У дисертації на основі теоретико-методологічних узагальнень і розробок, системного та критичного аналізу існуючої практики ведення кормовиробництва обґрунтовано напрями, методи та способи вирішення важливої соціально-економічної проблеми - підвищення рівня ефективності виробництва кормів на засадах їх сталого розвитку. З метою наукового забезпечення вирішення зазначеної проблеми сформулювало відповідні концептуальні положення, механізми, принципи і методичні підходи, що ґрунтуються на інноваційній економіко-технологічній стратегії та ураховують фундаментальні вимоги, концепції сталого розвитку економіки і суспільства. 1. Вимогами світової спільноти передбачається, що головним завданням кожної країни є забезпечення належного розвитку людини за рахунок задоволення її потреби в повноцінних продуктах харчування. Поточна ситуація щодо забезпечення населення України основними продуктами харчування свідчить про невідповідність вимогам раціональних та мінімальних норм харчування людини. Зокрема, в 2005 році на душу населення в Україні було відповідно спожито 48 та 75% м’яса і м’ясопродуктів, 59 і 66% – молока і молокопродуктів, 82 і 103% – яєць. Забезпечення продовольчої безпеки потребує державного регулювання, яке повинне передбачати планування та досягнення раціональних норм харчування населення. У свою чергу досягнення виробництва необхідних обсягів продуктів харчування потребує сталого функціонування високотехнологічного м’ясо-молочного підкомплексу, технологічного і технічного переоснащення галузі кормозабезпечення. 2. Результати дослідження показали, що сфера виробництва кормів є високотехнологічною галуззю АПК, яка на основі дії економічних законів, організаційно-економічних механізмів, матеріальних і людських ресурсів своєю діяльністю в технологічному плані забезпечує виробництво кормів та сировини для їх виготовлення, в організаційно-економічному – формування ринку кормів, і є головною складовою ефективного розвитку тваринництва. 3. Доведено, що наукове обґрунтування теорії виробництва і використання кормів базується на результатах досліджень їх поживної цінності, продуктивної дії у взаємозв’язку з економічною доцільністю та ринковими механізмами регулювання цієї ланки аграрного сектора. Дослідження показали, що зазначене повинно досягатися за рахунок запровадження ощадливого виробництва на основі ефективного використання економіко-виробничого потенціалу сільськогосподарських та комбікормових підприємств, матеріально-технічних ресурсів, інвестицій, виробництва і реалізації кормів, як товарної продукції. Розроблена схема дозволяє визначити місце кормовиробництва в економічних відносинах та його роль у системі агропромислового комплексу на основі продуктивного та усталеного використання ресурсів. 4. На підставі проведеного аналізу з’ясовано, що економічна сутність ролі кормів у виробництві продукції тваринництва полягає в тому, що в усіх витратах галузі корми становлять 52-55%, а у витратах, які включені у собівартість виробництва 1 ц молока досягають 45-64%, м’ясного скотарства – 48-65%, свинини – 45-63%, м’яса птиці – 70-75%, яєць – 50-65%. Це свідчить, що корми залишаються економічною основою розвитку цих галузей. 5. Забезпечення сталого виробництва кормів із заданими споживчими властивостями потребує раціонального співвідношення між обсягами виробництва продукції та його матеріально-технічною базою. Сучасна техніка потребує значних фінансових і матеріальних затрат на підтримання її в робочому стані, оновлення машинно-тракторного парку в державі щорічно потребує 12-15 млрд. грн. Обґрунтовано, що першочерговим завданням відновлення кількісного складу машинно-тракторного парку є створення і наближення до споживачів інфраструктури інженерно-технічного забезпечення на засадах кооперування, пунктів прокату, розвиток системи сервісного та лізингового обслуговування сільськогосподарської техніки. 