У дисертаційній роботі проведене теоретичне узагальнення та вирішення наукового й практичного завдання по вивченню ситуації з медикаментозної алергії у хворих на туберкульоз з метою підвищення ефективності їх лікування. 1. Значна поширеність медикаментозної алергії у хворих на туберкульоз продовжує становити важливу проблему фтизіатрії. Згідно отриманих у Вінницькому обласному клінічному протитуберкульозному диспансері даних частота медикаментозної алергії в останні два десятиріччя зросла з 11,65 % (матеріали обстеження хворих у період з 1980 по 1988 рр.) та 12,40 % (період з 1988 до 1993) до 15,95 % (період 2000 – 2003 років). 2. Достовірно частіше медикаментозна алергія виявлялася серед чоловіків (65,96 %), ніж серед жінок (34,04 %), при хронічних і поширених формах туберкульозу (відповідно, при фіброзно-кавернозній - у 17,24 %, дисемінованій – у 17,08 %), ніж при вогнищевій формі (13,18 %), а також при наявності розпаду легеневої тканини (65,05 %), бактеріовиділенні (82,25 %), ніж у хворих з тотожними формами туберкульозу без деструкції легеневої тканини і бактеріовиділення, відповідно, 34,95 % та 17,75 %. 3. Наявність медикаментозної алергії негативно впливає на ефективність лікування легеневого туберкульозу, про що свідчить відносно повільніше закриття порожнин розпаду і припинення бактеріовиділення у вперше виявлених хворих із наявністю медикаментозної алергії. Так, у перші 3 місяці серед хворих з проявами медикаментозної алергії порожнини розпаду закрилися лише у 32,5 %, а бактеріовиділення припинилося у 32,83 %, тоді як у тотожних хворих без медикаментозної алергії ці показники були суттєво кращими (відповідно, 48,0 % і 62,30 %). В зв`язку з цим хворі з медикаментоз-ною алергією перебували у стаціонарі довше, ніж хворі без медикаментозної алергії, в середньому на 10 - 18 діб, що спричиняло додаткові матеріальні витрати. 4. Медикаментозна алергія у хворих на туберкульоз частіше проявлялася змінами з боку шкіри (71,3 %), у структурі яких переважав макулопапульозний дерматит (54,24 %), багатоформна ексудативна еритема (11,94 %), кропив'янка та ангіневротичний набряк Квінке (10,45 %), свербіж шкіри (8,96 %), вузлувата еритема (4,48 %), контактний дерматит (1,49%), реакції за типом феномену Артюса-Сахарова, фіксований дерматит (2,98 %). Гематологічні реакції реєстр-рувались у 9,57 %, ураження внутрішніх органів - у 8,51 %, васкуліт – у 5,31 %, медикаментозна лихоманка – у 3,19 %, реакції за типом сироваткової хвороби – у 2,12 %. 5. В порівнянні з минулими десятиріччями структура препаратів, що викликають медикаментозну алергію у хворих на туберкульоз, дещо змінилася: провідними зараз є ізоніазид (27,17 %), піразинамід (27,02 %), стрептоміцин (24,30 %). Значно рідше медикаментозну алергію викликали етамбутол (10,90 %), рифампіцин (9,67 %), канаміцин (8,80 %), офлоксацин (8,30 %). 6. В умовах протитуберкульозних закладів найбільш поширеним методом етіологічної діагностики медикаментозної алергії продовжують залишатися шкірні проби з розчинами лікарських препаратів. Для підвищення їх інформативності і специфічності слід використовувати вітчизняний набір для шкірної діагностики медикаментозної алергії і тестування проводити методом ротаційного тесту уколом компакт-ланцетами. 7. Як показали паралельні дослідження, запропонований метод шкірної діагностики при наявності реагинового типу медикаментозної алергії дає суттєво більшу частоту позитивних результатів (43,19 %) та суттєво меншу кількість сумнівних результатів (2,27 %), ніж скарифікаційний метод (відповідно, (26,51 % та 17,43 % випадків), що свідчить про вищу інформативність та більшу специфічність запропонованого методу шкірної діагностики медикаментозної алергії. |
