Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Юридичні науки / Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень


Єфремова Наталя Володимирівна. Розвиток конституційного законодавства в Україні (1917-1920): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеська національна юридична академія. - О., 2002. - 256арк. - Бібліогр.: арк. 179-187.



Анотація до роботи:

Єфремова Н.В. Розвиток конституційного законодавства в Україні (1917-1920). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Одеська національна юридична академія, Одеса, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню процесу конституційного будівництва в Українській Народній Республіці, Українській Державі періоду Гетьманату, Західноукраїнській Народній Республіці та Українській Народній Республіці періоду Директорії, окрім радянського періоду, а також їхній нормативно-правовій і нормативно-проектній базі до 1920 р. включно Під час дослідження було проаналізовано значну кількість нормативно-правових актів України зазначеного періоду та спеціальної літератури за темою. Виявлено причини, що негативно вплинули на розвиток української державності у 1917-1920 рр.

Крім того, значної уваги у дисертаційному дослідженні було приділено вивченню проектів конституції Української Держави часів Гетьманату, де фактично вперше було здійснено глибокий правовий аналіз двох раніше неопублікованих проектів конституції. Також, крім правового аналізу зазначених документів була проведена значна робота стосовно встановлення їхнього авторства, внаслідок чого вдалося внести окремі уточнення стосовно цього питання.

1. Матеріали дослідження яскраво свідчать про те, що концепції правової та соціальної держави, які розвивали у своїх працях Б. Кістяківський, С. Котляревський, М. Ковалевський, М. Грушевський та С. Дністрянський, знайшли своє втілення у конституційних актах УНР та ЗУНР.

2. Особливість зародження українського конституціоналізму в досліджуваний період полягала в тому, що він формувався у складних умовах не сприйняття ідеї незалежності та самостійності України не тільки Росією та Польщею, а й значною частиною населення України, особливо – російськомовною.

3. Фатальну роль у державному будівництві УНР відіграли недосконала законодавча діяльність, невизначеність шляхів вирішення питання приватної власності на землю, відсутність боєздатної армії та утопічність політичних поглядів деяких українських державних діячів:

а) аналіз законодавчої діяльності УНР вказує, що особливо негативно на неї вплинула відсутність чіткої процедури підготовки і прийняття законопроектів, багато з яких мали декларативний характер не вирішуючи головних проблем часу;

б) однією із значних помилок, яка призвела до краху УНР, стало ігнорування Центральною Радою питань реформування місцевих органів влади і управління в державі та необхідності розбудови армії. Крім того, УЦР законодавчо не визначила межі діяльності та компетенції адміністрацій автономних земель та центральної державної


влади. Але, не дивлячись на це, перші конституційні акти УНР переконливо стверджували про розвиток української державності у напрямі розбудови правової, незалежної держави, з гарантованим захистом прав і свобод усіх її громадян;

в) щодо вирішення земельного питання в Україні у 1917-1920 рр. слід відмітити, що під впливом більшовицьких ідей право приватної власності на землю не розглядалось українськими державними діячами як одне з природних прав людини. Незабезпечення державою цього права кожному громадянину України стало фатальною помилкою практично всіх розглянутих у дослідженні урядів в Україні. Позбавивши українських громадян права приватної власності на земельну ділянку, держава автоматично знищила гарант стабільного розвитку добробуту українського народу.

4. Встановлення Гетьманату не можна вважати занепадом української державності. Конституційна діяльність П. Скоропадського – це початок спроби відродження незалежної української державності з тимчасовим використанням диктатури та історичної національної самобутності українського народу:

а) підсумком існування Української Держави 1918 р. було не лише її падіння. Попри зовнішню і внутрішню нестабільність українська державність цього періоду залишалася найміцнішою формою існування самостійної України періоду 1917-1921 рр. Також варто відзначити, що гетьманське правління обмежувалося переважно зовнішніми чинниками і не було самостійним з принципових питань. Щодо законодавчої діяльності гетьманської адміністрації, то вона розпочалася з визначення правових основ самого процесу законотворчості.

