Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Державне управління / Теорія та історія державного управління


Крюков Олексій Ігорович. Політико-управлінська еліта України: особливості становлення та розвитку в умовах суспільної трансформації : дис... д-ра наук з держ. управління: 25.00.01 / Національна академія держ. управління при Президентові України. — К., 2007. — 427арк. — Бібліогр.: арк. 386-416.



Анотація до роботи:

Крюков О.І. Політико-управлінська еліта України: особливості становлення та розвитку в умовах суспільної трансформації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2007.

Дисертаційне дослідження є першою в Україні працею, в якій проблему становлення та розвитку політико-управлінської еліти обрано предметом спеціального розгорнутого дослідження в аспекті науки державного управління. Вивчення політико-управлінської еліти як предмета окремого комплексного теоретико-методологічного аналізу дозволило розробити концептуальне обґрунтування засад оптимізації взаємодії політичної еліти і державного управління як складової і чинника модернізації українського суспільства та його політичної системи. Здійснено системний аналіз проблеми взаємодії центральної та регіональних політико-управлінських еліт в умовах переходу від посттоталітарного до демократичного суспільного устрою. Розроблено науково обґрунтовані підходи та конкретні технології оптимізації політико-управлінської еліти в структурі державного апарату сучасної України як на центральному, так і регіональному рівні. Визначено основні напрями підвищення її ефективності.

У дисертації наведено теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, що пов’язана з становленням то розвитком політико-управлінської еліти в умовах суспільної трансформації. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізація мети і завдань дають можливість зробити основні висновки та запропонувати наступні рекомендації.

1. Передусім слід зазначити, що хвилі модернізації систем влади історично завжди відображали суперечливий пошук міри поєднання дуальних відносин влади і свободи, соціального й індивідуального, егалітарних і елітарних ідеалів у конкретно-історичних умовах. При цьому історія країн виступає альтернативою кожного разу, коли влада і суспільство, правлячі й опозиційні еліти намагаються змінити зміст і вектор суспільного розвитку, а також характер моделей елітоутворення.

Водночас такі зміни не є одномоментним актом переходу від старої номенклатури до сучасної політичної еліти. Цей перехід має в цілому циклічний характер, коли реформаторський період змін поступається місцем своєрідному періоду інверсії і навпаки.

При цьому більшість авторів теорій еліт кінця ХХ ст. схиляються до думки про те, що:

а) правляча політична еліта проходить сьогодні черговий етап свого розвитку;

б) вона випробовує на собі вплив історичних особливостей минулого і загальних рис сучасного;

в) поступовість оновлення еліт та шляхів їх рекрутування зумовлюється характером поколінських змін;

г) процес формування правлячої політичної еліти ще не набув свого інституційного оформлення, коли політико-управлінська еліта врешті-решт сповна набуває рис самодостатності в політичній системі незалежної держави.

2. Найбільш типовим для нинішньої західної елітології є розгляд правлячої еліти у відриві від класової структури суспільства. Більше того, зберігається протиставлення дихотомії "еліта – маса" вченню про класи і класову боротьбу. І якщо марксистських елітологів можна дорікнути в гіпертрофуванні класового підходу, то більшість сучасних елітологів, на наш погляд, впадає в іншу крайність, відмовляючись бачити зв’язок еліти з ставленням до власності. Елітою стають або "кращі", "найбільш здатні" члени суспільства, або особи, які володіють реальними позиціями влади за своїм статусом і повноваженнями, приймають найважливіші політичні рішення. Але при цьому найчастіше не встановлюється зв’язок еліти з класовою структурою суспільства, з відносинами класів, з інтересами пануючого класу (чи класів), із сутністю соціально-політичної системи.

Головний висновок, до якого можна дійти, аналізуючи стратифікацію політичного класу, полягає в тому, що його верхньою верствою (будь-то моноцентрична модель держави чи поліцентрична) і є правляча еліта.

3. Слід зазначити, що з утратою державою владних позицій у процесі трансформації політико-управлінська еліта в Україні позбулася своїх позитивних якостей. Використання традиційних, досить дієвих засобів, методів в управлінні суспільством дало можливість еліті здійснювати не формальну, а фактичну владу над ходом приватизаційних й інших процесів. Ці не властиві еліті масштаби владних повноважень, дисбаланс функцій призвели до досить швидкої, в умовах трансформаційних перетворень, втрати її ефективності. Якісний склад, професійний рівень української політико-управлінської еліти значно знизився, і вже до кінця 1990-х рр. в Україні об’єктивно назріла необхідність посилення адміністративного потенціалу держави, що спричинило зміну загальних параметрів і характеристик діяльності еліти.

