Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Медичні науки / Гістологія, цитологія, ембріологія


Жарков Сергій Владиславович. Органні особливості раннього гістогенезу первинної та кінцевої нирки у людини. : Дис... канд. наук: 14.03.09 - 2008.



Анотація до роботи:

Жарков С. В. Органні особливості раннього гістогенезу первиної та кінцевої нирки у людини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.09 – гістологія, цитологія, ембріологія. – Кримський державний медичний університет ім. С. І. Георгієвського МОЗ України. – Сімферополь, 2007.

Проведене на ембріонах людини перших 12 тижнів ембріогенезу морфологічне, гістохімічне, лектиногістохімічне і морфометричне дослідження дозволило встановити, що реалізація провізорних і дефінітивних органогенезів проміжної мезодерми при формуванні мезо- і метанефросу відбувається за допомогою однакових формоутворюючих процесів, ознакою яких є послідовне формування зачатків у вигляді щільних кулястоподібних структур, епітеліальних міхурців і S-подібних структур. Органоспецифічне диференціювання в мезонефральних епітеліальних похідних реалізується в краніо-каудальному напряму, а метанефральних – від центру до периферії, аналогічно краніо-каудальному напряму. Розвиток мезонефросу характеризується етапністю і складається із періодів становлення, структурно-функціональної стабільності та інволюції: закладка і структурне становлення відбувається до 5 тижнів ембріогенезу, період структурно-функціональної стабільності органу – з 5,5 до 9 тижнів, після 9,5 тижнів нарастают інволютивні процеси.

Простежено ефект послідовного перерозподілу глікополімерів – рецепторів лектинів у клітинах, на їх поверхні і в позалітинних тканинних структурах у процесі органоспецифічного диференціювання епітеліальних і мезенхімних закладок вивчених органів та участь цих молекул у розвитку, функціонуванні і регресі мезо- і метанефронів.

У дисертаційній роботі представлено комплексне дослідження органних особливостей раннього гістогенезу первинної і кінцевої нирки у людини, що дозволяє узагальнити і поглибити знання на морфологічному, лектиногістохімічному, гістохімічному і морфометричному рівнях про те, що мезонефрос слід розглядати як модель-попередник постійної нирки, а структурно-функціональні мезонефральні одиниці – мезонефрони як базисну передумову формування функціонально – виправданих структур постійної нирки, які закріплюються і забезпечують еволюцію органів сечовиділення.

  1. Реалізація провізорних і дефінітивах органогенезів
    проміжної мезодерми при формуванні мезо- і метанефросу відбувається за допомогою однакових формоутворюючих процесів, ознакою яких є послідовне формування зачатків у вигляді
    щільних кулястих структур, епітеліальних бульбашок і S-подібних структур. Органоспецифічне диференціювання мезонефральних епітеліальних похідних реалізується в краніо-каудальному напрямі, а метанефральних – від центру до периферії, аналогічно краніо-каудальному напряму.

  2. Мезонефрос є провізорним органом, що існує в ембріональному і початку плодового періодах пренатального онтогенезу, формується в результаті реалізації провізорних гісто- і органогенезів, що виконує екскреторно-гомеостатичну і морфогенетичні функції. Розвиток мезонефросу характеризується етапністю і складається з періодів становлення, структурно-функціональної стабільності та інволюції: закладка і структурне становлення відбувається до 5 тижнів ембріогенезу, період структурно-функціональної стабільності органу – з 5,5 до 9 тижнів, після 9,5 тижнів наростають інволютивні процеси.

  3. Структурно-функціональною одиницею мезонефросу є
    мезонефральний нефрон, що складається з мезонефрального тільця і канальця. Мезонефральні тільця характеризуються варіабельністю розмірів і форми тілець, судинних клубочків і сечових просторів, висоти епітелію парієнтального листка капсули, але на етапі структурно-функціональної стабільності мезонефросу існує закономірний діапазон величин морфометричних параметрів елементів мезонефрального нефрону, визначуваний як органотиповий інтервал, який може розглядатися як критерій завершеності провізорного органогенезу мезонефросу .

  4. При формуванні постійної нирки здійснюються дефінітиви гісто- і органогенези, основу яких складають формооутворюючі процеси, еволюційно закріплені в ході реалізації мезонефральних провізорних гісто- і органогенезів. Утворення нефронів постійної нирки відповідає етапам мезонефрального морфогенезу з подальшим морфологічним прогресом і придбанням ознак дефінітиву органогенез. Становлення різних генерацій нефронів постійної нирки є реалізацією краніо-каудального морфогенетичного мезонефрального градієнта. Постійна нирка на ранніх етапах ембріогенезу є балансом процесів новоутворення, функціонування і інволюції нефронів аналогічно життєвому циклу мезонефросу.

  5. Епітеліальні закладки обох нирок багатші ШІК-позитивними речовинами, ніж мезенхімні закладки, на всіх етапах розвитку. Вміст ШІК-позитивних речовин в епітеліальних закладках завжди вищий, ніж в мезенхімних. Особливості ускладнення вуглеводного обміну аналогічні у міру розвитку ЕСТ і включають синтез глікогену – глікопротеїнів – гіалуронової кислоти – хондроїтинсульфатів А і С. Потім синтезуються аргирофільні і колагенові волокна. Диференціювання мезенхіми в ЕСТ в мезонефросі відбувається в краніо-каудальному напрямі.

  6. Послідовність експресії і редукції глікополімерів, що є рецепторами лектинів бульб картоплі, арахісу, рицини, сої і виноградного равлика та їх кількість у міру розвитку зародків в перші 12 тижнів ембріогенезу в закладках мезонефронів статистично вірогідно не відрізняється від таких в закладках метанефронів, а для рецепторів лектинів зародків пшениці, бузини чорної, бобчука анагиролистного і сочевиці статистично вірогідно такої закономірності немає.

  7. Дегенерація нефронів перших двох генерацій метанефросу пов'язана з редукцією в епітеліальних і мезенхімних закладках сіалоконюгатів (рецептори лектину зародків пшениці і бузини чорної), фукозоконюгатов (рецептори лектину бобчука анагиролистного), N-ацетил-D-глюкозаміноконюгатів (рецептори лектину бульб картоплі) і N-ацетил-D-галактозаміноконюгатів (рецептори лектинів сої і виноградного равлика).