Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Політичні науки / Політичні проблеми міжнародних відносин і глобального розвитку


10. Знахоренко Оксана Михайлівна. Стратегічне партнерство в українсько-польських відносинах: дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2005.



Анотація до роботи:

Знахоренко О.М. Стратегічне партнерство в українсько-польських відносинах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2005.

У дисертації узагальнено поняття стратегічного партнерства на прикладі українсько-польських відносин та сформульована його авторська концепція, на основі котрої розглянуто двосторонні відносини у державно-політичній, військовій, економічній та гуманітарній сферах; простежено виникнення і розвиток ідеї українсько-польського стратегічного партнерства; проаналізовано основні чинники, які впливали на встановлення і динаміку стратегічного партнерства між Україною та Республікою Польща та основні перешкоди на шляху його реалізації; встановлено важливість партнерських стосунків для реалізації національних інтересів обох держав.

Зроблено висновок про те, що розвиток українсько-польських відносин постійно знаходився під впливом західних держав, США та Росії, а також внутрішньополітичної ситуації в обох державах. Пройшовши ряд етапів, взаємини між нашими державами у другій половині 90-х рр. ХХ ст. вийшли на рівень стратегічного партнерства. Цьому сприяли переорієнтація України на вступ до європейських і євроатлантичних інтеграційних структур, схвалення нею процесу розширення НАТО на Схід, позбуття ядерного статусу, активізація двосторонніх економічних відносин. На сучасному етапі українсько-польські стосунки відповідають більшості критеріїв стратегічного партнерства, хоча суттєвого вдосконалення потребують економічна, гуманітарна співпраця та міжпарламентські й міжвідомчі стосунки.

Комплексний аналіз українсько-польського стратегічного партнерства дозволив дисертанту зробити наступні висновки:

1. Ідея українсько-польського стратегічного партнерства має глибоке коріння. В обох державах, навіть у найбільш несприятливих історичних ситуаціях завжди існували діячі, що прагнули до мирного співіснування обох народів і взаємовигідної співпраці між ними. Остаточного оформлення ця ідея почала набувати на початку ХХ ст., однією з перших спроб її реалізації став договір Петлюри-Пілсудського 1920 р. Проте сучасного вигляду ця ідея набула після Другої світової війни у колі польського еміграційного журналу “Культура” і лягла в основу польської урядової політики в 90-х рр. Згодом, у результаті співпраці польських та українських емігрантських та дисидентських кіл, ідея стратегічного партнерства за доби горбачовської „перебудови” поширилась і в Україні.

2. Характеризуючи українсько-польські відносини згідно з критеріями стратегічного партнерства, можна зробити наступні висновки:

а) між Україною та Польщею існує співпраця у декількох стратегічних сферах співробітництва - економічній, політичній, соціально-гуманітарній. Проте у цих сферах досить часто існує і велика кількість проблем. Однак, це є допустимим для відносин стратегічного партнерства, оскільки вони якраз і повинні допомогти ефективно вирішувати проблеми між обома сторонами;

б) дві держави вкладають однакове розуміння у відносини стратегічного партнерства одна з одною;

в) Польща та Україна мали попередню практику координації своїх дій на міжнародній арені та продовжили її після встановлення відносин стратегічного партнерства;

г) польсько-українські відносини у цілому розвивались поступально. Винятком можуть служити лише 2001-2002 рр., коли у відносинах відбувся певний спад через внутрішньополітичні проблеми в Україні та неврегульовані історичні питання;

д) наші держави виробили механізми реалізації та координації своїх стратегічних інтересів у різних сферах;

е) між двома державами не існує окремого двостороннього документу, в якому би чітко визначалися сфери та цілі їхнього стратегічного партнерства. Щоправда, в Україні розроблена окрема Концепція відносин стратегічного партнерства з Республікою Польща, затверджена МЗС України 27 липня 2001 р.

Отже, українсько-польські двосторонні відносини відповідають більшості критеріїв стратегічного партнерства, але одним із головних завдань польсько-українських взаємин продовжує залишатись перехід до контролю виконання відповідних механізмів та реалізації досягнутих домовленостей. Стратегічне партнерство між двома країнами повинно постійно підсилюватися взаємодією у рамках постійно діючих міждержавних механізмів, подальшим зміцненням договірно-правової бази двостороннього співробітництва. Адже лише у політичній та військовій сфері ми можемо говорити про налагодження відносин стратегічного партнерства, а гуманітарна та економічна співпраця мають ще цілий ряд суттєвих недоліків. Причому, якщо в політичній сфері інтенсивність, характер і атмосфера контактів між Президентами України і Польщі в цілому відповідають рівню стратегічного партнерства, то динаміка і результативність контактів між органами виконавчої влади двох країн потребують серйозного посилення.

3. Головною перешкодою на шляху повного примирення, широкого порозуміння і єднання народів України і Польщі, що гальмує здійснюване на найвищому рівні налагодження українсько-польського стратегічного партнерства, є психологічний бар’єр у вигляді синдрому упередженості, негативних стереотипів, які існують в свідомості обох суспільств. Серйозною завадою є й невеликі фінансові можливості обох країн.

На перешкоді до налагодження добросусідських відносин стоїть також ряд об’єктивних обставин. Одні з них залежать від внутрішньої ситуації в обох країнах, інші – від зовнішніх причин. Серед цих останніх на перший план висуваються геополітична ситуація, що склалася протягом останніх років, яка у випадку України і Польщі істотно різниться між собою. Хоча обидві країни прагнуть увійти до європейських інтеграційних інституцій, не занедбуючи добрих відносин із сусідами на Сході, зокрема з Росією, становище Польщі і України несумісне. Польща на цьому шляху, безсумнівно, випереджає Україну. Тому існують побоювання, що українсько-польський кордон може перетворитись на нову лінію поділу в Європі, що могло б зашкодити розвиткові двосторонніх відносин.

