Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Юридичні науки / Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень


Рабінович Сергій Петрович. Права людини у природно-правовій думці неотомізму: дисертація канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеська національна юридична академія. - О., 2003.



Анотація до роботи:

Рабінович С. П. Права людини у природно-правовій думці неотомізму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Одеська національна юридична академія, Одеса, 2003.

У дисертації здійснено системний аналіз неотомістичної концепції прав людини, відображеної у документах та інших джерелах соціальної доктрини католицизму.

Проаналізовано еволюцію праворозуміння неотомізму у ХХ ст. На основі розгляду теоретико-методологічних, ціннісно-антропологічних і соціально-етичних основ неотомістичної концепції прав людини розкрито евристичні можливості інтерпретації поняття гідності людини у католицизмі, подано загальнотеоретичну характеристику феномену прав людини у сучасному неотомізмі. Виявлено внесок природно-правової доктрини католицизму у загальноцивілізаційний процес осмислення антропологічних основ прав людини та встановлено вплив міжнародно-правової ідеології прав людини на соціальну доктрину католицизму.

У дисертації представлено вирішення наукової задачі, котра полягає у тому, щоби на основі опрацювання сучасних досягнень загальної теорії права та держави, теорії прав людини, історії політичних та правових учень, а також філософії права подати комплексну характеристику сучасної неотомістичної концепції прав людини, відображеної у документах та інших джерелах католицького соціального вчення.

Виконане дослідження дало змогу дійти наступних висновків.

Найважливішими проявами еволюції природно-правової думки неотомізму у ХХ ст. стали: гуманізація змісту природного права; універсалізація вчення про права людини; модифікація теологічної аргументації прав людини, проявом якої стало зміщення акцентів в обґрунтуванні цих прав з закону природного на богооб’явлений; розширення переліку визнаних католицизмом прав людини; історичні зміни в інтерпретації основоположних соціально-економічних прав, котрі спрямовані загалом на розширення прав найманих робітників та обмеження прав власників засобів виробництва; систематизація вчення католицизму про права людини; “динамізація” природно-правової доктрини неотомізму.

До теоретико-методологічних переваг неотомістичного розуміння права і прав людини можна віднести концептуальну цілісність і спробу дати відповіді на питання про буттєві основи цих прав, а також виявити й відобразити моральні, духовно-змістовні аспекти права як сутнісні, іманентні властивості цього явища. Завдяки цьому католицизмом пропонується внутрішньо несуперечливе розв’язання чи не найважливішого питання у праворозумінні. Поряд із тим, не можна не звернути увагу й на проблематичність обґрунтування природності деяких приписів католицької релігійної етики.

Вплив неотомістичних методологічних підходів на особливості католицької концепції прав людини полягає у наступному.

Теолого-метафізичний підхід визначає, власне, надприродну зумовленість прав людини.


Розгляд прав людини у контексті релігійної соціальної етики спричинює те, що на перший план у неотомістичній доктрині висуваються принципи морально відповідального користування свободою, взаємозумовленості прав людини та її релігійно-моральних обов’язків.

Ціннісний телеологізм спричинює загальну детерміністичність католицької концепції свободи, а також такі її особливості, як: пріоритет трансцендентних релігійних обов’язків щодо прав людини; протиставлення негативістському (“ліберальному”) розумінню свободи як “свободи від чогось” позитивної етичної інтерпретації свободи як “свободи для”. Емпірично-соціальний же підхід до пізнання прав людини зробив можливим визначення й відображення об’єктивної конкретно-історичної зумовленості змісту прав людини, а також з’ясування соціальних передумов їх взаємопов’язаності.

Окремі методологічні підходи неотомістичної природно-правової доктрини (антропоцентризм та емпірично-соціальне пізнання прав людини) можуть бути ефективно використані у подальшій розробці основ загальної теорії прав людини.

Специфіка сучасної католицької доктрини прав людини полягає у наступному: поєднання сакрального обґрунтування прав людини із емпірико-соціологічним аналізом соціальних передумов порушень цих прав; доповнення міжнародного каталогу прав людини “інтегральними” правами (а саме: правами на інтегральний розвиток, на участь у суспільному житті, на мирне життя), а також окремими вітальними та соціально-економічними правами; запровадження специфічних релігійно-етичних обмежень свобод людини; встановлення принципів ціннісно-ієрархічного співвимірювання окремих прав людини; встановлення первинності соціальних та релігійних обов’язків щодо прав людини; наголошування на ідеологічно-виховних підвалинах здійснення та забезпечення прав людини; розробка соціально-етичних засад комплексної реалізації цих прав.

Згідно з природно-правовим вченням неотомізму, права людини виконують такі функції: соціально-аксіологічну (орієнтація на соціально-етичні цінності); соціально-інтегративну (засіб інтегрування, об’єднання суспільства в єдине ціле); “соціально-комунікативну”, або політичну (засіб діалогу католицької церкви зі світськими інституціями). При цьому саме остання функція відображає роль, котру відіграють права людини у соціальній практиці католицизму.

Етичні принципи організації суспільства, у якому права людини можуть знайти належну реалізацію, відображено у неотомізмі засадами справедливості, солідарності, субсидіарності та спільного блага. У сфері прав людини ці принципи видаються настільки універсальними й суттєвими, що заслуговують на закріплення у національних конституціях (прикладом цьому може слугувати чинна Конституція Республіки Польща (ст. 1). Тому було би доцільно ви-


нести на обговорення пропозицію про закріплення деяких із них і в Конституції України. У ній ці засади могли би формулюватись наступним чином.