5. Дослідження конституційних актів та проектів Конституції Української Держави періоду Гетьманату свідчать, що з позицій розвитку української державності ці сім з половиною місяців можна охарактеризувати як період справжнього розвитку. Українська Держава мала чітко окреслену територію, уряд, вона впевнено виходила на міжнародну арену. Пожвавилося економічне життя, було започатковано українську грошову систему, створювалась власна армія. Особливо багато зрушень відбулося в національно-культурній галузі.

6. Щодо питання авторства “Проекту Основних Законів Української Держави”, то на підставі висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України було встановлено, що: а) рукописні правки на Проекті Основних Законів Української Держави належать одній особі, а не декільком, як вважалось раніше; б) рукописні правки виконані не П. Скоропад-


ським, що ставить під сумнів висновки окремих дослідників про одноособове авторство гетьмана цього проекту.

7. У більшості конституційних актів та проектів Конституції Української Держави гетьман намагався вирішити складні політичні й економічні питання законним шляхом, захищаючи у першу чергу інтереси держави, але при цьому права людини в цих актах і проектах посідали не останнє місце. І хоча 29 квітня 1918 р. Україна тимчасово зійшла зі шляху всенародної демократії, слід відзначити, що диктаторський режим Гетьманату випливав із тих реальних обставин, у яких відбувався державотворчий процес у країні і не планувався П. Скоропадським як постійне явище. Крім цього, гетьман активно боровся з більшовизмом в Україні, що також пояснює його використання непопулярних заходів.

Фактичне припинення гетьманського плану державного будівництва являє собою обірваний ланцюжок послідовних етапів складного процесу, де режим диктатури був лише початком нової політики, спрямованої на стабілізацію життя в державі.

8. Аналізуючи відродження національної державності у західних регіонах України, слід зазначити, що, на відміну від Центральної Ради УНР, УН Рада мала можливість використовувати державотворчий досвід її попередників. Безумовно, що вона вважала себе спадкоємицею “першої” УНР і орієнтувалася на загальні принципи державного розвитку, які заклала її попередниця: незалежність, суверенність, розподіл влади на три гілки, рівність усіх громадян перед законом, рівність усіх націй в Україні тощо.

9. Характеризуючи проекти конституцій та конституційні акти ЗУНР, треба зазначити, що їхня лаконічність і фрагментарність свідчать про історичну вимушеність їхньої появи, а не про результат глибоко назрілого політичного процесу.

У цілому ж в українському конституціоналізмі на території ЗУНР окреслювались два основні напрями: ліберальний і соціалістичний. Важливо зауважити, що соціалістичні ідеї в ЗУНР були менш поширені ніж в УНР. У кожному з цих напрямів можна визначити риси з національним забарвленням: ліберально-національні, соціал-національні та інші.

10. Аналіз виявлених під час дослідження двох приватних проектів Конституції ЗУНР, підготовлених С. Дністрянським, свідчить, що обидва вони вироблені на високому фаховому рівні характерного для того часу.

У цілому ж, головну увагу автори проектів конституції та конституційних актів ЗУНР приділяли суті держави, державній владі і шляхам їх удосконалення.


11. Аналіз проектів конституції ЗУНР та архівні пошуки також показали непричетність Ю. Романчука до розробки “проекту Конституції Галицької Республіки”, що дає підставу відхилити існуючу в науці точку зору про наявність його приватного проекту Конституції ЗУНР.

12. На відміну від УЦР, яка принаймні спочатку опиралась на певну як теоретичну, так і практичну програму, та Гетьманату, Директорія мала у своєму арсеналі лише загальні гасла і не визначила свого місця серед гілок влади, уособлюючи собою на практиці її єдність і неподільність. У Декларації Директорії також не зазначалась офіційна назва держави:

а) у конституційних актах Директорії фактично не відчувалося наміру відтворення демократичних принципів, проголошених раніше ЦР в її Універсалах, та, крім того, новими керівниками України використовується соціалістичний принцип “трудової демократії”;

б) включений до Декларації принцип “трудового народу”, який поширювався на представників трьох класів: трудового селянства, промислового робітництва та трудової інтелігенції, встановлював, що право правління і порядкування краєм має належати тільки тим класам, які творять матеріальні та духовні цінності – робітництву і селянству. Отже, УНР фактично переставала бути правовою й демократичною державою, тому що лише окрема частина її громадян, хоч і без огляду на свою національність, визначалася законом повноправною.

