Анотація до роботи:

Волошко Н.В. Романтична концепція свободи як естетичного феномену та її історична доля. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08. – естетика. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню процесу естетизації ідеї свободи в контексті західноєвропейського романтизму, який виступив в західноєвропейській культурі як певний історичний тип культури, що сформувався у жорсткій полеміці з просвітницьким культом розуму і створив новий тип світовідчуття, в основі якого лежить безпосередність естетичного почуття. У дисертації запропоновано цілісний естетичний та культурологічний підхід до розуміння свободи як естетичного феномену, реконструюються основні етапи становлення романтичної інтерпретації свободи та комплекс теоретичних та культурологічних факторів, які детермінують виникнення цих етапів. Така своєрідність романтичної концепції свободи обґрунтовується через порівняльний аналіз її з раціоналістичною моделлю, репрезентованою ідеологією Просвітництва.

В роботі аналізується культурно-історична та теоретична площина співвідношення романтичної та просвітницької концепцій свободи, наводяться їх принципові характеристики. Розглядаються аплікації романтичної моделі свободи у модернізмі та постмодернізмі, які імпліцитно несуть у собі все конотації внутрішньої напруженості цієї теоретичної та художньої позиції та демонструють її історичне значення.

У дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. Естетичне розуміння свободи розкривається в романтичній концепції через низку категорій, таких як зовнішня свобода, внутрішня свобода, заперечення, гармонія, розсудок, мораль, краса, закономірність.

Просвітництво і Романтизм розрізняються (навіть протиставляються) розумінням того, на основі якої здібності стає можливим досягнення свободи. Просвітництво висувало на таку роль розум. Романтизм спирався на безпосередність досвіду почуттів та уяву. Саме заперечення настанов Просвітництва стає для романтиків шляхом усвідомлення власного концепту. Для Просвітництва було гаслом, що свобода є пізнана закономірність (пізнана за допомогою розуму). Тому людина стає вільною, коли вона підкоряється своєму розуму і законам моралі, що створені на ґрунті раціоналізації суспільних відносин. Романтизм визначає свободу як творчість в межах індивідуального духовного життя, у царині внутрішніх відчуттів.

Естетизація романтичної ідеї свободи розпочинається з моменту відмежування від просвітницького визначення свободи як пізнаної необхідності. У випадку співвідношення цих двох варіантів розуміння свободи можна застосувати гегелівську категорію “зняття”, де спільним є вироблення в Новоєвропейській культурі суб’єктивного підходу до розуміння свободи. Свобода є результатом і метою діяльності суб’єкта (Р. Декарт, І. Кант, Й. Фіхте). Технологія “самовиробництва” (термін Ф. В. Г. Гегеля) лягла в основу романтичного культу генія, звідси свобода постає як мета і критерій розвитку Світового Духу. Трансцендентальний суб’єкт складає сам для себе пізнавальний інтерес, неопосередкований іншими скінченими цілями. Естетичний принцип доцільності від початку приховується у природі суб’єкта пізнання, навіть у його раціоналізованому варіанті Просвітництва.

Романтична свобода як естетичний феномен постає у здійсненні людського життя за законами краси та естетичної насолоди, що провокує зміцнення позиції “естетичного ізоляціонізму” (світ мистецтва стає світом свободи). Але у своєзаконному світі прекрасного втрачаються об’єктивні критерії людської діяльності: логіка естетизації свободи завершується “естетичним анархізмом” – свобода естетичної діяльності перетворюється на поганий норов стурбованої фантазії.

Модернізм продовжує, підсилює та абсолютизує романтичній підхід до сфери художнього: царина прекрасного стає діаметрально протилежною реальності, де керує розсудкова цілераціональність; суб’єктивістський підхід до творчості митця виводить концепцію його вільної від схем реальності творчості з підвалин несвідомого; новизна як принципове заперечення попереднього стає основним критерієм мистецтва модерну.

Постмодернізм заперечує романтичну і модерністську абсолютизацію творчого генія, відкидає романтичну концепцію автономності мистецтва, а разом з тим новизну як критерій ідентифікації даної сфери. Але гедоністичні прагнення постіндустріальної культури відтворюють вихідний для романтизму ідеал єдності естетичної творчості та життя. Естетичний релятивізм постмодернізму бере свій початок в романтичній концепції іронії. Отже, можна зазначити, що постмодернізм відтворює романтичну логіку зворотним чином.

Але головним, на нашу думку, у Романтизмі був шлях естетизації свободи, розуміння її як самоцілі, гідної мети для напруження усіх зусиль суб’єкта; мети, що не потребує додаткових пояснень (аргументів розуму) у прагненні до неї, а тому можливість схопити її лише у безпосередності людських почуттів найвищою формою почуттів – естетичним почуттям.

Публікації автора:

1. Волошко Н.В. Свобода як естетичний феномен у “романтичних” пошуках філософії модерну // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. – К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2001. – Вип. VI. – Частина І. – С. 69-79.

2. Волошко Н.В. Свобода як художня творчість в філософії романтизму // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – К.: Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, 2001. – Вип. VI. – С. 97-103.

3. Волошко Н.В. Просвітництво і Романтизм: два виміри свободи // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – К.: Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, 2003. – Вип. XIІ. – С. 3-10.

4. Волошко Н.В. Постмодерністські конотації свободи як ремінісценції романтичного сприйняття свободи у постсучасній культурі // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. – К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2003. – Вип. ХI. – Частина І. – С. 90-95.

5. Волошко Н.В. Романтичне розуміння свободи як досягнення гармонії на основі естетизму // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Вип. 54-55. – К.: Київський університет, 2003. – C. 36-37.

6. Волошко Н.В. Мистецтво як сфера індивідуальної свободи – міст між людиною та реальністю в філософії А. Камю // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Вип. 56-57. – К.: Київський університет, 2003. – C. 18-19.

7. Волошко Н.В. Міф як втілення єдності індивідуального та універсального в контексті культури Романтизму // Міфологічний простір і час у сучасній культурі. Матеріали міжнародної наукової конференції 12–13 грудня 2003 р. Частина друга. (Асоціація “Новий акрополь”, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди). – К., 2003. – C. 5-6.