Анотація до роботи:

Фльорко Лілія Ярославівна. Самотність людини як проблема сучасної європейської філософії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05. – історія філософії. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2006.

На основі сучасних підходів до розуміння феномену самотності досліджено його місце в людській екзистенції, що не знайшло виразу у працях зарубіжних та вітчизняних дослідників. Розкрито, що іманентно властива людській екзистенції суперечність виражена діалектикою „особа-суспільство”, „індивід-колектив” (соціальна самотність), „свобода-відчуження” (культурна самотність), „людина-Всесвіт”, „людина-природа” (метафізична самотність), „Я-Ти” (комунікативна самотність), „Я-дійсне – Я-ідеальне” (інтраперсональна самотність), суперечністю інтимно-особистісної сфери (еротична самотність), суперечністю „вибір-відповідальність” (моральна самотність), когнітивною суперечністю світу „Я-Інший” (епістемологічна самотність), суперечністю „бути-мати” (екзистенційна самотність) відношенням „людина-Бог” (релігійна самотність). Доведено, що ця суперечність, по-перше, є універсальним джерелом самотності, а, по-друге, свідчить про тотальність цього феномена. Обґрунтовано, що змістовий аналіз вживання лексеми „самотність” в українському мовленні дозволив зробити висновок, що увесь спектр значень української лексеми „сам” як основи понять „самотність” та „усамітнення” вказує на багатоманітність прояву переживань людини, викликаних феноменом самотності, що є невід’ємною складовою її екзистенції. Зазначено, що у творчості представників української духовно-культурної традиції самотність як феномен осмислюється у зовнішньому (соціальному), та внутрішньому (екзистенційному) вимірах. В екзистенційному вимірі самотність спрямована на ствердження національно-культурної самоідентичності. Тема самотності є органічною складовою переживання за долю свого народу та батьківщини.

У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких позицій:

Соціокультурні, економічні, техногенні процеси сучасного життя та соціальні явища бідності, безробіття, хвороб, сирітства тощо, породжуючи в людини почуття незадоволеності, покинутості, відчуженості та невпевненості, продукують переживання самотності і тим самим актуалізують дослідження феномену самотності.

Сучасні філософські течії, школи вказують на багатовимірність феномену самотності і аналізують його в різних площинах. Так, психоаналіз (Е. Фромм, К. Горні) ставить появу самотності у залежність від життєвих ситуацій. Комунікативна філософія (К. Ясперс, М. Бубер) вбачає джерело самотності в неспроможності сучасної людини проникнути в неповторний світ іншого й пройнятися його змістом. Для П. Рікера самотність – це, передовсім, відокремленість людини від соціальних інституцій. Сучасні дослідники аналізують феномен самотності в психологічному, соціальному, антропологічному аспектах. Аналіз самотності як тотального феномену людського існування, що є окремою філософською проблемою, не знайшов цілісного виразу у наявних історико-філосфських дослідженнях.

Самотність у сучасному соціумі породжена зростаючою дисгармонією між індивідом та соціальною структурою, формалізацією міжособистісних стосунків, інформаційним бумом, тиском на духовний світ індивіда масової культури, технологіями культивування „престижних” стандартів, стилю життя та поведінки, життям на межі та поза межею бідності, бандитизмом, безробіттям тощо.

Іманентно властива людській екзистенції суперечність, що виражена діалектикою „особа-суспільство”, „індивід-колектив” (соціальна самотність), суперечність „свобода-відчуження” (культурна самотність), „людина-Всесвіт”, „людина-природа” (метафізична самотність), „Я-Ти” (комунікативна самотність), „Я-дійсне – Я-ідеальне” (інтраперсональна самотність), „бути”-„мати” (екзистенційна самотність) суперечністю інтимно-особистісної сфери (еротична самотність), суперечністю „вибір-відповідальність” (моральна самотність), когнітивною суперечністю світу „Я-інший” (епістемологічна самотність), відношенням „людина-Бог” (релігійна самотність) по-перше, є універсальним джерелом самотності, а, по-друге, свідчить про тотальність цього феномену, що проймає людське існування.

Дуальна пара межових екзистенціалів „життя-смерть” розгортає свою екзистенційно-смислову значущість через категорію самотності, яка в українській духовно-культурній традиції розкривається зазвичай через моральну, релігійно-етичну та художньо-естетичну інтерпретацію смислів людського існування.

Ретроспективний погляд на духовно-культурну традицію України та на спрямованість української філософської думки показав, що екзистенціал самотності в українській духовній культурі у формі художньо-естетичної та етико-християнської інтерпретації знайшов вираження ще за Княжої доби. Емоційно гостро феномен самотності переживала доба Бароко. В добу Романтизму трансцендентна причетність до Вищої сили переживається як самість людської одиниці. Уже Г. Сковорода вважає, що шлях до віднайдення самості пролягає через усамітнення, віднайдення „внутрішньої людини”, через вивищення над брутальним світом. На цій позиції стоять усі українські романтики.

