують думку, що церква не перешкоджала розвиткові науки в періоди Відродження і Нового часу: їх пояснення зводяться до незначних непорозумінь між наукою і релігією, що призводили до виникнення конфліктів. Ними стверджується, що церква всіма доступними їй методами сприяла розвиткові науки і допомагала природодослідникам у цьому процесі.

5. Представники сучасного православ’я, характеризуючи витоки наукового пізнання і становлення науки, дотримуються двох поглядів. Одні вбачають їх джерела в теологічних ученнях (М. Дронов), інші – у реформаційних процесах ХVI cт. (М. Назаров). Негативне ставлення церкви до наукових відкриттів пояснюється ними наявністю антихристиянських чинників, які ґрунтувалися на світоглядних принципах філософії Платона, епохи Відродження тощо. Причини існування конфліктів християнства із науковцями містяться в намаганні “втягнути” учення Коперника в контекст магічних вірувань. З появою теорії Ейнштейна стала заперечуватись класична модель світобудови, яку “домислила” наука Нового часу.

6. Значні зусилля теологи католицизму спрямовують на обґрунтування безпомилковості прийнятих рішень церкви щодо “справи Галілея”. Вони доводять, що наукові відкриття того періоду стали можливими через “позитивну роль папства” і креаційне розуміння виникнення Всесвіту і життя. Світоглядні основи католицизму ґрунтуються на томістських принципах, згідно з якими розум виконує допоміжну функцію.

7. Теоретики протестантизму з метою виправдання дій католицької церкви, які призвели до конфлікту з наукою у ХVІІ ст., зосереджують увагу на незначних фактах і причинах, що не мають стосунку до світоглядних протистоянь. З іншого боку, вони стверджують, що тогочасне християнство дозволило науці “розквітнути” в Європі, а пізнання “цілеспрямовуючої сили” допускає використання таких методів сучасного наукового пошуку, як експеримент і спостереження. Головні зусилля теоретики протестантизму спрямували на обґрунтування відповідності або ж невідповідності еволюційної теорії біблійним ученням. Модернізація ставлення до наукових досягнень у протестантизмі відбувалася із розвитком філософських учень.

8. Різні оцінки сучасних наукових досягнень спричинені конфесійними особливостями пізнання й орієнтовані на осягнення Абсолюту. “Перетинання” з науковим пізнанням зумовлено бажаннями окремих теологів віднайти в космогенезі, природі живого аргументи на користь зовнішнього креаційного впливу. Загалом, релігійне і наукове світобачення – різні, вони, хоч і можуть у світоглядних питаннях перехрещуватися, але не можуть поєднуватись через різні джерела їх формування. Спільним між ними є їх взаємодія. Як розвиток науки призводить до світоглядних змін релігії, так і розвиток релігії потребує глибшого наукового дослідження, особливо це актуалізується сьогодні, коли сучасні природничі науки у своїх дослідженнях використовують нанотехнології.

9. Розум у православному пізнанні істини відіграє тільки допоміжну роль, наукові знання визнаються “необов’язковими”, оскільки усі явища природи повинні розглядатись крізь “призму уявлення про Бога”. Його сутність недосяжна для розуму. З кінця ХІХ ст. у православ’ї почала утверджуватись думка про можливості благотворного впливу релігії на процес наукового пізнання. Основою взаємодії повинно стати містичне заглиблення людського розуму в осягнення божества; останнє відкриває шлях до пізнання природного світу і людини. У сучасному православ’ї релігійний раціоналізм слугує для захисту ірраціонального за своєю суттю релігійного віровчення, елементами якого є надприродне й природне. Останнє є однією із точок дотикання до наукового пізнання.

10. У прагненні пізнання істини теоретики католицизму і сьогодні спираються на ідеї, в яких принижується роль та значення теорії наукового пізнання. Релігія є стрижнем людського існування та пізнання. З таких позицій наука уявляється католицькими теологами дечим відірваним від релігії й розглядається у співвідношенні із трансцендентним началом. А тому католицькі теоретики пропонують використати науку із подвійною метою: постійно примножувані наукові знання покликані не тільки сприяти осягненню природи людського існування, але мають бути спрямовані на пізнання універсальної істини. З іншого боку, наука включається в систему релігійних цінностей. Останні не заперечують визнання незначних досягнень науки, але обмежують сферу і методи її дослідження межами видимого, чуттєвого, конкретного, тоді як Бог – вища духовна субстанція, яка лежить поза межами осягнення наукою.