6. Доведено, що сучасна кон’юнктура ринку кормів, зокрема кормового білку, характеризується негативними тенденціями внаслідок скорочення обсягів їх виробництва. Основою зниження обсягів виробництва кормів у поточний період є непропорційні зміни та недостатня кількість обсягів виробництва кормового зерна (кукурудзи, ячменю, гороху, сої) з пріоритетним напрямом виробництва пшениці, соняшнику та їх експорту, як в державі, так і в Миколаївській області. Зокрема, експорт ячменю від виробленого в області за 2000-2004 роки складав 26,3-44,4%, кукурудзи – до 23,0%, пшениці – до 213,2%, насіння соняшнику – до 116,3%, що обмежує їх надходження на комбікормові підприємства. Тому в результаті незбалансованості комбікормів за необхідними інгредієнтами (в першу чергу білковими) їх витрати на одиницю виробництва тваринницької продукцію в 2 і більше разів перевищують науково обґрунтовані норми. Для вирішення цього необхідним є впровадження державою закупівлі всіх видів зерна до Аграрного фонду України, Державного матеріального резерву, ДАК „Хліб України” та регіональних ресурсів за рахунок коштів державного і регіональних (обласних, районних, міських) бюджетів, вдосконалення дії механізму заставних закупівель зернової продукції з метою завантаження виробничих потужностей високотехнологічних комбікормових заводів, які в поточний період в цілому використовуються лише на 10-15%. 7. Оцінка сучасної кон’юнктури та ринку кормів на підставі чинників його становлення – попиту, пропозиції та ціни – свідчить про його фактичну наявність, що має перспективи функціонування за вимогами ринкової економіки, оскільки органічно поєднується з іншими ринками агропромислової продукції. Зростання витрат грошових коштів на придбання кормів, в першу чергу повноцінних комбікормів, дає підстави стверджувати, що останні є товарною продукцією і виступають матеріальною основою функціонування ринку кормових ресурсів. Визначено, що ринок кормів – це система економічних взаємовідносин, що виникають між його суб’єктами в процесі виробництва, зберігання, торгівлі та використання кормів на засадах вільної конкуренції, вибору напрямів їх реалізації та визначення ціни, а також державного контролю за якістю кормів та їх зберіганням. 8. Вирішення проблеми оптимізації кормової бази ґрунтується на основі ефективного використання відповідної кормової площі. Удосконалення підходів визначення потенціалу галузі кормовиробництва потребує врахування коефіцієнту еколого-кліматичних умов. Важливим резервом оптимізації кормової бази є повноцінний ринок кормових ресурсів, який покликаний забезпечити попит на високоякісну в широкому асортименті та доступну за вартістю продукцію. Тут надзвичайно важливим питанням є інтенсифікація кормовиробництва, оптимізація структури кормової площі, зниження собівартості виробництва кормів, ефективне застосування нових сировинних компонентів у комбікормовому виробництві, встановлення взаємовигідних економічних відносин між виробниками та споживачами кормів. 9. В комбікормовому та преміксовому виробництві доцільно використовувати: - сировинні компоненти: комплекс традиційних та нових солей мікроелементів, мінералів природного походження (цеоліти, сапоніти); - результати досліджень аналізу якісно-вартісних вітчизняних (серії „Оптиммікс”, „Кремікс”, „Текро”, „Укрзооветпостач”, ПКД-10, препаратів „Ліпрот”) та закордонних преміксів („Vavit”, Homburger, Tekro, Adisseo, Hoffmann La Poche, „Польфамікс”). 10. Узагальнення та аналіз складових сучасного стану кормовиробництва, визначення комплексу організаційно-управлінських і економіко-технологічних резервів підвищення ефективності виробництва та використання кормів, свідчать про реальні підстави і можливість відновлення необхідних обсягів та асортименту виробництва кормів. Доведено, що подолання кормовиробної кризи залежить від державної політики підтримки тваринницької та супутніх галузей, рівня та способів ведення технологій рослинницькою, тваринницькою, переробними і комбікормовою галузями, розвитку їх матеріально-технічної бази, попиту на повноцінні комбікорми. 