Представники української духовно-культурної традиції осмислюють феномен самотності у зовнішньому (соціальному), та внутрішньому (екзистенційному) вимірах. В екзистенційному – вимір екзистенціалу самотності спрямований на переборення українського комплексу меншовартості та ствердження національно-культурної самоідентичності. Віднаходження себе здійснюється не через ототожнення себе зі спільнотою, колективом, а через ствердження своєї осібності в спільноті, колективі. Тема самотності у представників української духовно-культурної традиції є органічною складовою вболівання за долю свого народу та Батьківщини.

Філософське дослідження екзистенціалу самотності дало змогу розкрити один з аспектів буття людини – пройнятість існування самотністю. Проте за межами нашого дослідження залишилася низка проблем, які потребують спеціального аналізу. До перспектив дослідження належать: розкриття зв’язків між самотністю та іншими екзистенціалами, зокрема, екзистенціалом свободи, що є окремою філософською проблемою; дослідження впливу різних вимірів самотності на процес самоідентифікації особистості; філософський аналіз зв’язків між функціональністю як панівною рисою існування людини доби Постмодерну та феноменом самотності; аналіз екзистенційної самотності в контексті екзистенціалу „зустріч” (О. Ф. Больнов, М. Бубер) як умови реалізації її (людини) креативного потенціалу.

Публікації автора:

1. Фльорко Л. Я. Самотність як характеристика людського буття // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. – 2003. – Вип. 5. – С. 308–316;

2. Фльорко Л. Я. Антиномія зовнішнього та внутрішнього світів: шлях від самотності до самогубства // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. – 2003. – № 11. – С. 70–75;

3. Фльорко Л. Я. Самотність в ціннісному світі особи (ретроспективний вимір) // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць ДДПУ ім. І. Франка. – Дрогобич: Вимір, 2004. – Вип. 10. Філософія. – С. 114–124;

4. Фльорко Л. Я. Релігійна духовність: від самотності до самості // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць / Зб. наук. праць, випуск 15 / Відп. ред.: М.М.Бровко, О.Г.Шутов. – К.: Віпол, 2005. – С. 211–217;

5. Фльорко Л. Я. Пошук смислу існування: екзистенціал самотності в творчості Т. Шевченка // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 264–265. Філософія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 92–98;

6. Фльорко Л. Я. Феномен самотності людини в українській духовно-культурній традиції // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Соціально-гуманітарні науки / Упоряд. і відпов. ред. В. Балух. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 38–43;

7. Florko Lilija. Filozoficzne uwiadomienie samotnoci jako zasada wiatopogldowa samorealizacji osoby // Filozofia polska w okresie transformacji ustrojowej / Redakcija naukova W. Somski. – Siedle, 2003. – C. 215–221;

8. Фльорко М. Я., Фльорко Л. Я. Загубленість Постмодерної людини та шляхи виходу з цієї ситуації // Filosofia blisza yciu. – T. I. – Warszawa: Wysza Szkoa Finansw i Zarzdzania, 2005. – C. 246–251;

9. Фльорко Л. Я. Самотність сучасної людини як вияв духовно-моральної деформації її внутрішнього світу // Збірник наукових праць науково-теоретичної конференції „Проблеми становлення духовності і моралі молодої людини в сучасних умовах”. – Львів, 2003. – С. 47–49;

10. Фльорко Л. Я. Одиночество как неприкаянность человека во Вселенной // Великие преобразователи естествознания: Блез Паскаль. ХІХ Международные чтения: Тезисы докл., 26–27 нояб. 2003 г. – Мн.: БГУИР, 2003. – С. 184–186;

11. Фльорко Л. Я. Проблема існування людини крізь призму феномену самотності (історико-філософський аспект) // Матеріали Міжнародної наукової конференції „Людина – Світ – Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень”. (20-22 квітня 2004 Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 456–458;

12. Фльорко Л. Я. Самотність з позиції християнського життєбачення // Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві. Матеріали міжнародної наукової конференції (м. Чернівці, 18–19 квітня 2005 р.). – Чернівці: Рута, 2005. – С. 88–91;

13. Фльорко Л. Я. Дуальність самотності людини в українській філософській думці // Тези звітної наукової конференції філософського факультету ЛНУ ім. І. Франка. – Львів, 2004. – С 115–118;

14. Фльорко Л. Я., Фльорко М. Я. Особа доби постмодерну: функціональність замість автентичності // Великие преобразователи естествознания: Жорес Алферов. ХХ юбилейные Международные чтения: Тезисы докл., 24–25 нояб. 2004 г. – Мн.: БГУИР, 2004. – С. 280–282;

15. Фльорко Л. Я. Аналіз проблеми самотності в сучасній психології // Тези І-ої науково-практичної конференції для студентів та молодих вчених „Психологічні проблеми сучасності”, (24–25 квітня 2004р.) – Львів, 2004. – С. 34–36.