11. З появою космологічних та еволюційних учень частина теологів протестантизму їх категорично заперечувала, інші в процесі теологічної модернізації намагались віднайти точки дотикання до науки. Унаслідок цього виділились три головні напрями протестантського віровчення: традиціоналізм, модернізм і лібералізм. Вони відрізняються особливостями пізнання істини, спеціальними критеріями оцінок сучасних наукових теорій – оцінок, які перехрещуються з дискурсами наукового пошуку. За своєю гносеологічною суттю теологи протестантизму відшуковують різні шляхи доведення наявності коадаптивних процесів у взаємозв’язках між християнством і сучасною наукою.

12. Починаючи з 20-х років ХХ ст., у науці здійснюються відкриття і виникають теорії, які не вписуються в механістичну модель світу, що обумовило необхідність серйозного її перегляду. Це теорія відносності, яка змінила уяву про взаємозв’язок простору і часу, закони фізичного мікросвіту тощо. На основі цих та інших наукових відкриттів і теоретичних побудов поки що не вироблена сучасна наукова картина світу (така ж цілісна, як і створена на основі механіки), надії на яку науковці пов’язують із розробкою загальної теорії поля тощо.

13. Коли в другій половині XX й на початку ХХI століття вчені або філософи говорять про релігію, у їхніх судженнях панує теза, що науковій думці потрібна віра, як правій руці ліва. Обґрунтовується це тим, що в науковому і релігійному пізнанні задіяні різні структури людської свідомості. У науці людина діє як “чистий розум”, а віра, любов, порядність, совість – усе це підмога в роботі розуму науковця. Але в релігійно-духовному житті, навпаки, “розум – це лише робоча сила для серця”.

У сучасній постнекласичній науці все частіше висловлюються ідеї щодо необхідності врахування багатоманітного духовного досвіду людства – у тому числі й релігійного. Деякими зарубіжними та вітчизняними вченими здійснюються спроби широкого цілісного світоглядного осмислення дійсності, поєднання “точних наук” (математики, теоретичної фізики та ін.) з філософією, релігієзнавством.

14. Розкривається, що сучасна церква, відстоюючи свої догматичні основи, відшуковує різноманітні аргументи для обґрунтування коадаптивної єдності науки й релігії. Особливо активні в цьому процесі сучасні протестантські й католицькі теологи. Їх аргументи ґрунтуються на переосмисленні невирішених або ж недостатньо вирішених проблем сучасної науки.

15. Адаптуючись до глобалізаційних процесів соціуму, християнські богослови для поширення своїх віровчень використовують різні досягнення науки, у тому числі новітні інформаційні та телекомунікаційні технології. Так, застосування інтернет-комунікацій, які можуть стати важливим інструментом поширення релігійного світогляду, спонукатиме до формування нових способів культивування християнських цінностей. З іншого боку, вони можуть допомогти візуалізувати те, що складає “таємницю таємниць” – ідеірування, рефлексію, моделювання, і зробити предметом свідомого ставлення віруючих, а також сприятимуть керуванню інтенціями свідомості віруючих задля охоплення і розробки сучасних теологічних доктрин – зі зміщенням акцентів від комунікації до мислення, від ідеалізації до поняття, що значно розширює позиційну мислительну сферу. Інтернет може стати простором для проектування і формування зв’язків між наукою і релігією, освітою і різними сферами практики, може бути засобом утвердження релігійних цінностей, а також утворення спільнот, що їх культивуватимуть. У соціальному просторі може бути започаткований інтернет-діалог між релігією і наукою.

Публікації автора:

I. Монографія

1. Стадник М. М. Трансформація становлення взаємовідносин християнства і науки: релігієзнавчо-філософський аспект: Монографія. – Переяслав-Хмельницький, Видавництво СПД Карпук С. В., 2006. – 259 с (15, 05 д. а.).

II. Навчальні посібники та підручники

2. Стадник М. М. Християнство // Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – С. 211 – 238 (1, 54 д. а.).

3. Стадник М. М. Релігійні вірування Київщини // Київщинознавство: Посіб. для вчителя / За ред. І. Л. Лікарчука. – К., 2001. – Вип. 1. – С. 137 –157 (1,1 д. а.).

4. Стадник М. М. Поняття // Логіка: Навчально-методичний посібник з курсу / Укл.: М. М.Стадник, Б. М. Стадник, Л. П. Саракун. – К.: КСУ МГІ, 2004. – С. 38 – 64 (1, 2 д.а.).

ІІІ. Статті в наукових фахових виданнях

5. Стадник М. М. Догма, її поняття та ґенеза у християнстві // Українське релігієзнавство. – К.: Ін-т філософії НАН України, 1999. – № 10. – С. 28 – 33 (0,5 д. а.).

6. Стадник М. М. Світоглядні основи виникнення науки Нового часу // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред В. В. Лях. – Вип. 12. – К.: Український центр духовної культури, 2000. – С. 49 – 57 (0,5 д. а.).

7. Стадник М. М. Теологічний аналіз сучасних космогонічних і природничо-наукових відкриттів // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред В. В. Лях. – Вип. 13. – К.: Український центр духовної культури, 2000. – С. 124–131 (0,5 д. а.).

