Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Релігієзнавство, філософська антропологія, та філософія культури


Вороновська Людмила Григорівна. Свідомість і мова: філософсько-релігієзнавчий аналіз. : Дис... канд. наук: 09.00.11 - 2008.



Анотація до роботи:

Вороновська Л.Г. Свідомість і мова: філософсько-релігієзнавчий аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2008.

Дисертація присвячена філософсько-релігієзнавчому дослідженню проблеми взаємодії свідомості і мови. Автор розглядає свідомість людини в цілому, процеси формування релігійної свідомості, її взаємодії з мовою.

Досліджуються основи формування свідомості в первісних суспільствах, аналізуються поняття «міф», «міфологія», «міфологічна свідомість», «міфологічний текст», а також особливості вірувань, обрядів та ритуалів, їх взаємозв’язок із мовними процесами. У дисертації доводиться, що міфологічна свідомість виступає ґрунтом для формування релігійної свідомості.

Дисертантом проаналізовано складні механізми виникнення релігійної свідомості. Релігійні переживання і релігійний досвід аналізуються як складові релігійної свідомості. Специфіка впливів релігійного характеру пов’язана з емоційною сферою людини – монотеїзм, у порівнянні з язичництвом, передбачає більш високу здатність психіки до автономної регуляції. Тут і доктрина «особистої вини, особистої відповідальності»; протиставлення людини її оточенню і, навіть, долі; покарання в день Страшного суду; ідея особистого діалогу з Богом; нарешті, вимогливий контроль із боку Церкви над містичним досвідом особистості й спільноти. Усе це приводило до поступового переходу від магії, табу до моральнісної саморегуляції, яка лише історично пов’язувалася із сакральними санкціями. Це означало усе більшу емансипацію людини від зовнішніх стимулів, сил природи і долі, усе більшу свободу у побудові своєї поведінки, в такий спосіб – усе більшу індивідуалізацію, диференціацію «я». Аналіз цих механізмів є актуальним для сучасного соціокультурного простору України, в якому поширюються нетрадиційні релігійні рухи, а також відбувається модернізація вже існуючих конфесій.

Ключові поняття: свідомість, релігійна свідомість, мова, архетип, колективне несвідоме, діалог.

1. На основі огляду джерельної бази та методологічної основи дослідження встановлено, що релігія є суспільною комунікацією, яка здатна об’єднати почуття людей у колективному зворушенні завдяки тому, що певні почуття, які не осмислюються, але існують у душі кожної людини, не очікувано отримують спільний вираз, прозорий як просвітлення. Відтак, у релігійній діяльності виникає такий момент, коли, на думку філософів, психіатрів і психологів, «несвідоме переходить поріг свідомості» і у людини формується новий образ певного явища дійсності та самої себе. В релігійній комунікації цей процес не лише посилюється, але набуває характеру становлення діяльності нового типу – релігійної діяльності: по-перше, релігія виникла завдяки людині й одразу взяла на себе турботу про людську душу, і дотепер виконує цю важливу функцію; по-друге, релігія, у своєму віровченні, не тільки спирається на високі моральні принципи, але перетворює ці принципи у моральні норми суспільства, «доносить» їх до свідомості та поведінки людей; по-третє – релігія і наука не антиподи, а різні форми пізнання, що доповнюють одна одну.

2. Колективні та індивідуальні переживання, ціннісні орієнтації і установки поведінки розгортаються у символах, логіці й ритуалах. Це відбувається не лише в момент сприйняття, але й у момент творчості, у момент трансляції текстів.

3. У зв’язку із проблемою формування мови і означення світу, створенням «картини світу» необхідно виділити три аспекти свідомості. По-перше, – це свідомість, яка спрямована на безпосереднє споглядання. Така свідомість має пізнавальну орієнтацію. Це тема теорії, в цілому – предметного знання та практичної діяльності. По-друге, свідомість спрямована крізь природу на саму себе. І останнє – свідомість нібито знаходиться між пізнавальною і рефлективною установками, у цьому випадку, свідомість містить смислові паузи.