4. Побудова сучасних моделей розвитку політико-управлінської еліти базується не лише на формальних, але й на неформальних принципах у державному управлінні. Адміністративно-державна діяльність еліти орієнтована на відвертість в управлінні, ефективне здійснення управлінських завдань. Для системи управління у трансформованому суспільстві надзвичайно згубним є застосування неперевірених або суперечливих методик, які можуть призвести до порушення стабільності системи. Ефективність застосування тих або інших методів, прийомів і технологій залежить від характеру вибраної моделі. У зв’язку з цим найбільш переважною буде та модель розвитку політико-управлінської еліти, яка дає змогу врахувати як управлінський досвід конкретної країни, так і нові тенденції в управлінні суспільством.

Отже, новій еліті, щоб стати справжнім суб’єктом прогресу, доведеться ще довго й болісно вчитися демократії, причому, вчитися не по формі та зовнішнім проявам, а по суті. Для цього, на нашу думку, необхідно виконати кілька умов, а саме:

1) оптимізація взаємин усіх гілок влади в поєднанні з підвищенням якості та ефективності органів місцевого самоврядування, підвищення авторитету судових органів. При цьому, на наш погляд, повинен змінитись характер владарювання у бік перетворення його на управління на базі законності, демократії й соціальності. Дана концепція припускає максимальне звуження можливостей політичних лідерів ухвалювати рішення, що межують із свавіллям, ставлять людей перед черговим революційним вибором;

2) упровадження в практику науково-обґрунтованих кадрових технологій, становлення точного порядку відбору, призначення і відставки вищих посадовців, особливо в президентських і урядових структурах;

3) розвиток ідейно-політичного плюралізму, багатопартійності, недопущення монополії будь-якої соціальної групи на засоби масової інформації, оскільки очевидно, що тільки за наявності конструктивної опозиції, вільних і незалежних ЗМІ можлива відкрита й постійна критика недоліків і помилок, реальна та ефективна еліта. Але цього недостатньо.

5. Отже, проаналізувавши соціально-політичні умови формування політичних еліт в Україні, можна зробити висновки, що українське суспільство переживає глибоку соціально-економічну та політичну кризу, Україна не має цілісної та ефективної політичної еліти, що відповідала б загальнонародним інтересам, конкретно-історичним умовам, традиціям і менталітету народу. Натомість існує нестабільний конгломерат з напівзруйнованого минулого та запозиченого, часто напіввипадково, чужого досвіду. В результаті замість співробітництва гілок влади маємо їх постійне деструктивне суперництво. Тому вкрай назрілим стало завдання створення цілісної політичної еліти, яка могла б здійснювати послідовне реформування суспільства.

6. Українське суспільство ще не визначилось остаточно з концептуальними засадами подальшого суспільно-політичного розвитку, що не дає можливості вищім владним структурам та політичній еліті країни розробити й здійснювати ефективні соціально-економічні перетворення. Причин цього, як мінімум, дві. Перша полягає у слабкій теоретичній розробці та недостатньому узагальненні існуючого у світі досвіду переходу від авторитарно-бюрократичних політичних систем до ефективних форм демократичних політичних систем. Друга – співвідношення політичних сил у вищих органах влади, передусім у Верховній Раді, яке недостатньо повно репрезентує нагальні інтереси населення України й не дає змоги виробити та прийняти остаточні засадничі підвалини концепції розвитку держави.

7. Для нинішнього етапу формування продуктивної еліти необхідний дієвий механізм, що знімає конфронтацію в елітних прошарках. Одним з його елементів може стати пакт про згоду між усіма гілками влади, всіма впливовими соціальними силами країни.

8. Політична мета передавання влади – забезпечення певного ступеню самоврядування, щоб перешкодити відокремленню територій. Отже важливішим чинником, який об’єднує процеси децентралізації, регіоналізації, регіоналізму, сепаратизму, автономізації, федералізації та інші відцентрові тенденції є питання розподілу влади. На початковому етапі будівництва державності зростає роль регіональних еліт, які в процесі боротьби за центр утворюють первинне "ядро" політико-управлінської еліти. Регіональна політика України потребує пошуку компромісного рішення: регіональним елітам слід активно включитися в політичний процес, бо вони повинні бути "зав'язані" на центр. В контексті співвідношення "регіони–центр", Україна фактично йде латиноамериканським шляхом розвитку: швидкий розвиток крупних центрів досягається за рахунок стрімкого занепаду найближчої периферії.

Підводячи підсумки, можна сказати, що політико-управлінська еліта грає ключову роль в будь-якому суспільстві. Її дослідження – найважливіше завдання гуманітарних наук і елітознавства. Суспільству необхідно подолати ілюзію, що управляти країною можуть всі.