8. Стадник М. М. Теологічна концепція Рассела В. Маатмана щодо єдності науки і релігії та її невідповідність // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди: Науково-теоретичний збірник. – Переяслав-Хмельницький, 2000. – С. 280 – 287 (0,5 д. а.).

9. Стадник М. М. Космогенез у розумінні православних теологів // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Дрогобич: Вимір, 2000. – Випуск другий. – С. 104 – 114 (0,5 д. а.).

10. Стадник М. М. Особливості ранньохристиянського пізнання // Вісн. Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, Філософія. Політологія. – Вип. 31. – 2000. – С. 47 – 50 (0,5 д. а.).

11. Стадник М. М. Коадаптація науки і релігії сучасною православною церквою // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2001. – № 1. – С. 54 – 68 (1,5 д. а.).

12. Стадник М. М. Протестантизм: сучасне розуміння історичних наукових відкриттів // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2001. – № 2. – С. 123 – 130 (0,6 д. а.).

13. Стадник М. М. Релігійна свідомість і її зв’язок з релігійним пізнанням // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2002. – № 4. – С. 33 – 42 (0,86 д. а.).

14. Стадник М. М. Релігійний раціоналізм і ірраціоналізм у православ’ї // Гуманітарний вісник Переяслав–Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: Науково-теоретичний збірник. – Переяслав – Хмельницький, 2002. – № 3. – С. 320-331 (0,62 д. а.).

15. Стадник М. М. Космогонічні та еволюційні учення сучасної православної церкви // Вісн. Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, Філософія. Політологія. – Вип. 40. – 2002. – С. 204– 214 (0,5 д. а.).

16. Стадник М. М. Наука й релігія: концептуальні основи православної концепції пізнання істини // Вісн. Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, Філософія. Політологія. – Вип. 49. – 2003. – С. 24 – 28 (0,76 д. а.).

17. Стадник М. М. Особливості пізнання православної церкви // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: Науково-теоретичний збірник. – Переяслав–Хмельницький, 2003. – № 4. – С. 391 – 403 (0, 61 д. а.).

18. Стадник М. М. Наука і релігія: особливості становлення пізнання в католицизмі // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: Науково-теоретичний збірник. – Переяслав–Хмельницький, 2004. – № 5. – С. 215 – 220 (0, 86 д. а.).

19. Стадник М. М. Наука й релігія: особливості католицької теологічної доктрини творіння у сучасному космологічному розумінні // Вісн. Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, Філософія. Політологія. – Вип. 49. – 2004. – С. 38 – 41 (0,75 д. а.).

20. Стадник М. М. Наука й релігія: історичне минуле і сучасне відношення католицької церкви до “справи Галілея” // Перспективи. – Одеса, 2004. – № 2–3. – С. 97 – 105 (0,8 д. а.).

21. Стадник М. М. Ґенеза поглядів сучасних теологів православної церкви до наукових відкриттів минулого // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2005. – № 1. – С. 15 – 21 (0,61 д. а.).

22. Стадник М. М. Наука й релігія: ґенеза біблійних, ранньохристиянських й філософських основ становлення теологічного пізнання // Філософські проблеми гуманітарних наук: Альманах. Київськ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – 2005. – № 7. – С. 203 – 208 (0,5 д. а.).

23. Стадник М. М. Наука й релігія: співвіднесення істин Одкровення й істин розуму в католицькій традиції // Вісн. Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, Філософія. Політологія. – Вип. 73. – 2005. – С. 52 – 54 (0,5 д. а.).

24. Стадник М. М. Наука й релігія: віра в надприродне в католицизмі // Вісн. Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, Філософія. Політологія. – Вип. 75. – 2005. – С. 107 – 110 (0,5 д. а.).

25. Стадник М. М. Протестантизм: взаємодія й складові наукового й теологічного моделювання в пізнанні // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. – К., 2005. – № 7 (20). – С. 3 – 10 (0,7 д. а.).

26. Стадник М. М. Особливості теологічної єдності науки і релігії в протестантизмі та католицизмі // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: Науково-теоретичний збірник. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – № 6. – С. 262 – 268 (0, 9 д. а.).

27. Стадник М. М. Наука і релігія: вплив християнства на генезу формування світогляду Нового часу – історично минуле й сучасне // Totallogy – 2005. – К. – № 13. – С. 308 – 329 (1,5 д. а.).

28. Стадник М. М. Наука і релігія: особливості гносеології неотомізму // Перспективи. – Одеса, 2005. – № 1 (29). – С. 118 – 123 (0,5 д. а.).

29. Стадник М. М. Знання раціональне і нераціональне в католицькій традиції // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2005. – № 4. – С. 80 – 88 (0,91 д. а.).