Іншим негативним чинником, що перешкоджатиме активізації відносин України з Республікою Польща та центральноєвропейським регіоном у цілому, є подальше поглиблення розриву в темпах та результативності реформаторських процесів. Перманентне відставання України від Польщі здатне перетворитися на хронічне, внаслідок чого загалом зменшиться авторитет України як надійного та ефективного партнера.

На заваді налагодження відносин стратегічного партнерства між Україною та Польщею стоять й регіональні розбіжності українського суспільства щодо проблем зовнішньополітичної орієнтації.

4. Просування Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу на Схід виявилися чинниками, які суттєво позначилися на українсько-польських стосунках. З одного боку, розширення НАТО і ЄС визначали зовнішньополітичну поведінку України і Польщі, однак з іншого – від рівня взаєморозуміння між двома державами щодо питань євроатлантичної та загальноєвропейської інтеграції залежала швидкість розширення Північноатлантичного об’єднання і просування ЄС на Схід.

Схвалення Україною вступу Польщі до НАТО позитивно вплинуло на перебіг українсько-польського діалогу. Польща намагається залучити Україну до співпраці у рамках цієї організації. Однак, з іншого боку, Польща, отримавши “парасольку” безпеки НАТО, перестає розглядати існування демократичної та незалежної Української держави як необхідну гарантію власної національної безпеки.

Процес розширення ЄС теж здатний суттєво вплинути на перспективи українсько-польського діалогу. І хоча, з одного боку, членство України в цій організації склало б для Польщі конкуренцію за фінансування, інвестиції, ринки збуту спільноти і, в цілому, увагу з боку впливових країн Заходу. Та, з іншого боку, Польща зацікавлена в українському політичному партнерстві, оскільки Україна перебирає на себе функції “буфера” проти надмірного російського тиску.

Після вступу Польщі до ЄС вона змушена більше уваги приділяти зміцненню і розвитку співпраці саме в цій структурі, найближчим часом це може відвести дещо на другий план польсько-українські стосунки. Тому можливими є певні змін по відношенню до України з боку Польщі, особливо в сфері зовнішньополітичних стосунків.

Українсько-польські взаємини також значною мірою перебували у залежності від політики впливових західних країн, особливо США. Цей фактор істотно позначився на процесах становлення і розвитку українсько-польських політичних відносин, що було викликано, у першу чергу, долею ядерної зброї колишнього СРСР, яка частково знаходилася й на українській території. У результаті вирішення питання ядерного роззброєння України і стабільності українського зовнішнього та внутрішньополітичного курсів стосунки на рівні Захід – Україна, а як наслідок – між Україною та Польщею, були інтенсифіковані.

Надзвичайно важливим фактором польсько-українського партнерства є майбутнє взаємин цих країн із Росією. На початковому етапі російський фактор негативно позначився на українсько-польських взаєминах, оскільки польське керівництво не наважувалося на поглиблення своїх контактів з Україною у зв’язку з російською опозицією. Зважаючи на зміну внутрішніх і зовнішніх орієнтирів та пріоритетів основних гравців на європейській політичній арені, з середини 1990-х рр. дія російського фактора починає сприяти потеплінню в українсько-польських відносинах.

5. В майбутньому можна прогнозувати активізацію зусиль Польщі по зближенню України і ЄС та послабленню залежності України від Росії, а також те, що Україна може стати фактором поліпшення відносин ЄС і Росії. Подальший розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною та Республікою Польща буде відбуватись на тлі серйозних геополітичних змін у регіоні Центрально-Східної Європи, що, у свою чергу, вимагатиме від обох країн нового аналізу і висунення нових завдань у поглибленні двосторонніх відносин. Партнерство між нашими державами може стати ще міцнішим або бути знівельованим. Підтримка і розвиток нинішнього рівня партнерства між Україною і Польщею значною мірою залежить від збереження нинішніх політичних контактів, зміцнення суспільного діалогу, а також успіху реформаторської політики в Україні. Але, незважаючи на низку проблем, Республіка Польща є вигідним і корисним партнером для України, і відносини з цією країною мають непогане підґрунтя та перспективу для розвитку.

Публікації автора:

у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України:

  1. Знахоренко О. М. Українсько-польський військово-політичний союз 1920р.: мовою документів і очима учасників // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 39, частина І. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2003. – С.49-62.

  2. Знахоренко О. М. Налагодження українсько-польського стратегічного партнерства і позиція провідних держав Заходу // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 41, частина І. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2003. – С.25-30.

  3. Знахоренко О. М. Нова східна політика Польщі та українсько-польське стратегічне партнерство // Вісник Львівського Університету. Серія Міжнародні відносини. – Вип. 12. – Л.: Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2004. – С.44-52.

  4. Знахоренко О. М. Співпраця у галузі вищої освіти - складова українсько-польського стратегічного партнерства // Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки. Матеріали міжнародної наукової конференції 15-17 жовтня 2003 року Ужгород (Україна)-Сніна (Словаччина) – Ужгород, 2004. – С.31-35.

  5. Знахоренко О. М. Стратегічне партнерство в українсько-польських відносинах: державно-політичний та військовий аспекти // Людина і політика. – 2004. – № 3. – С. 29-41.