На основі досліджень підтверджено, що дизайн як явище художньої і проектної культури, не тільки формує культурно-споживчі смаки, гармонійне середовище життєдіяльності людини, а й виступає як змістовно-емоційне художнє самовираження народу, стверджує життєвість його уподобань, смаків, традицій матеріально-духовної, художньої і проектної культур. 1. Визначено передумови та окреслено методологічні основи теоретичного дослідження історичного розвитку дизайну та дизайн-освіти в Україні. 2. За критичним аналізом розвитку всіх гілок вітчизняного дизайну в контексті світового еволюційного процесу художнього формоутворення виділено 10 основних етапів історичного розвитку дизайну в Україні. 3. Встановлено, що специфічною рисою українського дизайну є його екологічна спрямованість. Процес екологізації дизайнерського проектування необхідно розглядати у широкому гуманітарному сенсі художньої культури, у системі цілісної моделі образу життя людини у майбутньому. 4. Багатовекторність регіональних проявів дизайну дає підстави для розгляду художньо-проектної культури та дизайн-освіти як складових мистецьких надбань національної культури. Актуалізація історико-культурної спадковості дизайну, поєднання традицій національної художньої культури і вимог сучасності відкривають перспективи щодо подальшого його розвитку. 5. Остаточно окреслено історичні рамки формування інфраструктури української дизайн-освіти. Виявлено, що впродовж періоду з 80-х років XIX ст. по 20-ті роки XX ст. в Україні сформувалася струнка інфраструктура художньо-промислової освіти. Становлення художньо-промислової освіти на теренах Галичини відбувалось у межах загальноєвропейських художніх процесів. 6. Розроблена структурна модель безперервної дизайн-освіти в Україні в умовах науково-технічного процесу. Її пріоритетною частиною є концепція дизайн-освіти в умовах дошкільного виховання, загальноосвітньої школи і професійного навчального закладу. У своєму розвитку українська школа дизайну повинна спиратися на досягнення науково-технічного прогресу та національної художньої культури. Дизайн як діяльність і компонент культури суспільства через дизайн-освіту може бути поширений на всі галузі матеріального виробництва і природокористування. 7. На основі експериментальних даних з'ясовано наявні потенційні можливості оволодіння студентами навчальних закладів 2-4 рівнів професійним дизайном. Теоретична цінність результатів експерименту полягає у використанні науково-обгрунтованих критеріїв оцінки якості рішення студентами проектних завдань та оволодіння мистецтвом дизайну. Практична цінність міститься у можливості використання результатів як в сучасних умовах підготовки дизайнерів в Україні, так і на найближчу перспективу. 8. Виходячи з нових соціально-економічних, соціально-політичних і культурних особливостей розвитку України, окреслено першочергові завдання подальшого розвитку вітчизняного дизайну. Доведена необхідність перегляду цілісної системи дизайну, ряду позицій дизайн-освіти, формування теоретичної бази для вирішення комплексу питань, які постають перед сучасним дизайнером. Список опублікованих праць за темою дисертації. | 