1. Регіональна соціальна безпека – постійна доступність достатньої кількості соціальних гарантій і благ для нормальної життєдіяльності населення регіонів. У періоди економічних криз та проведення соціально-економічних реформ посилюється регіональна диференціація рівнів соціальної безпеки. Суспільно-географічний підхід до виявлення ступеня регіональної соціальної безпеки ґрунтується на оцінці та аналізі трьох груп загроз соціальної безпеки, що мають економічне, демографічне та гуманітарне походження. 2. Для суспільно-географічної оцінки регіональної соціальної безпеки найдоцільніше виділити 4 групи індикаторів загроз: індикатори демографічних загроз (низький коефіцієнт народжуваності, високі коефіцієнти смертності та природного скорочення населення, висока частка пенсіонерів та значне переважання жінок у статевій структурі населення) та працересурсних загроз (низький рівень зайнятості, високий рівень зареєстрованого безробіття та безробіття визначеного за методикою МОП, значне навантаження на одне вільне робоче місце), загроз добробуту (низькі показники ВВП та ВДВ на одну особу, середньомісячної заробітної плати, грошових доходів та витрат на душу населення, незначний обсяг реалізованих послуг на одну особу) та поширення соціальних негараздів (високий рівень захворюваності на активний туберкульоз, високий рівень злочинності, самогубств, вбивств та навмисних пошкоджень, значна кількість потерпілих на виробництві). 3. Суспільно-географічний аналіз соціальної безпеки передбачає виявлення її регіональних особливостей, з’ясування чинників соціальної безпеки регіонів, типізацію регіонів щодо загроз соціальної безпеки. Це є необхідною умовою для розробки заходів регіональної соціальної політики. Регіональна політика соціальної безпеки – це сфера державної діяльності, що пов’язана з реалізацією соціальних інтересів у регіонах та їх захистом від різноманітних загроз. 4. Загальна схема суспільно-географічного дослідження регіональної соціальної безпеки визначається як послідовність взаємозв’язаних етапів: теоретико-методологічного (розробляється концепція суспільно-географічного дослідження регіональної соціальної безпеки); оцінкового (здійснюється оцінка територіальних поєднань умов та факторів, які впливають на рівень соціальної безпеки регіонів); аналітичного (здійснюється аналіз соціальної безпеки регіонів України за складом загроз, проводиться кластеризація регіонів за кожною групою загроз); синтетичного (проводиться типізація регіонів за інтенсивністю поширення соціальних лих і темпами їх зростання, складом загроз і інтенсивністю їх прояву з визначенням пріоритетних напрямків соціальної політики для кожного типу). 5. Для здійснення політики соціальної безпеки в Україні достатньо напрацьована правова база, яка постійно змінюється і вдосконалюється, діють різноманітні управлінські структури державного і регіонального рівнів. Соціально-економічні чинники (трансформаційні процеси в економіці, скорочення виробництва, розселення населення, рівень урбанізації регіону, освітньо-професійний рівень населення, рівень його релігійності тощо) та екологічні умови життєдіяльності населення характеризуються значною територіальною диференціацією і неоднозначним впливом на рівень соціальної безпеки. 6. У результаті регіонального аналізу демографічної якості населення, рівня напруженості на ринку праці, рівня добробуту населення, поширення соціальних негараздів виявлені територіальні відміни їх поширення в Україні. Причинами територіальної диференціації є структура, спеціалізація та рівень розвитку господарського комплексу регіону, рівень урбанізованості території, економіко-географічне положення, історико-культурні традиції. Проведена кластеризацію регіонів за індикаторами загроз соціальної безпеки стосовно демографічної ситуації, функціонування ринку праці, добробуту населення та прояву соціальних негараздів передбачає виділення по шість кластерів для кожного виду загроз. Кластер з найнижчим рівнем демографічних загроз соціальної безпеки утворює м. Київ та Закарпатська область, а з катастрофічним – Чернігівська область; з найнижчим рівнем напруженості на ринку праці – м. Київ, критичним – Тернопільська, Чернівецька, Рівненська, Черкаська та Херсонська області; з найнижчим рівнем загроз добробуту населення – м. Київ, катастрофічним – Тернопільська, Чернівецька, та Закарпатська області; з найнижчим рівнем загроз поширення соціальних негараздів – Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська, Тернопільська області, катастрофічним – Донецька, Луганська та Херсонська області. 7. Регіональний аналіз індикаторів загроз соціальної безпеки за інтенсивністю поширення та темпами їх зростання дає підстави виділити три типи регіонів України: регіони, де поширення соціальних негараздів суттєво не загрожує регіональній соціальній безпеці; регіони, де соціальні негаразди мають гірші за середні в Україні негативні значення і суттєво впливають на регіональну соціальну безпеку; регіони, де соціальні негаразди зумовлюють низький рівень регіональної соціальної безпеки. Проведено типізацію регіонів України за складом та інтенсивністю прояву загроз соціальної безпеки, виділено п’ять типів регіонів: м. Київ, де рівень соціальної безпеки є найвищим і всі індикатори загроз соціальної стабільності мають найнижчі рівні свого прояву; Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області, основними загрозами регіональної соціальної безпеки в яких є критичний рівень поширення злочинності та соціальних хвороб, депопуляція населення, його старіння, неконтрольовані трудові міграції, низький рівень добробуту населення, значна поляризація населення за доходами; Харківська, Одеська області та АР Крим, загрозами регіональної соціальної безпеки в яких є низький рівень життя населення, значне поширення соціальних хвороб, депопуляція населення; Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Сумська, Херсонська, Черкаська, Чернігівська області, основними загрозами регіональної соціальної безпеки в яких є критично низький рівень добробуту населення, поширення бідності, критичний рівень депопуляції населення, його старіння, неконтрольовані трудові міграції, високий рівень безробіття населення; Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька області, основними загрозами регіональної соціальної безпеки в яких є критичний стан напруженості на ринку праці, поширення неконтрольованих трудових міграцій, низький рівень життя населення, поширення бідності. Для виділених п’яти типів регіонів визначені пріоритети соціального розвитку. Суспільно-географічними критеріями соціальної безпеки регіонів при цьому є зростання середньої тривалості життя населення, рівня його зайнятості та доходів. |
