Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Психологічні науки / Загальна психологія, психологія особистості, історія психології


25. Малиненко Тетяна Іванівна. Психологічні особливості процесу цілепокладання у керівників вищих навчальних закладів: дис... канд. психол. наук: 19.00.01 / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. - О., 2005.



Анотація до роботи:

Малиненко Т.І. Психологічні особливості процесу цілепокладання у керівників вищих навчальних закладів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. – Донецький інститут післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників АПН України, Донецьк, 2005.

Дисертація присвячена теоретичному та експериментальному дослідженню особливостей процесу цілепокладання у керівників вищих навчальних закладів.

На засадах системної методології визначені концептуальні основи дослідження та розроблено методологічну базу роботи, яка містить сукупність критеріїв, що відображають вплив особистісних характеристик керівників вищих навчальних закладів на процес їх цілепокладання в професійній діяльності.

Результати дослідження свідчать про продуктивність використаного підходу, реалізація якого дала можливість одержати нові дані, які стосуються цілепокладання керівних робітників ВНЗ, що на перспективу буде сприяти більш оптимальному вступу України до Болонської декларації.

1. Процес постановки людиною цілей являє собою досить складне багаторівневе і багатопланове утворення, істотною особливістю якого є його ситуативність, певний зв’язок з реальною і перспективною ситуацією, що включає активне опосередкування тимчасової перспективи минулого, сьогодення і майбутнього. Активність цілепокладаючої діяльності людини пов’язана з його уявленнями про рух “назустріч” часу в його емпірично виділених формах синхронності, періодичності, послідовності, зв’язаності, щільності і темпу.

2. Орієнтація людини на минуле, сьогодення, майбутнє залежить від особливостей цілепокладання, що багато в чому детермінується особистісними якостями людини, а в більш широкому змісті – його життєвим ресурсом, ослаблення якого приводить до того, що у своїй цілепокладаючій діяльності людина ніби підсилює свою орієнтацію від минулого через сьогодення до майбутнього, на відміну від “активної” диспозиції, де вектор “руху” протилежний – від майбутнього через сьогодення до минулого.

3. Авторська теоретична модель вивчення цілепокладання у керівників ВНЗ, що включає різні рівні репрезентації цілепокладання дозволяє враховувати особистісні складові цілепокладання керівників вузів не тільки в їх конкретній (дискретній) діяльності, але і, що особливо важливо, у системі стратегічного продукування цілей.

4. Найважливішими елементами системи стратегічного цілепокладання є побудова внутрішніх особистісних передумов рішення. Наявність у цілепокладаючій діяльності цієї постійної і необхідної внутрішньої роботи і різних варіантів позаекономічного стимулювання можуть істотно мінятися переважно лише на рівні конкретної “тактичної” цілеспрямованості; у той же час, на стратегічному рівні цілепокладання “вага” цих особистісних складових у цілому залишається постійною, отже, звернення до аналізу стратегічних вимірів цілепокладання більш перспективні (хоча їхня ефективність може мінятися в залежності від “тактичних” рівнів).

5. Розпочата в дослідженні диференціація цілепокладання на “зовнішні” і “внутрішні” складові дозволила, можливо, в першому наближенні, сформулювати основний онтогенетичний закон функціонування цілепокладання: постановка мети і її досягнення, спочатку розділені між людьми, потім поєднуються в діяльності однієї людини. Тому постановку мети перед іншою людиною можна, з певною умовністю, назвати “зовнішнім” цілепокладанням, а постановку мети перед собою – “внутрішнім” цілепокладанням. Звідси, закон онтогенетичного розвитку цілепокладання можна сформулювати як перехід від зовнішнього цілепокладання до внутрішнього.

6. Процес цілепокладання має свої відмінності у керівників ВНЗ різних рівнів. Так, проректори досить успішні у своїх діях; при формуванні цілепокладаючих установок домінуючим мотивом у них є мотиви досягнення влади. При цьому, якщо мотив влади якоюсь мірою і підпорядкований мотиву досягнень, влада їм необхідна насамперед для того, щоб забезпечити досягнення поставлених цілей.

Цілепокладання у деканів формується з опорою на думку членів колективу, однак воно деякою мірою блокується тим, що їм, з одного боку, необхідно враховувати думку керівництва, а з іншого боку – думку підлеглих. У той же час, збільшення у деканів у порівнянні з проректорами мотиваційно-цільових установок, що стосуються відносин, свідчить про те, що в них істотно зростають емпатийні складові цілепокладання.

