1. У дисертації здійснене нове рішення актуальної проблеми сучасної психіатрії – системно-структурний аналіз психічних розладів, які зустрічаються в практиці відомчої психіатрії МВС, що дозволив дослідити поширеність, клінічні, клініко-психологічні і соціально-психологічні аспекти різних форм психічної патології у співробітників ОВС, систематизувати роль особистісних і специфічних емоційно-стресових факторів у формуванні психічних розладів, а також розробити систему й основні принципи диференційованого підходу до психіатричного огляду, психопрофілактики, військово-медичній експертизі і визначенню професійної придатності цього контингенту пацієнтів. 2. З 34764 співробітників правоохоронних органів, оглянутих військово-лікарською комісією за 1995-2001 роки, психічні розлади виявлені в 698 чоловік (2,01%), у тому числі серед осіб що приймаються на службу – у 523 чоловік (1,99%) і серед тих хто вступає до навчальних закладів системи МВС – у 175 чоловік (2,05%). Загальна поширеність психічних розладів склала 20,4% на 1000 що оформляються на службу і 16,2% на 1000, що вступають у навчальні заклади МВС. Структура і питома вага виявлених порушень у цих групах істотно не відрізняються й у цілому проявляються органічними (симптоматичними) неврозоподібними розладами – 357 чоловік (51,1%); невротичними і соматоформними – 270 чоловік (38,7%); розладами особистості – 53 (7,6%); розумовою відсталістю – 18 чоловік (2,6%). З найбільшою частотою зустрічаються хворі з астенічним синдромом, високим рівнем особистісної й особливо ситуативної тривожності (63,7%). 3. У структурі психічних порушень, що виявлено у період трудової діяльності і найчастіше призводять до звільнення співробітників зі служби, провідними є: органічні психічні (30,0%), невротичні і соматоформні (15,0%), гострі і транзиторні психотичні (10,0%), афективні (7,0%) розлади, а також шизофренія (20,0%) та розлади особистості (11,0%). Органічні і психотичні форми психічних розладів специфічних клінічних особливостей і безпосереднього зв'язку з професійною діяльністю в правоохоронних органах не мають. У виникненні прикордонних психічних розладів істотну роль грають психоемоційна напруга і різні варіанти внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів, зв'язаних зі службою. Тільки в 40,0% хворих період між діагностикою психічного розладу і проведенням військово-медичної експертизи був оптимальним, у інших випадках експертна процедура на профпридатність через різні причини здійснювалася з великим запізненням. 4. Клініко-психопатологічна структура стійких змін особистості у співробітників спецпідрозділів ОВС (групи затримки державної служби охорони) характеризується астенічним (35% випадків), тривожним (27% випадків), соматоформним (23% випадків) і дисфоричним (15% випадків) симптомокомплексами. До найбільш значущих предикторів цих порушень відносяться нейротизм, високі показники ситуаційної і невротичної тривоги, неадекватні способи реагування на різні життєві труднощі з високим рівнем агресивності, низькі показники працездатності і сенсомоторних реакцій, а також підвищена чутливість до обставин, що формують стан дистреса, відсутність у співробітників адекватної «стратегії подолання» і соціально-психологічної підтримки. Рівень стресостійкостіі відповідає високому рівню (161±11,4 бали) при станах компенсації, граничному рівню (261±14,6 бала) – при станах хитливої компенсації і вкрай низькому рівню (330±17,5% бала) - при клінічно виражених формах стійких змін особистості. Залежність рівня компенсації стійких змін особистості від тривалості роботи в ОВС підтверджує припущення про «накопичувальну модель» особистісної дисфункції як сконцентрованому в часі результаті численних стресогенних подій і проблем. 5. Синдром емоційного вигоряння у співробітників міліції комунікативних професій формується при стажі роботи понад 10 років, досягаючи фази напруги у 25,0% і фази резистенції – у 23,4% обстежених. Специфічною особливістю цього процесу є кореляційні зв'язки вигоряння з віком обстежених (r=0,486; p<0,05), їх матеріальною забезпеченістю (r=0,254; p<0,1); наявністю в них невротичної симптоматики (r=0,426; p<0,01) і особливо зі стажем роботи в умовах хронічного стресу (r=0,312; p<0,05). Найбільший вплив на формування синдрому емоційного вигоряння, за даними експериментально-психологічного дослідження, чинять тривалий міжособистісний конфлікт у сфері «незалежності-підлеглості», загладжування «контурів» особистості, що визначають почуття «Я», ригідність установок, підвищений конформізм, залежність і невпевненість у власних силах, високий рівень інтернальності – суб'єктивного контролю над будь-якими значимими ситуаціями, а також використання неадекватних захисних механізмів психічного функціонування. Емоційне вигоряння, як прояв кризи професійної ідентичності і наявності комунікативних проблем у різних сферах спілкування, потенціює професійну деформацію особистості, переломлюючись як у зовнішній сфері діяльності (взаємодія з правопорушниками), так і у внутріслужбовому спілкуванні. Найбільш ефективним і адекватним варіантом корекції синдрому вигоряння і професійної деформації особистості є психотерапевтичні техніки, спрямовані на розширення комунікативних навичок і купування ознак фізичного, емоційного і психічного виснадження. 