4. Міфологічний текст є зорієнтованим, насамперед, на ірраціональний рівень психіки людини. Він виникає у магічній парадигмі мислення з її синкретичним характером – цілісністю, емоційністю сприйняття, неподільністю прагнень та дійсності, а позитивна міфема, коли вона оволодіває віруючими, здатна викликати екстативний стан і фанатичну активність, яка може бути загрозливою для інших людей. Отже, можна прослідкувати специфічні прийоми вироблення і руху міфеми: узагальнення і категоричні оцінки, які переводять ситуацію на рівень глобальної катастрофи, перед якою людина відчуває власне безсилля і схиляється до занурення у «колективне несвідоме»; формування образу «пророка»: світлої сили, генія, тобто абсолютного суб’єкту, який може розкрити шляхи для подолання катастрофи; нейтралізація попередніх (якщо вони існували) релігійних настанов; апелювання до передінтелектуальних рівнів психіки людини; активізація «механізмів» табу; акцентування певних рис у образі «пророка»: об’єктивності, єдності з віруючими, принциповості, абсолютної віри тощо; використання ірраціональної «магії слова», що змішує назви й дійсність, твердження й факти, докази й звинувачення, ділові поради й містичні передбачення, наукове прогнозування й пророцтва; прискорений темп проповіді, промови, звернення до віруючих із метою посилення інтелектуального напруження та «зняття» критичного мислення, переключення сприйняття на емоційний, несвідомий рівень. Усі ці комбінації можна виявити не лише у релігійних впливах, але й у будь-яких міфологічних текстах, які розраховані на масову свідомість.

5. Сприйняття міфологічного тексту включає три наступні аспекти: перший – це соціально-комунікативні функції, до яких належать: зняття соціальної напруги; усталеність традиційної системи цінностей; пояснення релігійної символіки; формування ірраціонального ставлення до об’єкта; активізація емоційного фону та імпульсивних реакцій; створення та розгортання міфем; другий – сприйняття міфологічного тексту як ґрунтовного психічного процесу, що включає: синкретичне/пралогічне мислення; переживання співпричетності; злиття із «колективним несвідомим»; неконтрольовані колективні почуття (вини, надії, відчаю, самопожертви, страху тощо); забобони, рудименти аніматизму; рудиментарні «механізми» табу; третій аспект – це засоби виразу, що використовуються у просторі міфологічного тексту: висвітлення фактів у символічному плані; оречевлення символіки для того, щоб зробити її більш наочною; трансдуктивні умовиводи; насичення тексту узагальненнями, прикладами і аналогіями; демонстрація переваги «світлих сил»; магія слова; апелювання до додаткових рівнів психіки; використання архетипових образів (відродження, перетворення, жертвопринесення, смерті, покарання); пророцтва, заклинання, прокляття; прискорений темп передачі інформації.

6. Монотеїзм, у порівнянні з язичництвом, передбачає більш високу здатність психіки до автономної регуляції. Тут і доктрина «особистої вини, особистої відповідальності»; протиставлення людини її оточенню і, навіть, долі; покарання у день Страшного суду; ідея особистого діалогу з Богом; зрештою, вимогливий контроль з боку Церкви над містичним досвідом особистості й спільноти. Усе це призводило до поступового переходу від магії, табу до моральнісної саморегуляції, яка лише історично була пов’язана із сакральними санкціями. Це означало усе більшу емансипацію людини від зовнішніх стимулів, сил природи і долі, усе більшу свободу в побудові своєї поведінки, в такий спосіб – усе більшу індивідуалізацію, диференціацію «я».

7. Парадигма мислення – це колективне утворення, яке в масовій комунікації визначає стиль творчості, стиль викладу матеріалу і структуру тексту. Релігійна діяльність є, як й інші види діяльності, комунікативною. Кожній парадигмі мислення відповідає певний стиль творчості у комунікативному процесі, певний тип релігійного тексту. Отже, історія психології перетинається з історією формування та модифікацій релігійних вірувань, ритуалів, обрядів. Ідеться про паралельний аналіз вищих психічних функцій людини і психологічних процесів у релігійній діяльності, особливостей формування релігійної свідомості. Такий підхід, на нашу думку, може бути використано для послідовного аналізу історичних етапів розвитку психіки від «колективного несвідомого» і «общинної поведінки» до становлення індивідуальної самосвідомості й особистої відповідальності.

8. Дослідження факторів розвитку людини підтверджує думку про те, що неможливо апелювати лише до свідомого досвіду людини, або, навпаки, лише до її несвідомого досвіду. Людина є цілісною системою, а найважливішим фактором розвитку постає освоєння нею власних ресурсів психіки, головним із яких є колективне несвідоме. Лише в тому випадку, коли людина усвідомить його наявність, його зміст, вона буде мати відправну точку для формування власної особистості (при цьому у такому аспекті людина розуміється як унікальна цілісність). Отже, у розвитку особистості, повною мірою, реалізується як несвідомий, так і свідомий досвід. Останній виступає інтегратором двох пластів психіки: свідомого і несвідомого.