13. Закон “Про форму влади на Україні” від 23 січня 1919 р., який з’явився внаслідок об’єднання ЗУНР і УНР, фактично слід вважати тимчасовою Конституцією об’єднаної України. З точки зору державного права він був опрацьований дуже слабо.

14. Заслуговує на увагу той факт, що “перший” проект Конституції УНР, вироблений С. Бараном, створювався як тимчасовий і містив у собі такі конституційні принципи, як: розбудова демократичної, соціальної, правової держави з розподілом влади на три окремі гілки: законодавчу, виконавчу і судову, верховенство закону в державі та забезпечення рівних прав усім громадянам держави.

До серйозних недоліків проекту треба віднести те, що у проекті не фігурує інститут референдуму, який, як і інші форми народовладдя – вибори, народне обговорення й опитування, є правом реальної суверенної і верховної волі народу, проте за своїм змістом та формою його здійснення істотно відрізняється від інших форм народовладдя.

15. Порівняльний аналіз проекту, розробленого О. Ейхельманом, з проектами С. Барана та проектом урядової комісії засвідчив, що, на відміну від останніх двох проектів, які передбачали унітарний


устрій української держави, проект О. Ейхельмана виходив із двох принципових положень – суверенітету народу та федеративно-державного устрою України.

Слід зазначити, що сьогодні на порядок денний постало вирішення комплексу актуальних практичних питань державного будівництва, передусім подальше реформування парламентської, адміністративної й судової систем, продовження правової реформи та реформи місцевого самоврядування. Стратегія цих реформ полягає у подоланні кризових явищ та завершенні перехідного періоду розвитку Української держави, у зв’язку з чим відповідно зростає потреба в розробці теоретичних основ законодавчої, виконавчої, судової та інших видів державної влади і високого рівня наукового забезпечення їх реформування. Систематизуючи матеріали конституційного розвитку України та доповнюючи їх результатами досліджень архівних справ, ми маємо намір продовжити виконання цього завдання.

Публікації автора:

  1. Єфремова Н. До питання військової політики гетьмана П.Скоропадського //Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 1999. Вип. 6, Ч.1. – С.62 – 67.

  2. Єфремова Н. Формування концепцій правового регулювання земельних відносин в УНР у 1917-1918рр. //Наук. Вісник Чернівецького ун-ту. Серія Правознавство. Вип.100. – Чернівці, 2000. – С.35 – 36.

  3. Єфремова Н. Відродження козацтва в Україні у 1917-1919рр. //Вісник Одеського ін-ту внутр. справ. Вип.1. – Одеса, 2000. – С.32 – 35.

  4. Єфремова Н. Історико-правовий досвід правового регулювання праці та соціального захисту населення в Україні на прикладі приватного проекту Конституції УНР, розробленого С.Бараном //Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 2000. Вип.9. – С. 171 – 174.

  1. Єфремова Н. Конституційні акти Директорії //Вісник Львівського нац. ун-ту. Серія юридична. Вип. 36. – Львів, 2001. – С. 95 – 99.

  2. Єфремова Н. Формування представницьких органів на території Західноукраїнської Народної Республіки у 1918-1919 рр. //Парламентаризм в Україні: теорія та практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конф. – К., 2001. – С. 185 – 189.

  3. Єфремова Н. Добровольчі народні формування в Українській Державі періоду Гетьманату //Молода українська держава на


межі тисячоліть: Матеріали науково-практичної конф. Львівського ін-ту внутр. справ при Нац. академії внутр. справ України. Львів, 2001. – С. 94 – 102.

  1. Єфремова Н. Концепція правової держави в Українських землях на початку ХХ ст. та її реалізація в конституційних актах УНР //Держава і право: Зб. наук. праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького. Секція юридичні і політичні науки. – К., 2001. – Вип.12. – С. 87 – 89.

  2. Єфремова Н. Історичний досвід правового забезпечення прав людини в конституційних актах Західноукраїнської Народної Республіки //Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Юридична література, 2001. Вип. 11. – С. 108 – 111.

  3. Єфремова Н. Історичний досвід правового забезпечення прав людини в конституційних актах Української Народної Республіки //Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VII регіональної науково-практичної конф. Львівського нац. ун-ту. – Львів, 2001. – С. 67 – 69.