Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Релігієзнавство, філософська антропологія, та філософія культури


Теремко Василь Іванович. Релігійна громада: сутність та її історичні форми. : Дис... канд. наук: 09.00.11 - 2008.



Анотація до роботи:

Теремко В.І. Релігійна громада: сутність та її історичні форми. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11. — релігієзнавство. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — К., 2008.

Дисертацію присвячено з’ясуванню феномену релігійної громади, її сутності та основним історичним формам. У результаті досліджень встановлено наявність універсального алгоритму релігійної громади, який найяскравіше виявляється у причинах виникнення та механізмах її формування.

У роботі здійснено аналіз релігійної громади, її співвідношення з релігійним виміром таких понять, як «група», «спільнота», «община», «Організація», розкрито їх взаємозв’язок, звернено увагу на їх можливості в процесі релігієтворення.

Здійснено історичну реконструкцію різних форм вияву буття релігійних громад, з’ясована їх сутність з урахуванням притаманних їм особливостей. Зокрема, це простежується на прикладах формування релігійних громад давнього світу їх функціонування у світових релігіях.

Новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше проведено цілісний аналіз процесу формування та становлення феномену релігійної громади, її історичних форм.

У результаті дисертаційного дослідження підведені теоретичні підсумки, розкрито сутнісні характеристики історичних форм релігійної громади, особливості їх становлення та функціонування.

1. Автор, розкриваючи сутність термінологічного ряду понять „група”, „община”, „громада”, «організація» доходить висновку, що цей термінологічний ряд наділений відповідною змістовою наповненістю. Релігійна група – це кілька осіб, пов’язаних між собою певним віросповіданням. У релігійній групі груповий інтерес знаходиться на стадії формування, становлення. У понятті „община” акцентується увага на спільності як сущому, спільній справі, побуті тощо. Отже, релігійний чинник в цьому концепті вплетений в інші види діяльності.

У релігійній громаді домінує така форма спільності, як згуртування, інтегруючим чинником виступає віросповідання, почуття солідарності. В ній всі види діяльності спрямовані немовби всередину і все підпорядковано згуртуванню громади, орієнтації на кожну людину, яка є членом цієї спільноти.

«Релігійна організація» поняття ширше, ніж «релігійна громада». Її адепти також об’єднуються певним віросповіданням; єдність забезпечується змістом віровчення. Крім суто внутрішньої діяльності – задоволення релігійних потреб, релігійна організація значну увагу приділяє зовнішній діяльності – місіонерській, доброчинній, освітній.

2. В дисертаційній роботі проводиться розмежування між тотемом і тотемізмом. Тотем втілював єдність роду і водночас кровну відмінність від інших родів. Це була перша форма самосвідомості первісної людини, яка вже починала усвідомлювати свою приналежність до певної спільноти-роду. Отже, фактично, тотем був першою самоназвою людини як виду. Він, з одного боку, об’єднував групу людей, а з іншого – протиставляв її іншій групі. Безперечно, первісна людина намагалася співвідносити себе з навколишнім світом. Та оскільки вона ототожнювала себе з родом, опредметненням її родової самосвідомості у знаковій формі був тотемізм. Він став першим кроком до соціального структурування людської спільноти. Тотемізм був певною системою само- і світосприйняття первісної людини. Саме у тотемізмі можна відстежити процес відокремлення „ми” від „вони” за принципом універсальної бінарної опозиції, на основі якої складається, з одного боку, життєвий світ первісної людини, з іншого – закріплюється накопичений досвід відтворення „ідеальної програми” життєдіяльності.

3. Могутнім чинником формування релігійної громади в Стародавній Греції був поліс. Він став основою античної цивілізації, формував демократичні засади давньогрецької спільноти. Формування й функціонування античного полісу сприяло поступовій його структурованості, що відобразилось на формуванні античної релігійної громади з певними приписами. Кожний поліс мав свого бога-покровителя, що зміцнювало, гуртувало, надавало цілісності античній спільноті. Грецькі легенди про богів, наділених людськими рисами, синтезували позитивний людський досвід, в них відображено посилення особистісної значущості людини.

Багато родових і полісних богів у міру усвідомлення людьми їх всезагальної єдності включались у сонм богів із наступною, іноді доволі суттєвою трансформацією.

4. Каста є однією із давніх соціальних спільнот, яка на ранніх етапах свого формування збігалася з процесом становленням релігійних громад. Поділ на касти – одна із форм соціальної диференціації, яка виникла на основі соціальних конфліктів, нерівномірного розподілу природних ресурсів і продуктів праці. Отже, виникнення і розвитку системи каст як певної релігійної спільноти пов’язаний із соціальними реаліями. В процесі формування касти соціальні чинники як домінуючі поступаються місцем релігійним приписам, постановам, що зумовило трансформацію касти як соціальної інституції в касту як релігійної громади, в якій чільне місце зайняли брахмани-жерці.

