На сучасному етапі розвитку національної економіки особливої актуальності набувають завдання цілеспрямованого регулювання розвитку сфер впливу великих міст, оскільки на приміських територіях у ринкових умовах концентруються як проблеми системи розселення, організації суспільного обслуговування, створення сприятливих умов проживання населення, раціонального використання та збереження природних ресурсів, забезпечення сталого розвитку територій, так і резерви економічного піднесення на основі удосконалення взаємодії агломерованих поселень із великими містами як полюсами регіонального розвитку. 1. Особливістю приміської зони як складної територіально-економічної системи є те, що тут яскраво проявляються різноманітні суперечності територіально-економічного розвитку і землекористування, зокрема накладання національних, регіональних, міських та місцевих інтересів, виконання важливих функцій у взаємодії з містом-центром та завдань самостійного економічного розвитку, багатофункціональність навантаження в умовах обмеженості приміських місцевих ресурсів, прояв агломераційних переваг та негативних тенденцій впливу великого міста. 2. У результаті узагальнення і систематизації світового досвіду щодо вивчення і регулювання міських агломерацій та приміських зон великих міст встановлені характерні для ринкової економіки проблеми і перспективи просторового розвитку останніх, які необхідно враховувати у регіональній, землевпорядній та містобудівній політиці регулювання приміського землекористування. 3. Важливими напрямами розвитку міських агломерацій є вивчення і регулювання чинників просторової динаміки, які “зв’язують” і “притягують” поселення одне до одного і забезпечують їх взаємозумовлений розвиток. Вирішення проблем розвитку приміських зон слід здійснювати на основі теоретичних положень неоднорідності регіонального простору, дії агломераційних ефектів, факторів розподілу інвестицій та інших соціально-економічних процесів. 4. Розроблена модель неоднорідності регіонального простору включає окремі виміри (соціальний, економічний та природний), ряд джерел неоднорідності простору (стану вимірів, чинників і закономірностей просторової динаміки та процесів у вимірах) і є фундаментальною основою для дослідження регіональних процесів. Вона дозволяє вивчати фактори капіталізації приміських земель, зокрема через прогнозування чисельності та приросту населення, урахування природних умов і ресурсів регіону, оцінку функціональної спеціалізації у системі "місто – приміська зона", урахування відцентрових та доцентрових тенденцій і т.п. 5. Встановлено, що капіталізація земель приміських зон великих міст характеризує етапність зростання вартості земельного капіталу передмістя в результаті об’єктивних закономірностей просторового розвитку та цілеспрямованої діяльності органів влади і місцевого самоврядування в умовах трансформації економічних відносин в Україні. Вартість землі як ресурсу, визначена через земельну ренту, у приміській зоні обумовлюється, передусім, дією системних ефектів просторової взаємодії, які викликають викривлення простору, його неоднорідність у соціальному, економічному та природному вимірах. Головними серед таких чинників є агломераційні ефекти та фактори функціональної взаємодії населених пунктів і територій. Повна модель факторів капіталізації приміських земель, крім цього, включає: ресурсний потенціал регіону; рівень його науково-технічного розвитку; систему управління територіями; міжрегіональні економічні відносини; неоднорідність і обмеженість регіонального простору та його ресурсів; організацію взаємодії між населеними пунктами міської агломерації; фактор часу тощо. Розроблена теоретична імітаційна модель розвитку міста дозволяє встановити динаміку та об’єктивні закономірності функціонування сил просторової економіки і процесів капіталізації земель у приміських зонах великих міст. 6. Із використанням розроблених методик аналізу міських агломерацій та приміських зон визначено 42 міські агломерації України, які класифіковано у декілька груп. Серед цих агломерацій 20 є сформованими і 22 – такими, що знаходяться у процесі становлення. Виявлено етапи і закономірності розвитку міських агломерацій, для чого використано показники рівня ентропії, щільності населення, загальної кількості населених пунктів, площі забудови ядра та всієї агломерації. 7. Проведений аналіз співвідношення зовнішніх і внутрішніх ієрархічних зв’язків міст та агломерацій дозволив побудувати мережу (каркас) міжселищної взаємодії на території України, визначити роль і місце великих міст у системі міжрегіональних відносин та розвитку внутрірегіональних систем населених пунктів, спрогнозувати напрями розвитку системи розселення на основі каркаса зв’язків. 8. На приміських територіях встановлено диференціацію поселень за наявністю і спеціалізацією закладів соціально-культурного обслуговування, що зумовлює посилення інтенсивності міжселищних зв’язків. Порівняння меж сфер впливу кожного з центрів сільських та міських рад з їх типами за потужністю закладів дозволило визначити соціально-просторову структуру систем обслуговування та ієрархію населених пунктів, оцінити приміські території за показниками соціальної привабливості, прогнозувати напрями розширення міжселищних культурно-побутових зв’язків за окремими видами мереж і установ обслуговування, характеризувати умови та форми приміського розселення. 