Анотація до роботи:

Арутюнян В.Л. Проблеми пізнання у творчості Г.С. Сковороди і Ж.-Ж. Руссо (історико-філософський аналіз). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. — Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню, осмисленню й порівнянню проблем пізнання у філософській спадщині вітчизняного мислителя Г.С. Сковороди і західноєвропейського мислителя Ж.-Ж. Руссо, а також вияву витоків і характеру їх творчої конгеніальності.

Історико-філософський аналіз проблем пізнання у творчості вітчизняного та західноєвропейського мислителів Сковороди і Руссо проведений у гносеологічному, ціннісному, етичному та екзистенційному аспектах.

У ході дослідження виявлені й обгрунтовані положення, які визначають збіг пізнавальних позицій і стратегій мислення Сковороди і Руссо. Центральне місце у поглядах філософів на природу й витоки пізнання займає концепція “вічної та живої істини”. “Вічна та жива істина” детермінує єдність та об’єктивований (інваріантний) сенс духовної діяльності людини, обумовлює, разом з тим, активність та дієвість, гнучкі й рухливі форми мислення. У творчому доробку Сковороди і Руссо віра виступає як невід’ємна складова процесу пізнання, розглядається у взаємному зв’язку з раціо, а ідея-осяяння — у зв’язку з дискурсивним мисленням. Акцентовано увагу на тому, що вітчизняний та західноєвропейський філософи розуміють процес пізнання як цілісне поєднання чинників, засобів та цілей. Використання семантико-символічних засобів визначає характер відношення форми і змісту, особливу типологічну єдність творів письменників Сковороди і Руссо. Проводиться думка про те, що ціннісні, етичні чинники відіграють пріоритетну роль у формуванні філософських поглядів, орієнтирів та принципів пізнавального освоєння дійсності. У творчості та філософській рефлексії Сковороди і Руссо самопізнання пов’язується із розкриттям (вивільненням) внутрішньої сутності людини. Цей процес інтерпретується як перетворення в істинну людину (Сковорода) та повернення до природного стану (Руссо). У самопізнанні розкриваються передумови пізнання світу та пізнання Бога, любов та добро виступають ціннісними орієнтирами свідомості, котрі спрямовують, наповнюють змістовно та випрямляють шляхи пізнання. У дослідженні підкреслюється, що гуманістична спрямованість пізнання є особливо актуальною для сучасної епохи.

Під час опрацювання теми автором дослідження була використана значна кількість філософських, художніх, епістолярних джерел та літератури.