Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Соціальна філософія та філософія історії


Матвієнко Ольга Володимирівна. Соціальний час українського етносу: аксіологічний аспект : дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Південноукраїнський держ. педагогічний ун-т ім. К.Д.Ушинського. — О., 2007. — 182арк. — Бібліогр.: арк. 171-182.



Анотація до роботи:

Матвієнко О.В. Соціальний час українського етносу: аксіологічний аспект. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, Одеса, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячено розкриттю аксіологічного аспекту соціального часу українського етносу. Показано, що одним з проявів структури соціального часу є встановлення системи соціальних відносин, механізмів суспільного зв’язка, що здатні підтримувати впорядковану, ритмічну послідовність буття, а також її змінення, заломлення крізь сенс як зверхритм.

Окрему увагу було звернено до концепції ціннісної свідомості М.С.Розова, головною особливістю якої стає переважання морального смислу над ідеологією і повної її заміні першим, де метою життя кожної особистості постає розумний вибір найкращого. Досліджуються три історичні етапи людства, що виділені Ф.В.Шеллінгом, поряд з етапами етногенезу, означених М.Степико, та в контексті становлення архаїчної і міфологічної свідомості як детермінанти соціального часу.

В дисертації подане теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні аксіологічного аспекту соціального часу українського етносу. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. Час як процес розпізнання упорядкованої послідовності у станах свідомості віддано в наше розпорядження для досягнення сенсу, який вичерпує і скорочує витрати часу. Сутність послідовності складає взаємодія якісних проявлень довготривалості як атрибута часу і розповсюдженості – атрибута простору. Послідовність станів і подій передбачає присутність взаємозв’язку. Зв’язок часу і вічності знаходиться у кожній митті, яку наповняє смислом і запам’ятає свідомість, через що виникає уявлення про вічний час. Закон зв’язка ідей, їх узагальнення, з’ясовано принципом „еросу”, єдності творчого та нескінченного продовження буття. Принцип еросу відображено в народженні думки крізь закон узагальнення, зв’язка ідей та поколінь, злиття сенсів як подій, що викликає нескінченну довгочасність суспільного буття і соціальної форми часу.

2. Сенс та призначення часу зумовлено єдністю самототожнього ейдосу і телосу. Дискретність життєвого часу становить перервність інтервалів, присутність неподілених моментів думки, що пояснюється через принцип телосу і танатосу – прагнення до завершеності дії, скінченності форми думки. Телос означає ціль, межу часу як часовий простір і виявляє завершеність, унікальність будь-якого моменту чи процесу. Мета наповнює час причиною, змістом, що дозволяє його мислити як термін, котрий постає переживанням обмеженості простору, зупинкою миті, утриманням часу, через відкриття сенсу як події. Сенс являється топосом, містом часу і визначає подійний час, дійсну історію, тобто соціальний час. Єдиний момент здобуття сенсу є вищий об’єкт буття, подія, яка наближує до світу абсолютних цінностей і робить людину найвищою метою історії. Мужність розуміння буття свого народу і світу в цілому – це та потужна сила, творчий стан свідомості, який проводить траєкторію соціального часу. Головна функція соціального часу полягає в устрої буття, яке відображає ознаки світу, що осягається розумом.

3. Смислова єдність цінності та цілі створює міру розвитку свідомості, яка у кожну мить заново встановлює ієрархію цінностей, відтворює духовний досвід народу, що складає неповторну сутність соціального часу. Соціальний час – це міра розвитку усвідомленої відповідальності за якісний стан подійності життя. Соціальний час як універсальна закономірність діє безперервно через зупинки осягнення сенсу, смислового зв’язка, відновлення та перевідкриття засобів мислення і ціннісних ставлень, що складає його аксіологічне значення. Зміст соціального часу необхідно розширити через поняття генеалогічного часу як процесу діахроної, прямої передачі парадигматичного досвіду живими предками через безпосередню участь нащадків і послідовне прийняття життєвої мудрості, взірців культури, традицій, відродивши таким чином інститут зв’язка.

4. Цінності являються духовним потенціалом, який утворює соціальний зв’язок. Цінність – це змістовна форма об’єктивної взаємодії людини з самою собою, з соціальним поколінням, народом, етносом, що призводить до якісних змін результатів практичної діяльності і доповнення парадигматичного досвіду як аксіологічного чинника соціального часу. Парадигматичний досвід етносу є загальна картина світорозуміння, що відображає звичний образ життя та засіб мислення, модель традицій, систему норм поведінки і приклад практичного здійснення законів світобудови.

5. Реалізовані етнічні цінності постають реальними подіями, які вибудовують парадигму буття народу, його єдність, дух та сприяють засвоєнню національних і цивілізаційних цінностей. Етнічні цінності – це необхідні досягнення, об’єкти культурного виробництва, а також продукти традиційної життєдіяльності і волез’явлення народу.

6. Архаїчний міф затверджується як захисна парадигма буття від хаотичного, нерозумного або незрозумілого втручання ззовні, тому стає цінністю, і в процесі наслідування через ритуально-культову діяльність та календарно-обрядову традицію сприяє утворенню ієрархії етнічних цінностей, що виступає змістом соціального часу українського етносу. Сучасна міфотворчість виробляє міфи, які гальмують духовне самовизначення етносу. В ситуації забуття сенсу родинного зв’язка, притаманного етнічної самосвідомості, і втрати народом значення духовного зв’язка як традиційності, стабільності суспільної форми часу, навіть самі досконалі, ефективні моделі цінностей абиякого зразка не можуть здійснитися.

7. Релігійний зв’язок постає у якості священного буття, котре являє сакральну форму часу, абсолютні цінності Любові, Красоти, Добра, Свободи – вихідну, фундаментальну основу соціального часу. Віра – це нескінченна цінність, яка постійно реалізується як мистецтво змінення руху часу і керування подіями. В християнській культурі екологічний і структурний, культовий і ритуальний часи, що є різновидами соціального часу, поєднуються через притаманну їм сакральну ідею у літургійному часі.

Публікації автора:

  1. Матвиенко О.В. Этнические ценности в общественное сознании (на примере украинского этноса) // Перспективи. – 2001. –№1(13). – С. 52-60.

  2. Матвиенко О.В. Социальное время в мифологическом сознании украинского этноса // Наукове пізнання: методологія та технологія. – 2001. – № 2(8). – С. 26-30.

  3. Матвієнко О.В. Соціальний час в естетичній формі свідомості (на прикладі українського етносу) // Наукове пізнання: методологія та технологія. – 2002. - № 10. – С. 40-43.

  4. Матвієнко О.В. Соціальний час в православно-християнській свідомості українського етносу // Православно-християнські читання. «Філософія, Культура, Життя»: Міжвуз. зб.наук.пр. – Дніпропетровськ, 2003. – Випуск 23. – С. 190-192.

  5. Матвієнко О.В. Етико-естетичні положення у становленні поняття „соціальний час” (На прикладі українського етносу) // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Людина-Світ-Культура» (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 506-507 с.