У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні загальнотеоретичного поняття професійної правової свідомості, у встановленні її особливостей, функцій і можливих деформацій. Вирішення цього наукового завдання є однією з необхідних умов удосконалення юридичної практики, юридичної освіти в Україні, підвищення рівня правової культури суспільства, подальшого правового й демократичного розвитку. Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки: 1. Плідним у науковому плані є дослідження правосвідомості не тільки як пасивної форми сприйняття, опанування, відбиття правової дійсності, а й як суб’єктивного творчого чинника, умови її існування й розвитку. Правосвідомість може виступати самостійним правозумовлюючим і правоутворюючим чинником, який здатен повноцінно конкурувати з економічною, релігійною, політичною та іншими детермінаціями. 2. Правосвідомість визначається як різновид свідомості, спрямований на усвідомлення (сприйняття) минулого, існуючого або бажаного права в усьому багатоманітті його проявів, який служить суб’єктивною основою права, умовою можливості його буття, самостійним чинником його існування й розвитку. 3. Правосвідомість поділяється на види. Згідно: а) форм буття правосвідомості вирізняються інституціональна й неінституціональна правосвідомість; б) суб’єкта правосвідомості – індивідуальна й колективна; в) видів діяльності, що обслуговуються правосвідомістю, вирізняються теоретична й практична правосвідомість; г) глибини й форм сприйняття правової дійсності – науковий, професійний і повсякденний рівні правосвідомості. 4. Професійній правосвідомості властиві такі ознаки: а) її суб’єктом виступає особа (група осіб), що має юридичну освіту, а юриспруденція становить зміст її професійної діяльності; б) компонентами її змісту є когнітивний (раціонально-ідеологічний), емоційно-психологічний і практичний; в) специфіка пізнання правових явищ і зворотного впливу на них визначається станом основних компонентів професійно-правової свідомості, що зумовлений особливим підходом до права як інструменту юридичної діяльності; г) проходить обов’язкові стадії формування, характеризується особливими джерелами отримання правової інформації; д) має формалізований характер; є) забезпечує правопорядок даного суспільства та його подальший розвиток; ж) ґрунтується на системі відповідних принципів. Останні поділяються на дві групи: 1) принципи права; 2) власне принципи професійної правосвідомості: (а) етичні принципи, які визначають основи взаємодії юриста з іншими суб’єктами юридичного процесу; б) принципи організації власної професійної діяльності та професійного саморозвитку. 5. Професійна правосвідомість – це цілісний, системний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб пізнання правової дійсності й активного впливу на неї, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб’єктом якого виступають особи, які мають спеціальну юридичну освіту і професійно займаються юридичною практикою. 6. Професійна правосвідомість неоднорідна. Її спеціалізація відбувається за двома напрямками: 1) за юридичними спеціальностями; 2) всередині відповідної юридичної спеціальності в залежності від: а) інститутів, галузей права; б) значимості здійснюваних функцій і повноважень. 7. Функції правосвідомості – це основні напрямки сприйняття правової дійсності та впливу на неї, що здійснюються відповідними способами (у певних формах) і виражають соціальну роль і призначення правосвідомості. Функції професійної правосвідомості можна поділити на підставі її прояву стосовно правової дійсності на дві групи. Це функції, здійснення яких забезпечує: 1) сприйняття правової дійсності (пізнавальна, оціночна, прогностична); 2) активний вплив на правову дійсність (регулятивна, нормотворча, нормореалізаційна, правового моделювання, правовиховна, ідеологічна, контрольна, консультативна, подолання юридичних колізій, забезпечення соціального партнерства, комунікативна, ефективного і економного використання правових засобів, розвитку демократії, гуманізації юридичної діяльності, забезпечення самостійності у прийнятті рішень, сприяння адекватному, грамотному вираженню власних думок, суджень, умовиводів, а також фіксації, зберігання й накопичення професійного досвіду). 8. Професійна правосвідомість у правовій демократичній державі з розвиненими, сформованими структурами громадянського суспільства виступає одним із чинників, що забезпечують (а) трансформацію соціального в соціально-правове і (б) адекватну потребам суспільним, потребам правого розвитку правотворчу діяльність. На етапі правотворчості професійна правосвідомість забезпечує переведення правових ідей, сформованого правоутворювального інтересу у формально-правову нормативність. 9. Основними засобами (формами) впливу професійної правосвідомості на процес правоутворення є: усвідомлення необхідності правового регулювання суспільних відносин або шляхів і засобів його удосконалення, висунення відповідних пропозицій у належних інформаційних, організаційних та інших формах; активна участь юристів-практиків в обговоренні й опрацюванні реформ у сфері права, найбільш важливих концепцій і проектів нормативних правових актів. 10. Роль професійної правосвідомості в реалізації права полягає в тому, що вона виступає одним з чинників, що забезпечують а) максимально точне втілення норм права в соціальне життя; б) досягнення цілей правового регулювання. Основними засобами (формами) впливу професійної правосвідомості на процес реалізації права є такі: здійснення предметної професійної діяльності в сфері правозастосування, правозахисту і правового консультування; вплив на формування правових ціннісних орієнтацій, правових знань, правових установок суб’єктів права; – вплив на формування суспільної думки про право й пов’язані з ним явищ. 11. Деформації професійної правосвідомості – це викривлення раціональних, емоційних або (і) практичних компонентів її змісту, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють ефективну професійно-юридичну діяльність. 12. Деформації професійної правосвідомості найзагальнішим чином можна поділити на дві групи: а) ті, які є загальними для всіх різновидів правосвідомості; б) які притаманні правосвідомості професійній. До першої групи належать: правовий інфантилізм, недооцінка права, правовий ідеалізм, правовий ригоризм, правова демагогія, правовий нігілізм, “переродження правосвідомості”. До другої групи –стереотипність мислення; звуження кругозору; зниження емоційного ставлення до подій, що відбуваються й байдужність до осіб, щодо яких здійснюється професійна юридична діяльність; упередженість стосовно правопорушників (обвинувальний ухил); юридичне сприйняття неюридичного світу; зневага неюридичною професійною думкою; формалізм і бюрократизм професійної правосвідомості. 13. Причини деформації професійної правосвідомості поділяються на дві групи: а) ті, які зумовлюють існування загальних видів деформації професійної правосвідомості; б) ті, які зумовлюють існування спеціальних видів деформації професійної правосвідомості й пов’язані зі специфікою юридичної професії. Перша група охоплює історичні, культурно-ментальні, економічні, соціально-комунікативні, юридичні причини. До другої групи причин належать: домінування професійної правосвідомості юриста над усіма іншими видами, формалізований та спеціалізований характер професійної правосвідомості. 14. До спеціальних засобів попередження й подолання деформацій професійної правосвідомості належать: а) створення системи моральних, матеріальних і соціальних стимулів, що заохочують до сумлінної й ефективної роботи; б) виважена кадрова політика; в) удосконалення системи юридичної освіти; г) забезпечення правової інформованості юристів; д) ефективна організація праці; є) проведення виваженої державної інформаційної політики в юридичній сфері. |