9. У приміських зонах великих міст встановлена чітка тенденція до зниження інтенсивності використання сільськогосподарських земель. Щороку скорочуються посівні площі приміських аграрних господарств. Як наслідок, знижується приміська спеціалізація господарств, погіршуються умови забезпечення потреб міського та сільського населення у більшості видів продукції, що негативно позначається на продовольчій безпеці. Напрями подальшого розвитку приміського сільського господарства та раціонального використання приміських земель повинні визначатися комплексно на рівні всієї приміської зони. 10. Для стабілізації демографічної ситуації, яка склалася у приміських зонах великих міст, потрібна система заходів, спрямованих на стримування процесів міграції працездатного населення із сільської місцевості, а також стимулювання притоку молоді в села. Важливо створити рівноправні соціально-економічні умови для проживання населення в усіх поселеннях приміської зони. 11. Урбанізаційні процеси у приміських зонах та зміни у структурі їх забудованих земель залежать не тільки від розміру агломерацій, кількості та щільності населення, земельної площі. Значною мірою впливають фактори природного середовища, економічного потенціалу регіону, народногосподар-ського профілю й адміністративного статусу міста-центру та інші чинники. Істотною є трансформація соціально-економічної структури земельного фонду приміських зон у результаті проведення земельної реформи, що зокрема характеризується стихійною приватизацією і переважанням відведень земель для комерційного призначення, стрімким зростанням загальної кількості землевласників та землекористувачів, збільшенням оборотів і вартості приміської нерухомості. 12. Роль великих міст у регіонах поступово зростає, оскільки у нових умовах посилюється об’єктивна дія агломераційних ефектів, які стимулюють територіальний розподіл економічної діяльності на користь прилеглих до великих міст територій, сприяють зростанню міських агломерацій. Нова форма просторово-економічного розвитку на основі агломерацій призводить до посилення внутрірегіональної неоднорідності та капіталізації приміських земель. Зростає рівень впливу просторового фактора на ринкову вартість земельних ділянок та інвестиційну привабливість приміських районів і населених пунктів. Встановлені залежності та факторні показники оцінки приміських земельних ділянок доцільно використати для удосконалення чинних методик. Відбувається поглиблення контрастів між центрами економічної діяльності, до яких належать великі міста і промислові агломерації, та периферією. Через це внутрірегіональні відмінності є більшими за міжрегіональні. Просторовий розвиток у регіональній системі асиметричний за віссю "центр – периферія". За значного підвищення ролі першого поясу приміської зони проявляється зменшення темпів розвитку периферійних територій. Прискореними темпами відбувається капіталізація приміських територій, підвищення їх інвестиційної привабливості. 13. Удосконалення системи управління приміськими територіями має базуватися на принципах централізованої координації робіт та їх інформаційного забезпечення, охоплюючи територію всієї приміської зони. Велике місто і прилеглі території слід розглядати у взаємозв’язку як єдину цілісну систему. Відповідна політика щодо регулювання приміського землекористування повинна включати систему засобів просторово-планувального, фінансово-економічного та адміністративно-організаційного механізмів. Упорядкування територій системи "місто – приміська зона", недопущення їх стихійної забудови і втрати просторово-функціональної цілісності, розвантаження соціальних та інфраструктурних мереж великого міста є головними завданнями цієї політики, що слід чітко визначити і врегулювати на державному рівні. 14. Важливими напрямами розвитку системи управління земельними ресурсами приміських зон є урахування об’єктивних економічних закономірностей, що проявляються у нових умовах, і перетворення земельних ресурсів та нерухомого майна в єдиний, ефективно діючий капітал шляхом регулювання земельних відносин й інвестиційних процесів, гарантування речових прав інвесторів і землевласників у системі державної реєстрації, здійснення моніторингу та інвентаризації приміських земель, удосконалення системи оподаткування землі й нерухомості, сприяння розвитку земельних цінних паперів і застосування інших методів та інструментів регулювання. 15. У дослідженні обґрунтовані підходи до інформаційного забезпечення системи управління приміською зоною. Зокрема, запропоновано структуру і механізми функціонування регіональної геоінформаційної системи, яка повинна базуватися на даних державного земельного кадастру та державної статистики і містити нормативні, планові й фактичні показники просторового, соціального, економічного розвитку та екологічного стану земельних ресурсів приміської зони. | 