“Публічно-правове регулювання суспільних відносин в Україні ґрунтується на принципах допоміжності (субсидіарності) та спільного блага.

До компетенції вищого та центральних органів державної виконавчої влади належить виконання лише тих функцій і завдань, котрі не можуть бути самостійно виконані підпорядкованими їм органами державної влади, а також тих, котрі в інтересах спільного блага мають виконуватись виключно вищим та центральними органами державної виконавчої влади.

До компетенції місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування належить виконання лише тих функцій і завдань, які не можуть бути самостійно виконані іншими учасниками суспільного життя, не наділеними владними повноваженнями, а також тих завдань і функцій, котрі в інтересах спільного блага повинні виконуватись виключно місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування”.

В результаті дослідження неотомістичної природно-правової концепції стало можливим запропонувати визначення і деяких загальнотеоретичних понять, котрі, як видається, сприятимуть удосконаленню категоріально-термінологічного апарату сучасної загальної теорії прав людини:

права людини – це антропно зумовлені моральні вимоги (праводомагання), об’єктами яких є умови вільного розвитку людини, що визначаються як універсальними, так і конкретно-історичними обставинами її існування та обмежуються спільним благом;

природно-правовий статус людини – це сукупність її невід’ємних (природних) прав та обов’язків;

природна правосуб’єктність людини – це антропосоціально зумовлена властивість людини бути суб’єктом невід’ємних прав, актуалізована в її природно-правовому статусі. Вона є правовою характеристикою людини, що ґрунтується на її самоцінності як істоти, котра потребує розвитку задля розкриття своєї специфічної людської сутності (природи).

Природно-правова доктрина неотомізму зробила певний внесок у теоретичне осмислення й обґрунтування сучасних європейських та світових стандартів прав людини. Таким внеском можна вважати насамперед ідею гідності людини як фундамента усіх її невід’ємних прав. Своєю чергою, соціальне вчення католицької церкви зазнало й впливу міжнародної ідеології прав людини, відображеної у відповідних політико-правових документах. Це знайшло вияв у запровадженні в основні документи соціальної доктрини католицизму категоріально-термінологічного апарату прав людини, використовуваного у сучасній міжнародно-правовій практиці.

Дієвість неотомістичної концепції прав людини визначається впливом останньої як на національне законодавство окремих держав Європи й на між-

народні політико-правові документи, так і, опосередковано, на практику формування громадянського суспільства й розбудови соціальної держави в окремих посттоталітарних країнах (повоєнні ФРН та Австрія), а також на розвиток демократизаційних процесів 1970–1980-х років у деяких країнах Європи, Південної та Центральної Америки, Східної Азії та Південної Африки.

З огляду на обмежений обсяг дослідження, деякі аспекти проблематики прав людини у неотомістичній природно-правовій думці не змогли отримати у ньому повного розкриття (так, предметом детального розгляду не був зміст та обсяг окремих прав людини у неотомізмі).

Загальнотеоретична спрямованість дисертації зумовила й те, що у ній також не розглядалась низка важливих аспектів соціальної практики католицизму у царині прав людини (зокрема, політико-правова діяльність держави-міста Ватикан та католицьких політичних партій і рухів, проблема забезпечення прав людини у внутрішньоцерковних відносинах тощо). Усі ці питання потребують окремого наукового аналізу.

Публікації автора:

  1. Рабінович С. Сторінки історії: релігійні канонічні джерела і Загальна декларація прав людини: Тора /Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні: Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України. Серія І. Дослідження і реферати. Вип. 1. – К.: Ін Юре, 1998. – С. 95-101.

  1. Рабінович С. Права людини “першого покоління” і канонічні джерела християнства //Право України. – 2001. – № 3. – С. 50-54.

  2. Рабінович С. Права людини і соціальна доктрина католицької церкви //Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 1. – С. 154-168.

  3. Рабінович С. Гідність людини як онтологічна основа її невід’ємних прав: католицька інтерпретація /Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць. Одеса: Юридична література, 2002. Вип. 12-13. С. 126-131.

  4. Рабінович С. Принцип персоналізму в офіційному католицькому вченні про права людини /Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні та політичні науки. Вип. 16. К., 2002. С. 381-386.

  5. Рабінович С. Принцип спільного блага у природно-правовому вченні католицької церкви /Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. Вип. 3. Харків: Право, 2002. С. 150-160.

  6. Рабінович С. Поняття прав людини у природно-правовій думці неотомізму //Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 1. – С. 44-58.

  1. Рабінович С. Християнство і права людини: католицький контекст /Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти): Матеріали Міжнародної молодіжної науково-практичної конференції (15-16.03. 2001 р.) – К., 2001. – С. 236-238.

  2. Рабінович С. Зміст та етико-правове значення принципу субсидіарності у контексті соціальної доктрини католицької церкви /Історія релігій в Україні: Праці XІІ Міжнародної наукової конференції (Львів, 20-24 травня 2002 року). Книга ІІ. – Львів: Логос, 2002. – С. 444-448.

  3. Рабінович С. Проблеми богословського обґрунтування всезагального права на релігійну свободу (на матеріалі соціальної доктрини католицизму) /Релігійна свобода: свобода релігії і національна ідентичність світовий досвід та українські проблеми: Науковий щорічник /За заг. ред. А. Колодного і М. Бабія. – К., 2002. С. 84-87.