6. Найбільш розповсюдженими клінічними формами психічних розладів, виявленими у співробітників ОВС, що брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, є органічний астенічний (емоційно-лабільний) розлад (42,6%), органічний розлад особистості (28,8%) і зміна особистості внаслідок переживань сукупності факторів у пострадіаційний період (25,0%). Формування цих порушень здійснюється на тлі хронічного дистреса і супроводжується дифузійним зниженням якості життя і дезадаптацією особистості в різних сферах соціального і професійного функціонування. До найбільш загальних ознак особистісної дисфункції відносяться високий рівень емоційної напруги, особистісна і ситуативна тривожність, зниження адаптаційних можливостей, каталізація занепокоєння за своє здоров'я, безперспективність і безглуздість життя, високий рівень конфліктністі, гіперсинзитивність, порушення інтелектуального контролю, «занурення у хворобу». 7. Механізми формування і безпосередні причини аутоагресивного поводження в 94,4% співробітників міліції, що скоїли суїциди, найчастіше зв'язані не з виконанням службових обов'язків, а з хронічними несприятливими ситуаціями у сфері міжособистісних, в основному сімейних, відносин і конфліктів. Реалізація суіцидального типу аутоагресивної поведінки відбувається на тлі непатологічних ситуаційних реакцій: реакції дезорганізації (22,5%), реакції демобілізації (39,4%) і песиместичної реакції (38,1%). За даними ретроспективного аналізу факторів, що предиспонують, особи, які скоїли суїцид, характеризуються низькою здатністю до формування психологічних захисних механізмів, невмінням послабити фрустрацію, імпульсивністю, емоційною нестійкістю, почуттям провини і низькою самооцінкою, зниженням уявлень про цінності життя. Основними напрямками зниження ризику аутоагресивних дій у співробітників міліції є розширення джерел інформації, що сприяють ранньому виявленню суіцидальних намірів, а також використання непрямих словесних, емоційних і поведінкових ознак суіцидальної готовності, групових факторів суіцидального ризику й організаційних форм профілактики суїцидів. 8. Клінічні прояви невротичних і неврозоподібних розладів в осіб, що звільняються в запас з органів внутрішніх справ, характеризуються астенічними, інтерсомнічними, когнітивними і депресивними порушеннями, затяжним плином, схильністю до прогредієнтності з поглинанням психогенних порушень соматичною і церебрально-судинною патологією і наростанням психоорганічних змін. Дистрес у цих випадках зумовлений особистісною переробкою комплексу декомпенсуючих факторів: змушеним (у віці 45-55 років) відмовленням від звичної професійної діяльності (90% випадків), різкою зміною соціального оточення в його кількісному і якісному вираженні (75%), неясною перспективою подальшого працевлаштування (85%), зміною рольових позицій у родині (72% випадків). Психічні розлади, що виникають у цей період, асоціюються з кризою можливості соціально-професійної самоактуалізації і формуються в осіб з низьким рівнем стресостійкості: при розладах адаптації (321±12,4 бали), при неврастенії (290±14,2 бали) і неврозоподібних розладах (276±13,7 бала). 9. Система психопрофілактики при визначенні профпридатності для служби в ОВС осіб із проблемами у сфері психічного здоров'я не обмежується винятково відсіванням цих громадян зі служби на підставі результатів психіатричного огляду, а повинна враховувати, як критерії профпридатності, різноманітність службової діяльності співробітників міліції, широкий спектр механізмів індивідуально-психологічної компенсації, реальну можливість корекції факторів навколишнього середовища, що сприяють нагромадженню стресогенних впливів, формуванню синдрому емоційного вигоряння, невротичних розладів, професійної особистісної деформації і т.д. Найбільш клінічно обґрунтованим і адекватним підходом до психопрофілактики співробітників міліції є система, що включає використання науково обґрунтованих стандартів: 1) привентивного підвищення їхньої стресостійкості стосовно специфічних особливостей професійної діяльності; 2) багатогранного підходу до оцінки психічного стану і визначення профпридатності з оцінкою індивідуального рейтингу специфічних сфер життєдіяльності і впливів факторів навколишнього середовища; 3) соціально-правового захисту осіб, які перенесли психічні розлади, або тих хто страждає ними. 10. На основі запропонованої дослідницької гіпотези і відзначеного поєднання клінічних, психологічних і соціальних факторів усіх рівнів виміру (макросоціальних, мікросоціальних і соціально-особистісних) з комплексом проблем, розв'язуваних військово-медичними комісіями при виявленні у співробітників ОВС порушень психічного здоров'я, була розроблена система відомчої психіатричної допомоги, що передбачає теоретично і клінічно обґрунтовану багатогранну стратегію адекватного вирішення лікувально-діагностичних і експертних питань у конкретно-специфічних умовах професійної діяльності. Вона враховує законодавчо сформульовані загальні принципи надання психіатричної допомоги і розглядає її з позицій гармонічного сполучення лікувально-оздоровчих заходів з необхідністю зміцнення правоохоронного потенціалу співробітників міліції. |