9. До засобів висвітлення змісту релігійної свідомості можна віднести: інтерпретацію фактів як «інобуття» релігії; виявлення символів як практичних орієнтирів; посилання на релігійні догмати і норми моралі як на аксіоми, що не потребують доведення (центральна ідея); активізацію пат тернів практичної поведінки (супутня ідея); сюжетність проповіді як поєднання живої картини дійсності і архетипічного образу; ритуальну багатозначність оповідей.

10. Філософсько-релігієзнавче осмислення специфіки, структури і механізмів релігійного переживання, релігійного досвіду в «життєвому світі» особистості має теоретичне і практичне значення як в аспекті розкриття шляхів та можливостей людини у досягненні самоідентичності щодо Бога, самопізнання і духовності, так і для подальшого розгортання сутності людини. Безперечно, в такому ракурсі сформульованої теми існують і певні проблеми, які висвітлюють протиріччя концептуального характеру і методологічного забезпечення: недостатнє осмислення психотерапевтичних і корегуючих можливостей релігії, релігійного досвіду, релігійного переживання та використання їх як засобів психотерапевтичного впливу; наявність протиріччя між тими або іншими методиками, з одного боку, і необхідністю забезпечення цілісного впливу на особистість – з іншого; наявність протиріччя між засадами релігійного вчення та їх практичним втіленням; протиріччя, яке виникає у межах власне релігійних впливів у зв’язку з використанням методик, які вироблені у межах конкретного національно-культурного менталітету щодо носіїв, які є представниками інших націй та народів. Американські, німецькі та ін. релігійні методики можуть бути ефективними в умовах тих країн, в яких їх створювали; але при «механічному» перенесенні, вони не завжди підтверджують власну ефективність. Аналіз таких механізмів є актуальним у сучасному соціокультурному просторі України, в якому поширювались і поширюються нетрадиційні релігійні рухи і течії, а також модернізуються уже існуючі конфесії.

Публікації автора:

1.Вороновська, Л.Г. Вербалізація етнічних архетипів у релігійному житті українців / Л.Г.Вороновська // Християнство й українська мова: матеріали наук. конф. (Київ, 5-6 жовтня 2000 р.).– Л., 2000. – С.165–171.

2. Вороновська, Л.Г. Специфіка міфо-релігійної свідомості і сприйняття мови / Л.Г.Вороновська // Мультиверсум: Філософський альманах. – К., 2000.– №12. – С.136 – 144.

3.Вороновська, Л.Г. Семіотичний підхід до феномену релігії / Л.Г.Вороновська // Міжвузівський науково-практичний семінар з проблем сучасної семіотики «Знак. Символ. Образ». – Вип.5. – Черкаси, 2000. – С.64 – 67.

4.Вороновська, Л.Г. Проблема взаємодії церковнослов’янської та слов’янських мов / Л.Г.Вороновська // Вісник Київського інституту «Слов’янський університет».– Вип.6.– К., 2002. – С.106–111.

5.Вороновська, Л.Г. Аналіз мови та писемності як складових церковно-релігійного життя православних християн / Л.Г.Вороновська // Всеукраїнська науково-практична конференція «Православ’я – наука – суспільство: проблеми взаємодії».– Черкаси, 2003.– С.61– 62.

6.Вороновська, Л.Г. Мова і картина світу в релігійній парадигмі / Л.Г.Вороновська // Вісник Національного авіаційного університету. – Філософія. Культурологія. – № 2(6).– К., 2007. – С. 98– 102.

7.Вороновська, Л.Г. Релігійна свідомість: минуле і сучасне / Л.Г.Вороновська // Лівобережна Україна у Всеукраїнському філософсько-культурному вимірі: матеріали міжнар. наук.-практич. конф. – Чернігів, 2007. – С. 9– 11.

8.Вороновська, Л.Г. Мова, свідомість, релігійний досвід: проблеми методології дослідження / Л.Г.Вороновська // Науковий часопис Національного педагог. ун-ту ім. М.П.Драгоманова. – Сер. №7: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – Вип. 15 (28). – К., 2007. – С. 69– 75.