Публікації автора:

Монографії

1. Крюков О. Політико-управлінська еліта України як чинник державотворення. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – 252 с.

Статті в наукових фахових виданнях

2. Крюков О. Демократизація суспільства та розвиток еліти // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 4. – С. 470-475.

3. Крюков О. Проблеми рекрутування, репродукції та циркуляції еліт // Зб. наук. пр. НАДУ. – 2004. – Вип. 2. – С. 208-214.

4. Крюков О. Процес політичної елітарізації та соціальні умови становлення політико-управлінської еліти України // Зб. наук. пр. НАДУ. – 2005. – Вип. 1. – С. 270-276.

5. Крюков О. Трансформації суспільства та процес формування політичної еліти: регіональний аспект // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ХарРІ НАДУ. – 2002. – № 2 : У 2 ч. – Ч. 2 – С. 65- 69.

6. Крюков О. Інституалізація регіональних еліт України // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 1. – С. 273-278.

7. Крюков О. Основні моделі розвитку політико-управлінських еліт // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 2. – С. 333-340.

8. Крюков О. Становлення української регіональної політико-управлінської еліти: проблеми взаємовідносин з центром // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2006. – № 2: У 2 ч. – Ч. 1. – С. 331-339.

9. Крюков О. Дослідження української політико-управлінської еліти в працях В.Липинського та Д.Донцова // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Дніпропетр.: ДРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 1. – С. 64-69.

10. Крюков О. Психологічні, технократичні та функціональні обґрунтування управлінської сутності еліти // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2006. – № 1. – С. 15-23.

11. Крюков О. Політична еліта як чинник надання управлінських послуг // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2005. – Вип. 3. – С. 55-59.

12. Крюков О. Дослідження української політико-управлінської еліти посткомуністичної доби // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Дніпропетр.: ДРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 4.– С. 12-20.

13. Крюков О. Політико-управлінська еліта як чинник державотворення // Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2005. – № 2 : У 2 ч. – Ч. 1. – С. 33-38.

14. Крюков О. Про визначення поняття політико-управлінська еліта // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 374-378.

15. Крюков О. Особливості формування партійно-державної номенклатури в комуністичних суспільствах // Зб. наук. пр. НАДУ. – 2005. – Вип. 2. – С. 471-480.

16. Крюков О. Розвиток політико-управлінських еліт у посткомуністичному просторі // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 4. – С. 353-358.

17. Крюков О. Концептуалізація поняття політична та управлінська еліта // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 4. – С. 12-17.

18. Крюков О. Основні підходи до визначення концепції еліти в суспільно-політичній думці ХХ ст. // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Дніпропетр.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 4. – С. 48-59.

19. Крюков О. Якісна політико-управлінська еліта як чинник державотворення // Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2004. – № 2 : У 2 ч. – Ч. 1. – C. 221-228.

20. Крюков О. Концепції еліт у суспільно – політичній думці ХІХ–ХХ ст. // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Дніпропетр.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 3. – С. 74-81.

21. Крюков О. Розвиток політико-управлінської еліти згідно з концепцією "універсального епохального циклу" // Зб. наук. пр. НАДУ. – 2006. – Вип. 2. – С. 194-206.

22. Крюков О. Проблеми взаємовідносин центральної та регіональної еліт: нормативно-правовий аспект // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2006. – № 3. – C. 442-451.

23. Крюков О. Проблема "регіонального фактора" і становлення політико-управлінської еліти // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2006. – Вип. 3. – С. 318-325.

Статті в інших виданнях, тези доповідей

24. Крюков О. Політико-управлінська еліта як фактор надання управлінських та соціально-психологічних послуг // Якісні управлінські послуги – головна умова підвищення довіри населення до органів влади. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2006. – С. 36-51.

25. Крюков О. Еліта як чинник державного управління // Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку: Матеріали щорічної наук.-практ. конф. (18 жовтня 2005 р.). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С. 18-20.

26. Крюков О. Регіональна політико-управлінська еліта в сучасному українському суспільстві // Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження: Матеріали щорічної загальноінститутської наук.-практ. конф. (31 жовтня 2006 р.). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – С. 86-87.

27. Крюков О. Основні підходи до трактування політичної еліти в історії політичної думки // Формування й оновлення політико-управлінської еліти в сучасній Україні: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – С. .9-32.

28. Афонін Е., Крюков О. Суспільні умови становлення політико- управлінської еліти України // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (м. Київ, 28 травня 2004 р.). – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т. 1. – С. 212-214. (автор.стор. 213.)

29. Афонін Е., Крюков О. Становлення сучасної політико-управлінської еліти суспільства // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (м. Київ, 31 травня 2006 р.). – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – Т. 1. – С. 159-161.( автор.стор.159-160)