11. На підставі узагальнених принципів і методологічних підходів доведено, що ринок кормових ресурсів є нерозривною і невід’ємною складовою формування та ефективного функціонування ринків тваринницької продукції, який потребує створення системи організацій і підприємств та відпрацювання методів їхньої діяльності, спрямованих на налагодження обмінних процесів. Становлення та ефективне функціонування ринку кормових ресурсів повинно відбуватись за схемою, яка передбачає взаємозв’язки виробників кормових ресурсів, підприємств ринкової інфраструктури, переробних підприємств, споживачів кормів та експортно-імпортні операції. Серед складових концептуальних підходів до сталого розвитку комбікормової галузі найважливішими є: нормативно-правове забезпечення; ресурси сировини та їх використання; кооперування та інтеграція; фінансове забезпечення та економічне стимулювання; виробництво якісної та конкурентоспроможної продукції . 12. В ринковому середовищі система ціноутворення формується від роздрібної ціни, що склалася на ринку комбікормів виходячи з попиту і пропозиції. Економічне стимулювання діяльності комбікормового виробництва має здійснюватися в умовах вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням. Ціни на комбікормову сировину та готову продукцію повинні формуватися на основі попиту і пропозиції. Виробництво повноцінних комбікормів потребує наявності у необхідній кількості та асортименті відповідних сировинних компонентів. Оптимізація виробництва комбікормів – один із головних факторів зниження собівартості виробництва комбікормової продукції. Обґрунтовано, що шляхами зниження вартості комбікормової продукції є оптимізація транспортних витрат на доставку сировинних компонентів та складу комбікормів, які потребують використання методів економіко-математичного моделювання. 13. Основна ідея стратегії національної продовольчої безпеки полягає в економічній відповідальності за якість продуктів харчування. Основою продовольчої безпеки є формування таких економічних механізмів, які б забезпечили сталий розвиток АПК як в економічному, так і в екологічному сенсі. Це обумовлено підвищенням вимог стандартів до якості та безпеки продуктів харчування. Досягнення зазначеного базується в першу чергу на виробництві екологічно безпечної сировини рослинного походження та промислового виробництва інгредієнтів кормового призначення. 14. Доведено, що нарощування обсягів виробництва кормів можливе на підставі запровадження комплексу технологічних і економічних заходів, спрямованих на ефективне використання земель, виробничих потужностей, людських і матеріальних ресурсів у відповідності до попиту на корми рослинного та промислового походження. Обсяги виробництва кормів та їх реалізація знаходяться у прямій залежності від потреб та можливостей їх придбання споживачами всіх форм власності, адекватно віддзеркалюють ситуацію щодо рівня пропозиції та попиту на корми, які останнім часом набувають рис товарної продукції. Основою зниження собівартості виробництва кормів має бути вдосконалення статей витрат на виробництво одиниці кормової продукції за рахунок задіяння економічних, технологічних та управлінських чинників. Основними шляхами покращення економічних відносин партнерів виробників та споживачів комбікормів є: - структурно-інтеграційні зміни, які потребують вдосконалення структури комбікормового виробництва; - державна підтримка нарощування обсягів виробництва вітчизняних преміксів та білково-вітамінних добавок, біологічно-активних речовин, сільгосптоваровиробників, які виробляють і постачають на комбікормові підприємства білкову сировину; - державна політика має бути спрямована на стимулювання використання повноцінних комбікормів; - проведення аудиту виробників кормів та сировини, ліцензування їхньої діяльності. 15. Механізм впливу держави щодо стимулювання розвитку кормовиробництва повинен передбачати: наявність стабільної нормативно-правової бази; створення умов для функціонування незалежної експертної служби з якості кормів; надання можливості товаровиробникам самостійності у виборі каналів реалізації продукції, виробничих партнерів по співпраці і формуванні інтегрованих структур; підтримки розвитку галузі та її інфраструктури за стратегічними напрямами. Доведено, що надання державної підтримки тваринництву є гарантією його розвитку на підставі врегулювання економіко-виробничих відносин партнерів виробників кормових ресурсів та тваринницької продукції, збереження інтересів держави та посилення її впливу на стабілізаційні процеси у цій сфері. |
