У висновках сформульовані такі, зокрема, результати дослідження. 1. На думку автора, до обов’язків парламентської опозиції можна віднести наступні: 1) додержуватись вимог Конституції України, Закону, що визначатиме правовий статус парламентської опозиції, інших законів України, Регламенту Верховної Ради України; 2) не закликати до вчинення, не вчиняти або будь-яким чином не сприяти вчиненню дій, спрямованих на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Суб’єкти парламентської опозиційної діяльності не можуть створювати, матеріально утримувати або брати участь в утриманні воєнізованих формувань; 3) не використовувати для залучення нових членів – народних депутатів України – матеріальні, фінансові та інші способи, що передбачають отримання вигоди тими, кому пропонується входження до складу парламентської опозиції, або іншими, пов’язаними з ними суб’єктами. 2. Визначаючи місце парламентської опозиції у системі конституційно-правових відносин, автор дійшов до висновку про те, що віднесення парламентської опозиції до суб’єктів конституційного права України як галузі права та конституційних правовідносин характеризується певною парадоксальністю, яка полягає у тому, що парламентська опозиція в Україні, не маючи прямого нормативного закріплення свого правового статусу, фактично виступає суб’єктом як конституційного права, так і конституційних правовідносин. На думку автора, до суб’єктів парламентської опозиційної діяльності повинні належати: депутатські фракції (групи), блоки, які у встановленому Законом порядку заявили про свій перехід в опозицію, об’єднана парламентська опозиція. 3. Щодо способу формування парламентської опозиції, то, на думку автора, найбільш прийнятним для формування парламентської опозиції в Україні є заявочний принцип (з використанням порядку створення парламентської опозиції аналогічного до порядку створення фракцій (груп), передбаченого Регламентом Верховної Ради України), оскільки він враховує можливість переходу до парламентської опозиції навіть однієї фракції (групи). Цей же принцип має діяти і при утворенні об’єднаної парламентської опозиції, оскільки підписання угоди або іншого документу із заздалегідь визначеними у законодавстві вимогами до нього є створенням формальних перешкод до утворення парламентської опозиції. 4. У тих державах, для яких парламентська опозиція є новим інститутом (а до таких держав належить і Україна), з огляду на законодавче забезпечення практично всіх інших аспектів парламентської діяльності, не варто, на думку автора, пускати питання функціонування парламентської опозиції на самоплив. У цих державах норми права повинні стати “бар’єром”, який покликаний відгородити парламентську опозицію від налагоджених механізмів державної влади шляхом законодавчої регламентації тих аспектів діяльності парламентської опозиції, в яких вона взаємодіє із державною владою, а також тих, які можуть стати об’єктом штучних перешкод для її діяльності з боку державної влади. У таких державах інституціоналізація парламентської опозиції має розглядатися як явище необхідне, а конституціоналізація – як можливе. 5. Після проведення вже розпочатої конституційно-правової реформи, в результаті якої планується перехід України до парламентсько-президентської форми правління, неодмінною умовою успішного функціонування вказаної форми правління має стати законодавче закріплення правового статусу парламентської опозиції. Таке закріплення, на думку автора, повинно знайти місце у Законі України “Про парламентську більшість та політичну опозицію”, проект якого розроблений автором у частині, що стосується парламентської опозиції, та поданий у Додатку А до роботи. |
