Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Педагогічні науки / Загальна педагогіка, історія педагогіки і освіти


Поживілова Олена Володимирівна. Розвиток систем підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в європейському регіоні та Україні (1990-2005 рр.) : Дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / АПН України; Інститут вищої освіти. — К., 2006. — 181, [16]арк. : табл. — Бібліогр.: арк. 164-177.



Анотація до роботи:

Поживілова О.В. Розвиток систем підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в європейському регіоні та Україні (1990-2005 рр.). – Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Інститут вищої освіти АПН України, Київ, 2006

Дисертаційне дослідження присвячене вивченню теоретичних і прикладних питань організації і забезпечення ефективної і якісної підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у провідних державах Європи та Україні в умовах інтенсифікації Болонського та інших інтегративних європейських процесів. Виявлено наслідки поширення демократичних засад організації соціуму для освіти, руху від елітарної вищої освіти до загальної, перетворення освітньо-наукового комплексу в провідного рушія соціального і економічного прогресу.

Центральне питання дисертації – аналіз стану і тенденцій змін аспірантури і докторантури в ЄС, у Великобританії, Німеччині, Італії і Франції, а також в Росії та Україні. Виявлено групу провідних інновацій, акцентовано причини і наслідки появи так званого „професійного докторату” – присудження наукового ступеня після виконання важливого проекту без створення праць фундаментально-теоретичного плану. Проаналізовано досягнення європейських країн, успіхи і провали Росії у спробі „лібералізації” роботи аспірантури і докторантури. Особлива увага звернута на стан і тенденції розвитку аспірантури і докторантури в Україні, вказано шляхи наближення їх до європейських стандартів.

1. Порівняння в аспектах стратегічної скерованості Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття) і створеної десятиліттям пізніше Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті дозволяє стверджувати, що перша з них набагато чіткіше окреслює необхідність пріоритетності надання бюджетних та інших ресурсів не просто „освіті”, а освітньо-науковому комплексу як найбільш важливому для суспільного прогресу засобу розширення людського капіталу і продуктивної спроможності країни. Це цілком узгоджувалося з тим фактом, що наприкінці ХХ століття роль фундаменту соціального й економічного поступу перейшла від якості та обсягу природних ресурсів до освітньо-наукового комплексу, до створених і впроваджених ним екологічно нешкідливих і високоефективних технологій та виробничих засобів. Провідні держави Європейського Союзу продовжують здійснення плану повернення собі світового лідерства в галузі точних науках у формі прийнятої для цього Ліссабонської програми розвитку наук і технологій (2000 р.) та орієнтації Болонського процесу на об’єднання наукових та інших ресурсів всього континенту.

Державне управління України у перші роки незалежності було скероване в першу чергу на нижчі рівні освітньої системи, а розвиток та урізноманітнення мережі вищих навчальних закладів і системи підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів був складним і дещо відокремленим від загальної системи освіти.

Тематика наукових і науково-педагогічних досліджень у другій половині 1990-х років зусиллями груп науковців говорить про те, що саме в цей час і набуває нового стрімкого розвитку наукова діяльність, що й спричинило перебудову системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

2. Ретроспективний аналіз створення і розвитку в Радянській Україні орієнтованого на точні науки та індустріальні технології сектору аспірантури і докторантури свідчить, що головні особливості цього процесу були у стадії становлення. Це стосувалося політичного і економічного спрямування наукових і конструкторських завдань, територіального розміщення наукових установ, кадрового й матеріального забезпечення підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Це зумовило розбудову аспірантури і докторантури як в університетах та інших вищих навчальних закладах, так і в академічних та галузевих науково-дослідних інститутах.

Дослідження позитивних і негативних рис успадкованої Україною частини радянської системи підготовки і атестації науково-дослідницьких і науково-викладацьких кадрів розкрили, чому не справдилися сподівання на прогрес і нормальний розвиток України у першій половині 1990-х років. Дослідження еволюції витрат на освіту і науку свідчать, що у момент загострення економічної кризи через недоліки в управлінні державою Україна випереджала за своїми показниками в Європі лише Кіпр, де немає науки, і Молдову, розвиток якої відбувається не за нашим, а югославським сценарієм.

Серед причин такого стану є слабке застосування англійської мови, брак наукових часописів належного рівня, недостатнє фінансування фундаментальних наукових пошуків, внутрішня і зовнішня еміграція найбільш активних учених, масова участь наших науковців у зарубіжних колективах, доробок яких не диференціюється за національністю учасників і входить не в досягнення України, а інших держав.

3. Особливості формування первинного законодавчого поля в освіті і підготовці та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації на початку 1992 року призвели до створення Міністерства освіти та Вищої атестаційної комісії України та збереження принципів централізації у процесі атестації наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. На основі державних статистичних даних проаналізовано кількісні і якісні зміни в діяльності аспірантури і докторантури в 1991-1997 роках. Державні статистичні дані (їх динаміка), зокрема в діяльності аспірантури та докторантури, підтверджують системність і вплив позасистемних чинників на розвиток підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації у перші роки незалежності. Причини, що призвели до накопичення групи негативних рис в роботі аспірантури і докторантури, а також в атестації наукових і педагогічних працівників, змусили застосувати в Україні комплекс засобів усунення цих недоліків. Зокрема, створення удосконаленої законодавчої бази, розмежування повноважень ВАК і Міністерства освіти, зміни в номенклатурі наукових спеціальностей, у критеріях оцінювання якості наукових праць і педагогічної діяльності. Зміни в процедурах оцінювання дисертацій та їх захисту призвело до впорядкування роботи спеціалізованих вчених рад, експертних рад ВАК України, провідних установ, до підвищення вимог до роботи опонентів щодо об’єктивної оцінки дисертаційних досліджень тощо.