30. Стадник М. М. Історико-методологічні основи трансформації гносеології раннього протестантизму // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2006. – № 1. – С. 158 – 164 (0,71 д. а.).

31. Стадник М. М. Наука і релігія: трансформаційні процеси християнства // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. – К., 2006. – № 8 (21). – С. 3 – 10 (0,88 д. а.).

32. Стадник М. М. Протестантизм: роль установлених парадигм у теологічному пізнанні // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. – К., 2006. – № 9 (22). – С. 3 – 7 (0,68 д. а.).

ІV. Статті в інших виданнях, збірниках, тези і матеріали конференцій

33. Стадник М. М. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі: Конспект лекцій зі спецкурсу для студентів факультетів: філософського, міжнародних відносин та міжнародного права. – К. : КДУ, 1992. – 92 с. (Співавтори Ю. А. Калінін, В. І. Лубський, Т. Г. Горбаченко, Л. М. Василенко, Т. К. Огнєва).

34. Стадник М. М. Православ’я: Конспект лекцій з спецкурсу “Географія релігій”. – К.: КДУ, 1993. – 72 с. (Співавтори Ю. А. Калінін, В. І. Лубський, Т. Г. Горбаченко та ін.).

35. Стадник М. М. Пантеїзм у філософії Г.С. Сковороди // Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури: Тези всеукраїнської наукової конференції. – Переяслав–Хмельницький, 1994. – С. 84 – 85.

36. Стадник М. М. Онтологія філософських поглядів Григорія Сковороди // Збірник праць за матеріалами наукової конференції / Переяслав–Хмельницький державн. пед. інститут ім. Григорія Сковороди. – Переяслав–Хмельницький, 1995. – С. 25 – 33 (0,6 д. а.).

37. Стадник М. М. Догматичні передумови написання катехізису Петром Могилою // Духовність і культура: Науковий збірник / Ред. кол.: А. М. Колодний, П. Л. Яроцький та ін. – К.: Гнозис, – 1998. – С. 97 – 100 (0.2 д. а.).

38. Стадник М. М. Філософське сприйняття природи // Українська думка. – К., 1998. – С. 941 – 951 (0,8 д. а.).

39. Стадник М. М. Особливості пізнання у філософії Григорія Сковороди // Сковородинівські читання. – Переяслав-Хмельницький, 1999. – С. 94 – 106 (0,8 д. а.).

40. Стадник М. М. Особливості середньовічного пізнання // Київський університет – осередок національної духовності, науки, культури: Матеріали науково-теоретичної конференції, присвяченої 165-річчю університету. – К., 1999. – С. 36 – 41 ( 0, 7 д. а.).

41. Стадник М. М. Мудрість, розум, віра, істина, їх біблійне вираження // Джерела духовності: ґенеза творчого процесу та розвиток мистецтва: Матеріали науково-практичної конференції / Дніпропетровськ. держ. університет. – Дніпропетровськ, 1999. – С. 43 – 55 (1 д. а.).

42. Стадник М. М. Еволюційне учення в розумінні російських православних богословів // Київська церква. – Київ-Львів, 2000. – № 4. – С. 84 – 88 (0,7 д. а.).

43. Стадник М. М. Теологічні основи становлення середньовічної практики осмислення буття // Могилянські читання: Матеріали щорічної наукової конференції: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. – К., 2000. – С. 124 – 133 (0, 6 д. а.).

44. Стадник М. М. Сучасне теологічне вираження науки // Християнство і проблеми сучасності: Науковий збірник / Ред. кол.: А. М. Колодний, П. Л. Яроцький та ін. – К.: Гнозис, 2000. – С. 162 – 168 (0,5 д. а.).

45. Стадник М. М. Концептуальні основи християнської гносеології // Християнство: контекст світової історії і культури. Науковий збірник / Ред. кол.: А.М. Колодний, П. Л. Яроцький та ін. – К.: Гнозис, 2000. – С. 173 – 176 (0,4 д. а.).

46. Стадник М. М. Дарвінізм у розумінні католицьких теологів // Вісник Київського інституту “Слов’янський університет”. – К., 2001. – № 10 – С. 156 – 162 (0,5 д. а.).

47. Стадник М. М. Програма курсу “Наука й релігія”. – Острог, 2003. – 15 с.

48. Стадник М. М. Наука в сучасному католицизмі // Духовний розвиток як фактор морально-етичного формування особистості: Матеріали II Республіканської науково-практичної конференції 22 жовтня 2004 р. – Донецьк, 2004. – С. 179 – 185.

49. Стадник М. М. Вплив арабської культури на формування раціоналізму в католицизмі: минуле й сучасне // ХХІ століття: альтернативи розвитку суспільства. Третя світова теорія. – К., 2005. – С. 54 – 59.