Анотація до роботи:

Корнєв А. Ю. Постаті народних ватажків доби Хмельниччини в семіотичному просторі української пісенної епіки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 17.00.01 – теорія та історія культури. – Харківська державна академія культури. – Харків, 2005.

Дисертація присвячена проблемі побутування і трансформації історичних особистостей Богдана Хмельницького та уславлених козацьких полковників у семіотичному просторі пісенної епіки. Автором дослідження розглянуто основний корпус дум та історичних пісень, із значною кількістю їх варіантів, із використанням історико-порівняльного, семіотичного, комплексного методів дослідження. За результатом цієї роботи виділені та досліджені провідні мотиви і сюжети, які відображають перетворення історичних осіб у фольклорні постаті.

Особливістю останніх є максимальна героїзація, наділення кращими людськими якостями, характерними для епічного протистояння “чужі”-“свої”. Важливим результатом роботи є виявлення у створенні фольклорних постатей значних елементів християнської середньовічної свідомості, що водночас зберігають прадавні архаїчні риси. Ці принципи використані творцями епосу в постатях Хмельницького та його полковників (Богуна, Морозенка, Кривоноса, Нечая). Останні до того ж утілюють образи мучеників, що прийняли смерть від ворогів за християнську віру. В дослідженні також розглянуто архаїчні мотиви, зокрема бенкет, споживання перед битвою вина й риби, використання воєнних замовлянь і “характерництва” (чаклунства).

1. У процесі критичного аналізу дослідницької літератури з’ясовані лакуни, що виникли у вивченні пізньої епічної традиції. Вони стосуються саме області семантичного підґрунтя фольклорних творів, оскільки в науці перевага надавалась майже виключно історико-порівняльному методу. Наукові дискусії тривали навколо питання історизму конкретних дум або історичних пісень, їх відповідності реальним подіям, географічним (просторовим) та часовим координатам. Семіотичний аналіз не передбачався подібними дослідженнями, а якщо і виникав, то фрагментарно, у своєрідному “надлишку”. Отже, основним завданням дослідження стало заповнення лакун, пов’язаних з семіотичним простором пізньої епіки.

2. Дослідження семіотичного простору дозволило авторові дисертації виділити його основні елементи. Першим важливим елементом є безпосередньо культура українського козацтва. Цей культурно-соціальний феномен поєднував військовий устрій з елементами архаїчних демократій, ідею оборони православної віри зі значними проявами так званого “двовір’я”. Козацькі характеристики поступово ототожнювалися з рисами української ментальності, січовий устрій слугує зразком в утворенні елементів народного самоврядування.

Другим елементом є ментальні засади українського суспільства доби Хмельниччини, які відповідають середньовічній європейській “картині світу” із властивим їй способом мислення. В дисертації, на основі узагальнення праць дослідників з проблем середньовічної ментальності, доведено, що ментальний чинник української спільноти зумовлений, у першу чергу, полярністю середньовічного “космосу” і християнським світовідчуттям. Релігійні та соціальні процеси, що відбувалися в Речі Посполитій на початку повстання Хмельницького, також пов'язані з процесами доби Реформації, із характерною для неї гостротою вирішення релігійного питання.

3. Уперше у вітчизняній науці, автор дослідження відтворив можливу реконструкцію образу мислення української спільноти ХVІІ ст. в умовах “епічних” війн за незалежність, на основі “колективного позасвідомого”. Його головним змістом є антагоністичний світ військового та ментального протистояння, оснований на дихотомії “свої-чужі”.

“Чужі” існують у різних іпостасях: гнобителів (євреї, поляки); загарбників (поляки, татари); непевних союзників (татари, росіяни). Народна “правда-справедливість” потребує їх вигнання з рідної землі чи зміни ментальності, яка вбачалась, перш за все, в приналежності до конкретної релігійної конфесії.

“Свої” репрезентовані як історичні особи Богдана Хмельницького і його полковників. Оскільки історизм цих діячів не підлягає сумніву, окремі невідповідні реаліям деталі, наприклад, вигадані обставини загибелі Кривоноса чи Морозенка, залишилися поза увагою науковців саме внаслідок “неісторичності” згаданих епізодів. Однак у своєрідному семіотичному просторі пісенної епіки виникнення подібних невідповідностей реальному розвитку подій, не є випадковим, що і було продемонстровано в дисертаційному дослідженні.

4. У дисертації доведено, що постать Богдана Хмельницького в пісенній епіці трактується як, певною мірою, “міфологізована” персона. Її “нижчий” рівень пов’язаний із складним семіотичним кодом рослини “хміль”. Семіотика “хмелю”, безумовно, розглядалась попередніми дослідниками, але фрагментарно і не в повному обсязі. В дисертаційній роботі вона набуває завершеної форми. По-перше, це спритність, здатність подолання і захоплення навколишнього простору. По-друге, здібність слугувати бродильним елементом, збудником усякої колотнечі чи “заколоту”, щодо людського суспільства. По-третє, своєрідний еротизм, що повинен свідчити на користь фізичної сили і моці, а також є запорукою розгалужених родинних зв’язків з потенційними прихильниками і союзниками. Останнє положення раніше ніколи не розглядалось стосовно постаті Хмельницького.