4. Стан і розробка найбільш загальних питань організації діяльності аспірантури і докторантури у європейських країнах у порівняльному аспекті з Україною і Росією свідчать про те, що пов’язане з підвищенням спроможності науково-технологічного комплексу продукувати і ефективно використовувати так звані „високі технології”, що поєднують забезпечення екологічної безпеки з виконанням виробничих завдань зі створенням високоякісних товарів і сервісних послуг.

Істотним є зв’язок економічних успіхів з тим, які сектори досліджень обирають науковці і яких успіхів досягають в них. Зокрема, важливішим є не загальний обсяг будь-яких наукових публікацій, а дослідження тих питань, які виводять на нові технології. Так Росія значно випереджає за першим показником Ізраїль, але поступається за другим, що свідчить про помилки в стратегії розвитку науки. Значні позитивні зміни в освітній і науковій політиці, що відбулися в останні п’ять років у діяльності системи підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні, є показником глибокого рівня фахівців вищої кваліфікації.

5. У дослідженні загальних питань діяльності європейської аспірантури та особливостей підготовки наукових кадрів у Великобританії, Франції, Німеччині та Італії виявлено урізноманітнення форм підготовки майбутніх науковців, розширення контингентів в умовах стагнації чи дуже повільного збільшення загальної кількості студентів, поліпшення процедури відбору здібних учнів і студентів як кандидатів в аспіранти. Зміни правничо-законодавчої бази аспірантури, поліпшення її фінансування, участі в ньому приватних роботодавців і підприємців, удосконалення соціального захисту аспірантів і створення умов для успішного наукового розвитку, підвищення доступності нових інформаційних джерел, мобільності та співпраці з зарубіжними партнерами, стали провідними ознаками діяльності зарубіжної аспірантури.

У групі загальних тенденцій змін зарубіжної аспірантури наголошено на появі так званого „професійного докторату”. Претендент на науковий ступінь у цьому разі виконує не фундаментальні дослідження, а планує і втілює у життя якийсь фаховий проект чи важливу акцію, чим засвідчує свій високий професіоналізм. Поява професійного докторату є наслідком поділу всієї вищої освіти на потоки академічного навчання з дипломами типу „А” і професійного – з дипломами типу „В”. Це є перспективним напрямком у розвитку зарубіжної системи підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

6. Порівняльно-педагогічне дослідження організації і діяльності аспірантури і докторантури в Росії та Україні виявило основи стратегії росіян в орієнтації діяльності аспірантури на подолання негативних рис радянської моделі підготовки та оцінювання науковців і педагогів, зокрема, доведено, що намагання поширити на них принципи лібералізму, демократії і „ринкової змагальності” загалом дало значно більше негативних наслідків, ніж позитивних. В Україні перебудова системи атестації наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації сталася на п’ять років раніше, що дало значно кращі результати, насамперед, в організації діяльності ВАК України.

Факт приєднання України до Болонського процесу вимагає модернізації системи підготовки дисертацій з використанням зарубіжного досвіду. Значних позитивних змін в діяльності національної системи підготовки та атестації наукових та науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації можна досягти законодавчим шляхом з врахування тих тенденцій розвитку підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, які характерні для інших країн-учасниць Болонського процесу.

Публікації автора:

  1. Поживілова О.В. Зростання значення підготовки науковців вищої кваліфікації і Болонський процес //Проблеми інженерно-педагогічної освіти. Збірник наукових праць.- Х., 2005.- № 11.- С.43-51.

  2. Поживілова О.В. Вища освіта і докторантура в сучасній Великобританії // Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б.Хмельницького.- Хмельницький, 2005.- Вип.34 ч. ІІ.-С.55-61.

  3. Поживілова О.В. Загальні тенденції модернізації докторських студій в європейському регіоні // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка. Збірник наукових праць. Сер.”Педагогіка”. Проблеми формування ціннісних орієнтирів професійної діяльності.-Харків.- 2005.-С.172-184.

  4. Поживілова О.В., Мусієнко О.Г. До проблеми забезпечення якості вищої освіти в умовах її масовості: досвід Росії і Нідерландів // Післядипломна освіта в Україні. - №2. – 2002. – С. 38-42.

  5. Корсак К., Поживілова О., Корсак К. Оцінювання якості роботи вищої школи: світові тенденції і національні традиції // Науковий світ. - №12. – 2002. – С. 8-9.

  6. Корсак К., Поживілова О. Докторанти в сучасній Франції: кількість і якість // Науковий світ. - №2. – 2004. – С. 14-15.

  7. Корсак К., Поживілова О. Про особливості жінок як наукового персоналу // Сучасні проблеми науки і освіти. Матеріали 2-ї міжнар. міждисципл. науково-практ. конфер. 27 червня – 4 липня 2001, м. Керч. Част.2. – Х.: Укр. Асоц. "Жінки в науці та освіті", ХНУ, ХІУ, 2001. – С. 121-122.

  8. Корсак К., Поживілова О. Фундаментальні підстави нових моделей управління // Зб. праць "Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління", 2-а міжнар. міждисципл. науково-практ. конфер. 4-11 листопада 2001, м. Харків. – Х.: Укр. Асоц. "Жінки в науці та освіті", ХНУ, 2001. – С. 55-56.

  9. Корсак К.В., Поживілова О.В. Демократизація управління освітою – фундаментальні підстави // Київ, 2002. // www.dep.kiev.ua.

  10. Поживілова О.В., Корсак К.В. Про вибір об`єктів для порівняльно-педагогічних досліджень / Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління. Матер. 4-ї Міжн. міждисц. н-пр. конф. 2-9 лист. 2003, м. Харків. – Х.: ХНУ та ін., 2003. – С. 289-230.