Анотація до роботи:

Чехній В.М. Порівняльний аналіз сезонних станів ландшафтів Київського Полісся та Середнього Побужжя. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.01 – фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів. – Інститут географії НАН України, Київ, 2003.

У дисертації доповнено і детальніше розроблено ряд аспектів теорії і методології досліджень сезонних станів ландшафтів. Опрацьовано концептуальну схему порівняльного дослідження сезонних станів ландшафтів різних регіонів. З’ясовано і досліджено основні чинники формування сезонних станів ландшафтів – гідрокліматичні, морфолітогенні, грунтово-рослинні – та закономірності їх прояву у ландшафтах досліджуваних територій. Розглянуто головні просторові і часові закономірності та деякі особливості ходу природних процесів у ландшафтах Київського Полісся та Середнього Побужжя протягом різних сезонних станів. Досліджено основні властивості цих станів ландшафтів досліджуваних територій. На прикладі зимових станів ландшафтів ключових ділянок опрацьовано методику вивчення просторової структури сезонних станів ландшафтів з використанням методів картографування. Розглянуто окремі аспекти практичного використання результатів виконаного дослідження.

1. Дослідження сезонних станів ландшафтів потребує застосування ряду методологічних принципів, які пов’язані з часовими властивостями ландшафтів. Це принципи врахування взаємозв'язку ландшафтного простору і часу, метахронності ландшафтів, змінюваності та інерційності, континуальності і дискретності, позиційності, ритмічності ландшафтів тощо. З-поміж методологічних підходів при вивченні сезонних станів ландшафтів особливе значення має ландшафтознавчо-геофізичний підхід, оскільки зміни фізичних властивостей ландшафту є провідними у формуванні сезонних станів ландшафтів.

2. Стан ландшафту – це відтинок існування ландшафту, протягом якого всі його визначальні характеристики не зазнають істотних якісних змін. Стани ландшафту – це цілісні прояви його існування, окремі структурно-функціональні варіанти ландшафту. Вони є своєрідними часовими аналогами складових геокомплексної структури ландшафтів.

Сезонний стан ландшафту – стан ландшафту, формування якого зумовлене закономірними сезонними змінами радіаційного режиму та атмосферної циркуляції. Він характеризується специфічними сезонними властивостями складових ландшафту та відповідними проявами природних (фізико-географічних) процесів. Сезонний стан ландшафту характеризується певним набором внутрішньосезонних станів і розгортається на тлі конкретного річного та різнотривалих багаторічних станів.

3. Необхідними складовими методики порівняльного аналізу сезонних станів ландшафтів різних регіонів є вивчення ландшафтної структури і чинників формування сезонних станів ландшафтів цих регіонів. Дослідження сезонних станів ландшафтів доцільно здійснювати на прикладі окремих характерних років. Метод характерних років є своєрідним часовим аналогом методу ключових ділянок. Характеристику сезонних станів ландшафтів потрібно виконувати з урахуванням їх часової і просторової складових. Вивчення часової складової сезонних станів ландшафтів доцільне через дослідження їх внутрішньосезонних станів (фаз). При вивченні просторової складової сезонних станів ландшафтів важлива роль належить картографічному методу; у роботі його реалізовано шляхом укладання картосхем сезонних фаз на основі карт ландшафтів з використанням методу екстраполяції.

4. Київське Полісся та Середнє Побужжя незважаючи на порівняно малу відстань між ними істотно відрізняються за своєю ландшафтною структурою. Найбільше досліджувані території відрізняються своїми поверхневими відкладами та рельєфом, що є результатом відмінностей у розвитку морфолітогенної складової ландшафтів цих територій. Найменше порівнювані регіони відрізняються за своїми кліматичними характеристиками, що пояснюється відносно незначною відстанню між ними та відмінностями у їхньому висотному положенні; це зумовлює своєрідне “просування” Середнього Побужжя на північ за основними гідрокліматичними показниками.