5. На основі ретельного аналізу фольклорних джерел показано складність і неоднозначність імені-“прізвиська” гетьмана. Як і в попередньому випадку, семіотичне навантаження імені Хмельницького вважалось апріорним. Однак родове ім’я Богдан також постає універсальним об’єктом народного світогляду, оскільки репрезентує “вищий” семіотичний рівень. Гетьман, “даний Богом” своєму народові, постає в образі “батька”, який несе відповідальність за все, що коїться з його “родиною”, причому “родинна” межа переростає виключно козацьке середовище і поширюється на всю українську спільноту. В цьому плані “батько-Богдан” наближається до “Бога-батька”, хоча і не зливається з ним, залишаючись земним упорядником вищої сили.

6. Проведений автором семіотичний аналіз матеріалів пісенної епіки дозволяє стверджувати, що Хмельницький постає в якості “культурного героя” для української спільноти. У епічній постаті гетьмана перетинаються різночасові нашарування, які свідчать про архаїчні елементи у формуванні “культурного героя”: характеристики, притаманні ранній “богатирській” епіці (надзвичайно швидке пересування в просторі, богатирська вдача, застосування військових замовлянь), а також кращі козацькі риси, уособленням яких теж є гетьман Богдан.

7. У дисертації доведено, що полковники Хмельницького постають міфологізованій іпостасі “безумовно своїх” і складають своєрідний “пантеон” цього земного “деміурга”. Всі вони висловлюють єдину ідею безкомпромісної боротьби “за волю і землю”, однак різняться своїми характеристиками. Іван Богун репрезентує образ намісника Хмельницького, такого як і гетьман, обдарованого розумом і спритністю. Він завершує формування образу “трійці” (Бог-батько – “батько” Богдан – Богун) у фольклорно-християнському контексті епічного простору.

8. Уперше визначено, що епічні постаті Станіслава Морозенка, Максима Кривоноса та Данила Нечая виконують роль мучеників за “правду-справедливість”, важливою складовою частиною якої є приналежність до православної віри. Феномен народного двовір’я приводить до появи “химерних” ознак у характеристиках ватажків. Так, борці за віру можуть водночас бути характерниками, як Кривоніс чи Нечай. Відповідно і семіотичні шари наповнені символами, що трактуються близько за змістом у християнській і язичницькій традиціях. Такі, зокрема, семіотичні коди бенкету та споживання риби.

9. Доведено, що постать Нечая також стає об’єктом родинного голосіння за покійним. У громадському плані важливо, що тужіння за Нечаєм та Морозенком переростає рамки козацького стану, за ними тужить уся Україна, що свідчить про розуміння боротьби за волю, як всенародної справи, вищої за соціальні обмеження. Таким чином, через епічні постаті полковників український народ виявляє свої патріотичні або “протопатріотичні” відчуття – свідчення важливої віхи становлення української нації.

10. Дисертаційне дослідження сприятиме подальшому вивченню пісенного епосу, а також інших фольклорних жанрів, зокрема легенд і переказів, присвячених Хмельниччині; дозволяє розширити методологічну базу наступних культурологічних робіт, присвячених аналізу ментальних чинників відповідної епохи. Подібні дослідження дозволять провести повнішу реконструкцію семіосфери доби Хмельниччини і найближчих до неї історичних періодів.

Публікації автора:

1. Корнєв А. Особливості епічного світогляду в історичних думах та піснях доби Хмельниччини // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб.ст. / Під загальною редакцією Н.Є.Трегуб. – Х.: ХХПІ, 2000. – № 2-3. – С.50-51.

2. Корнєв А. Образи народних ватажків доби Хмельниччини в народній пісенній епіці. – Матеріали до української етнології: Зб.н.пр. – В.2(5). – К.: ІМФЕ, 2002. – С.413-419.

3. Корнєв А. Українські думи як історичне джерело: особливості вивчення // Молода мистецька наука України. Перша електронна наукова конференція молодих науковців, докторантів, аспірантів, магістрантів. Збірник матеріалів. — Х.: ХДАДМ, 2002. – № 1. – С. 15-17.

4. Корнєв А. Образи Данила Нечая та Максима Кривоноса в українській пісенній епіці // Культура і сучасність: Альманах. – К.: ДАКККіМ, 2003. – № 2. – С.56-64.

5. Корнєв А.Ю. Визвольна війна у пісенному фольклорі // Вісник ХДАДМ. – Х.: ХДАДМ, 2003. – № 1. – С. 35-44.

6. Корнєв А.Ю. Доба Хмельниччини в українській пісенній епіці: методологічні засади дослідження // Вісник міжнародного слов’янського університету. – Х.: МСУ, 2003. – Т.6. – № 2. – С.28-31.

7. Корнєв А.Ю. Постаті Івана Богуна та Морозенка (Станіслава Мрозовицького) в семантичному просторі української пісенної епіки // Культурна спадщина Слобожанщини. Історія та краєзнавство. – Х.: Курсор, 2004. – № 2. – С. 91-97.

8. Корнєв А.Ю. Символічні ряди в українських народних думах про Богдана Хмельницького // Культура України: Зб. наук. пр. Вип. 14. Мистецтвознавство. Філософія. – Х.: ХДАК, 2004. – С. 177-186.

9. Корнєв А.Ю. Єврейська громада доби Хмельниччини в творах української пісенної епіки // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Державний інститут штучного інтелекту. – 2004. – № 2. – С. 29-35.

10. Корнєв А.Ю. Доба Хмельниччини і селянська ”правда” в пісенній епіці // Український селянин: Зб. наук. пр. Вип. 8. – Черкаси: Черкаський державний університет, 2004. – С. 97-101.

11. Корнєв А.Ю. Думи та пісні про Хмельниччину як історичне джерело: особливості вивчення // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – № 641. – 2004. – С. 171-176.