Завідувачі кафедр при цілепокладанні, на відміну від проректорів і деканів, мають у своєму розпорядженні більш значний набір когнітивно-психологічних засобів, ситуація цілепокладання ними оцінюється більш широко, ніж просто наявна не тільки в тимчасовому контексті, але й у соціальному, тому що виявлена в них висока оцінка досягнень, як і висока оцінка відносин, неможлива без соціального опосередкування.

7. З позицій свідомості свого життя як однієї з основних детермінант цілепокладання при постановці цілей у житті показники всіх керівників приблизно знаходяться на рівні середнього і високого діапазонів, що в цілому характеризує їхнє цілепокладання як досить осмислене, спрямоване на тимчасову перспективу. Водночас, деяке зниження цих показників у проректорів, у порівнянні з деканами і, особливо, із завідувачами кафедр, свідчить про те, що проректори при постановці життєвих цілей, на відміну від деканів і ще більшою мірою від завідувачів кафедр меншою мірою цілеспрямовані у майбутнє, їхні цілі недостатньо підкріплюються особистою відповідальністю і реальною опорою на сьогодення при безпосередній реалізації.

8. У професійній діяльності деканів більшою мірою, ніж у проректорів і завідувачів кафедр, виражені “тактичні” компоненти цілепокладання, що стимулюють істотне підвищення маніпулятивних установок.

9. В цілому всі керівники вузів характеризуються інтернальним типом контролю, що свідчить про те, що переважна більшість керівників вузів відповідальність за те, що відбувається, приймають на себе; події пов’язують зі своєю поведінкою, здібностями, характером. Водночас, екстернальний профіль Ів–шкали у деканів показує, що вони при формуванні цілепокладаючих установок більшого значення надають зовнішнім обставинам (керівництву вузу, колегам по роботі тощо). У свою чергу, “екстернальність” шкал Із і Ів у завідувачів кафедр свідчить про те, що вони не повністю впевнені в наявності у них неформальних важелів контролю діяльності оточуючих, здатності впливати на колег по роботі.

10. На формування як “тактичних”, так і стратегічних цілей керівників вузів переважний вплив роблять їх особистісні якості. При цьому найбільше “особистісно завантаженою” у проректорів виявилася тимчасова перспектива минулого, у деканів – сьогодення, у завідувачів кафедр – майбутнього.

Водночас, акцентування дослідження на встановлення залежності функціонування цілепокладання керівників вузів від їх особистісних якостей зовсім не означає заперечення важливості інших сторін процесу цілепокладання, а є лише вибором певного психологічного аспекту розгляду даної проблеми.

Перспективи подальшого розгляду проблеми полягають у більш детальній конкретизації наукових уявлень про психологічну структуру цілепокладання, визначенні чинників об’єктивного та суб’єктивного характеру, які впливають на його процесуальні та змістовні параметри.

Публікації автора:

  1. Освітньо-кваліфікаційна характеристика фахівця з соціальної роботи // Практична психологія та соціальна робота. – № 10. – 2003. – С. 43-48.

  2. Відмінності психологічних ознак культури українських службовців державних та приватних структур // Вісник Харківського університету. Серія психологія. – Харків. – 2002. – № 550. – С. 183-185.

  3. К проблеме выделения основных направлений исследований целеобразования управленческих кадров // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Т. 4. – К. – 2002. – С. 255-256.

  4. Про деякі аспекти регіональної кадрової політики у сфері освіти // Социально-экономические аспекты промышленной политики. Управление человеческими ресурсами: государство, регион, предприятие. – Донецк: Институт экономики промышленности НАН Украины. – 2004. – С. 3-9.

  5. Инновационные аспекты управления развитием образования Донецкой области // Сборник статей Международной конференции. – Донецк: ГУОН. – 2004. – С. 26-28.

  6. Деякі питання розвитку вищої освіти у Донецькому регіоні // Збірник наукових праць ДОН ДАУ. Серія економіка. – Т. 3. – Донецьк. – 2002. – С. 230-235.

  7. Психологические аспекты управления руководителей высшей школы // Сборник статей. – Донецк: ДИРСП. – 2002. – С. 85-88.

  8. К проблеме системного построения исследования целеобразования у руководящих работников ВУЗов // Збірник наукових праць Міжнародної конференції. – Донецьк: ДДУЕТ. – 2002. – С. 51-57.

  9. Некоторые вопросы кадрового обеспечения Донбасса // Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года. – Донецк: ОДА. – 1999. – С. 65-69.