5. Варто зазначити, що буддистська громада – сангха – від початку свого виникнення (середина І тис. до н.е.) функціонувала як спільнота ченців. Спершу сангха складалася з кількох осіб; та вже у час діяльності Будди вона нараховувала більше тисячі осіб. Згодом сангха виокремилася із загальної величезної громади скитальців і перейшла до осілого життя, що зробило її незалежною громадою, зумовило процес закріплення певних правил спільного проживання. Розвиваючись по шляху зміцнення єдності та організованості, життя сангхи набуло цілісності у зв’язку з появою тексту, який включав у себе перелік правил життя, поведінки чернець і ченців. Єдність сангхи ґрунтувалася на дисциплінарному аскетизмі, що включав ряд приписів і практик, які визнавалися необхідними. Виникнення сангхи призвело до появи дисциплінарних правил, які, в свою чергу, закріплювали релігійним авторитетом і почали регулювати життя цієї спільноти. Відтак сангха зміцнювалася і цілісно функціонувала завдяки уявленням про втілення аскетичного ідеалу в життя релігійної спільноти, практичне його здійснення, закріпленню переліку цих форм в дисциплінарному статуті та їх виконанню.

6. Ранньохристиянська громада – еклесія – об’єднання послідовників первісного християнства. Спершу ці об’єднання були нечисленними і не мали постійного членства (якщо спочатку до них входили представники соціальних низів, то з втратою раннім християнством яскраво вираженого антимайнового характеру вони стали поповнюватися представниками зоможних верств. Вже наприкінці І ст. християнські громади відрізнялися за етнічним складом). Поступово виникла необхідність в авторитетних керівниках громад, тобто відбувся процес їх структурування. Внутрішній єдності еклесії сприяли єдина віра, спільні таїнства. Така внутрішня духовна єдність впливала і на зовнішнє облаштування християнської громади, що виражалося у взаємодопомозі, самовідданому піклуванні про бідних та немічних. Створюючи в кожному місті громаду віруючих, об’єднання єдиновірців, християни тим самим сприяли поширенню свого вчення. Більше того, християнська громада була відкритою для всіх. Настрої, які домінували у ранніх християнських громадах, відповідали їх соціальному складу. Цементувальним чинником згуртування було вчення про рівність людей. Важливо підкреслити, що саме божа благодать була тією ознакою християн, з якою ідентифікувався „дух Христа”, що, безперечно, свідчить про певну сотеріологічну спрямованість християнських громад.

Епіцентром єднання християнської громади стає постать Христа. Суть полягала не в тому, щоб прилучитись до страждального Христа, а головним чином у тому, щоб зберегти живий і безпосередній зв’язок з ним.

Для ранньохристиянських громад були характерними відкритість, демократизм, активна місіонерська діяльність і проповідь обраності. Поступово в них формували керівні ланки, з’явилися старійшини-пресвітери, наглядачі-єпископи, сформувався дисциплінарний механізм. Рання християнська громада була зорієнтована насамперед на виконання моральних вимог спільними зусиллями. Саме моральний чинник слугував ядром цілісної ранньої християнської громади, що згодом, через століття, неодноразово підтверджувалося: як тільки криза охоплювала християнську церкву, вона долала її лише в тому разі, коли поверталась до моральних приписів ранніх християнських громад.

7. Мусульманська громада – умма – спільнота всіх мусульман. Це слово вживається в Корані. Так називають у священній книзі мусульман народи, які є об’єктом божественного одкровення. Умма – громада мусульман, громада Муххамеда. Саме нова релігія – іслам – здійснила переворот у всій системі відносин арабів. Утвердження нової релігії дало змогу арабам відчути себе єдиною консолідованою родиною. До речі, релігійно-національній єдності арабів відповідала єдність громадянська. Адже створений Муххамедом громадянський устрій перебував у тісному зв’язку з релігійним. Особливо велике значення для згуртування умми мала постать Муххамеда. З моменту виникнення ісламу на приписах його віровчення розроблялися правила, що регулюють державне й економічне життя, формувалися система політичних органів і установ, право, що закріплювало юридичні норми, юрисдикцію держави, норми моралі й етики, поведінки віруючих і порядок життя громади.

Публікації автора:

Теремко В. І. До питання про релігійну громаду первісності: рід і тотемізм // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Зб. наук. праць Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. — Вип.. 9. — К., 2001. — С. 60—65.

Теремко В. І. Релігійна громада в соціальній структурі суспільства // Духовність українства: Зб. наук. праць. Випуск третій — Житомир.: Ред. вид. відділ ЖДПУ, 2001. — С. 132—134.

Теремко В. І. Особливості християнської общини як релігійної спільноти // Наука. Релігія. Суспільство. — Донецьк: Наука і освіта, 2001. — № 2. — С. 50—55.

Теремко В. І. Релігієзнавство: Підручник. — К.: Академвидав, 2005 (у співавторстві). — 432 с.

Теремко В. І. Релігія як інтегративний чинник античного полісу // Філософські проблеми гуманітарних наук. Альманах. Київ. нац. Ун-т ім.. Т. Шевченка. — К., 2006. — № 10—11. — С. 266—270.

Теремко В. І. До питання виникнення тотемізму в філософсько-релігієзнавчому дискурсі // Дні науки філософського факультету. — 2007.: Міжнародна наукова конференція (18—19 квітня 2007 року): матеріали доповідей і виступів. — К.: ВПШ «Київський університет», 2007. — Ч. VII. — С. 114.

Анотації