5. Сезонні стани ландшафтів – результат взаємозв'язаного впливу низки чинників різного походження, що істотно відрізняються за характером впливу на формування станів ландшафтів протягом року. Основними чинниками формування сезонних станів ландшафтів є гідрокліматичні, геоморфолітогенні та грунтово-рослинні. З-поміж них гідрокліматичні чинники є провідними, а геоморфолітогенні і грунтово-рослинні – підпорядкованими. Вплив цих факторів на формування сезонних станів ландшафтів визначається особливостями ландшафтної структури досліджуваних територій, специфікою їхнього зонального, провінційного та висотного положення.

6. Київське Полісся порівняно з Середнім Побужжям характеризується більшою тривалістю зимових сезонних станів ландшафтів, меншою тривалістю весняних станів; літні і осінні стани об'єктів порівняльного дослідження приблизно однакові за тривалістю.

Для зимових станів ландшафтів досліджуваних територій характерними є процеси снігонакопичення і промерзання ґрунту; у Київському Поліссі процеси снігонакопичення проявляються дещо інтенсивніше порівняно з Середнім Побужжям; відмінності у процесах промерзання між досліджуваними регіонами виражені нечітко, такі відмінності доцільніше розглядати на локальному рівні. Весняні стани ландшафтів Київського Полісся характеризуються менш інтенсивним порівняно з Середнім Побужжям проявом процесів сніготанення, водної ерозії, повеневих процесів. Для літніх і осінніх станів Київського Полісся у цілому притаманна менша інтенсивність ерозійних, біотичних процесів, ґрунтового вологонакопичення у порівнянні з ландшафтами Середнього Побужжя.

7. Порівняльне вивчення зимових станів ландшафтів на прикладі зими 1982/83 рр. у межах Димерської та Вінницької ключових ділянок дає підстави стверджувати, що зимові сезонні фази ландшафтів досліджуваних територій характеризуються подібними і відмінними властивостями. Перші зумовлені наявністю потужних консолідаційних процесів у досліджуваних ландшафтах у цей час, механізми і результати дії яких є сутнісно близькими; другі – є результатом дії диференціюючих чинників, які проявляються і у холодну частину року: насамперед, рельєфу, глибини залягання ґрунтових вод, рослинного покриву.

8. Інформація про властивості сезонних станів ландшафтів може і повинна стати невід'ємною складовою регіональних фізико-географічних та ландшафтознавчих робіт, у яких, крім характеристики загальних просторових закономірностей ландшафтної структури території, доцільно подавати відомості про закономірності її часової структури, особливо внутрішньорічної. Це істотно посилить наукове і практичне значення таких робіт.

Публікації автора:

Статті

1.Чехній В.М. До історії дослідження динаміки ландшафтних комплексів // Географія і сучасність: Зб. наук. праць. Національний педуніверситет імені М.П. Драгоманова. Вип. 3. – К., 2000. – C. 81–90.

2. Чехній В.М. Про виявлення внутрішньорічних станів ландшафтних комплексів при дослідженні їх різноманітності // Проблеми ландшафтного різноманіття України: Зб. наук. праць. – К., 2000. – С. 182–185.

3.Чехній В.М. Стани ландшафтних комплексів: властивості загальності, індивідуальності, типологічності // Ландшафти і сучасність: Зб. наук. праць. – Київ-Вінниця, 2000. –С. 144–146.

4. Чехній В.М. Дослідження станів ландшафтних комплексів: витоки і сучасність // Наукові записки Вінницького державного педуніверситету ім. Михайла Коцюбинського. Серія: Географія – Вінниця, 2001. – Вип. І. – С. 37–45.

5. Чехній В.М. Основні властивості станів ландшафтних комплексів // Фізична географія та геоморфологія. – 2001. – №40. – С. 121–124.

6. Чехній В.М. Компонентно-елементні чинники формування сезонних станів у ландшафтних комплексах Київського Полісся // Київський географічний щорічник.– Вип.1. – 2001. – С. 163–174.

7.Чехній В.М. Теоретико-методологічні засади вивчення сезонних станів ландшафтних комплексів // Український географічний журнал. – 2003. – №2. – С. 9–12.

Тези

8. Чехній В.М. Про прикладний аспект дослідження станів ландшафтних комплексів // Проблеми раціонального використання, охорони, відтворення природно-ресурсного потенціалу України: Тези доп. ІІ Всеукраїнської науково-методичної конференції. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 80–81.