Анотація до роботи:

Рубан А.О. Світоглядні особливості українського національного характеру (філософсько-антропологічний аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Київ, 2008.

Дисертація присвячена філософсько-антропологічному аналізу світоглядних особливостей українського національного характеру в умовах культурної глобалізації. У роботі ґрунтовно подається характеристика понять „національний характер”, „українська ментальність”, „український менталітет”.

Аналізуються основні теоретичні здобутки у вивченні української ментальності. Сформовано концепцію змісту національного характеру, що змінюється в різні періоди. Згідно з національним ідеалом людина пов’язує себе через спорідненість із пращурами і нащадками з подіями, що формували їхній характер. Відзначається, що уявлення про характер народу виступає колективною уявою даного народу, оскільки пов’язана з його безпосереднім буттям у межах певного етносу, поняття національного характеру є дотичним до поняття світогляду і відрізняється від ментальності. У дисертації досліджується національний характер як система рис, що виникає внаслідок усвідомлення людиною свого буття в межах певного етносу і своєї причетності до нього, відчуття зв’язку свого буття з історією певного народу.

У висновках дисертації представлені підсумки проведених теоретичних досліджень, конкретизовані у наступних положеннях:

1. На світоглядно-філософському рівні національний характер розглядається у феномені ментальності або менталітету, який розкривається у спільній духовно-психологічній орієнтації певної суспільної – насамперед етно-соціальної групи, що інтегрує потік індивідуальних вражень, уявлень у цілісне світобачення, світовідчуття.

2. Національний характер належить до кола тих метафізичних ідей, котрі створюють умови розуміння певних культурно-історичних явищ. Його годі шукати у „самій дійсності”, поруч з такими явищами, як соціальні інститути, витвори мистецтва чи правові норми. Він втілює спосіб формування проблеми й постановки запитань, котрими тематизується і виокремлюється для дослідження певна галузь філософсько-світоглядних зацікавленостей. Національний характер як метафізична ідея – це запитання відносно того, чи можлива така психологічна єдність народу (етносу), котра перетворює певний людський загал на цілісну, поєднану внутрішніми інтегративними чинниками культурно-історичну особистість, цілком відмінну від інших чи навіть протиставлену їм.

3. Національний характер репрезентує особливості національного світогляду, де на категоріальному рівні категорії „національний світогляд” і „національний характер” є спорідненими, але не тотожними формами теоретичного мислення, необхідним компонентом національної самоідентифікації етносу. В них фіксуються загальні риси і більш-менш стабільні особливості культури та психічного складу етнічних груп виражених у мові, народному мистецтві, звичаях, обрядах, традиціях, нормах поведінки. А тому, вивчаючи риси світогляду і характеру української людини, дослідники намагалися і намагаються з’ясувати характерні особливості, що дають змогу розглядати її як репрезентанта народу.

4. Світогляд, будучи системою життєсмислових орієнтирів людської діяльності, виступає суттєвою духовною передумовою формування особливих форм самоідентифікації суб’єкта. Для того, щоб людина почала вільно цілеспрямовано діяти як представник якоїсь спільноти (колективу, верстви, класу, племені, раси, нації, регіону тощо) вона повинна чітко пов’язати особливі конкретні цілі своєї активності з життєсмисловими орієнтирами, які складають її світогляд. Власне, самі ті цілі, які ставить суб’єкт, а також вибір шляхів та засобів їх досягнення значною мірою визначаються характером світогляду даного суб’єкта.

5. Маючи „психологічне оздоблення” ментальність не може бути віднесена до повноправних духовних станів, вона являє собою інформаційний хаотичний субстрат, з якого черпають свій зміст елементи духовної сфери. Зміст ментальності, досягнувши вищих рівнів духовного життя розчиняється у національному характері, у суспільній думці, у формах суспільної свідомості, у змісті інституційного рівня духовного виробництва в формах архетипів, символів, ритмів, симпатій і антипатій. Ментальність узагальнює наявний духовний досвід етносу, що припускає деяку історичну відповідність характеристик елементів духовної сфери специфіці більш глибших рівнів етнічної системи.

6. Ментальність - полісемантичне поняття для визначення рівнів мислення; інтегральна етнопсихологічна ознака індивіда, народу, нації; специфічне відображення дійсності, зумовлене життєдіяльністю нації (етносу) в конкретному географічному, історичному, культурному просторі; властивий певній епосі, культурі, цивілізації, спільності загальний розумовий інструмент, яким індивіди епохи володіють і користуються у неусвідомленій формі. Сутнісною формою вияву ментальності є менталітет - інтегральна ціннісно-мотиваційна характеристика соціальної спільноти; сформована система елементів духовного життя і світосприймання, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних груп і індивідів; включає сукупність ціннісних, символічних, свідомих чи підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення. До менталітету належать звички, прагнення, символіка, традиції, інтуїтивне, несвідоме, що існують на рівні несвідомих психічних процесів.