Досліджувалась проблема навчання розповіді дітей старшого дошкільного віку за ілюстраціями; визначено педагогічні умови, розроблено й експериментально апробовано лінгводидактичну модель і методику її реалізації. 1. Зв’язне мовлення – це таке мовлення, яке організоване за законом логіки, граматики й композиції, має тему, виконує певні функції (найчастіше комунікативну), має відносну самостійність і завершеність, розчленовується на більш чи менш значущі структурні компоненти. У центрі побудови зв’язного висловлювання перебуває навчання вміння використовувати різноманітні засоби зв’язку, формування уявлень про структуру різних типів висловлювання – опис, розповідь, міркування. 2. Одним із ефективних засобів навчання дітей різних типів розповіді є художні ілюстрації, під якими розуміють освітлення, наочне зображення, малюнок у книзі чи журналі, який надрукований разом із літературним текстом, відтворює його зміст і пов’язаний з ідеєю, фабулою твору. Дослідження психологів (Ельконін Д.Б., Запорожець О.В., Леонтьєв О.М., Люблінська Г.О., Теплов Б.М.) свідчать про те, що діти по-різному сприймають і розуміють різні види малюнка, якими виконані ілюстрації: лінійний, світлотіньовий, умовний (найкраще з них сприймається світлотіньовий малюнок); повнота сприймання ілюстрації залежить від доступності змісту зображеного, художньої форми передачі змісту. 3. У процесі дослідження було визначено критерії і показники рівнів розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку в процесі складання розповідей за ілюстраціями: 1) когнітивний критерій із показниками: обізнаність із ілюстраціями, розуміння дітьми ілюстрацій, сприймання різних видів ілюстрацій; 2) репродуктивно-мовленнєвий критерій із показниками: повнота відтворення змісту ілюстрації, відповідність розповіді за ілюстрацією художньому тексту, наявність образних виразів і засобів художньої виразності, адекватних змісту художнього тексту; 3) творчо-мовленнєвий критерій із показниками: самостійність розповіді, творча імпровізація тексту за ілюстраціями, малювання і розповіді за власними малюнками. 4. За результатами констатуючого етапу експерименту було визначено рівні обізнаності із ілюстраціями та рівні розвитку зв’язного мовлення у процесі складання розповідей за ілюстраціями. Виявилося, що переважна більшість дітей (68% - в експериментальній і 64% - контрольній групах) перебували на середньому рівні обізнаності. Щодо рівнів розвитку звязного мовлення у процесі складання розповідей за ілюстраціями, то більшість дошкільників (56% - експериментальної і 50% - контрольної груп) знаходилися на середньому рівні розвитку зв’язного мовлення. 5. На формуючому етапі дослідження було розроблено лінгводидактичну модель навчання дітей старшого дошкільного віку розповіді за ілюстраціями, яка обіймала три взаємопов’язаних етапи: художньо-ознайомлювальний, мовленнєво-комунікативний і мовленнєво-творчий. На першому етапі – художньо-ознайомлювальному – знайомили дітей із різними видами ілюстрацій, з художниками-ілюстраторами, збагачували мовлення дітей засобами ілюстрацій. Провідною формою навчання виступили заняття з художньої літератури. Метою другого, мовленнєво-комунікативного етапу було навчання дітей різних за структурою розповідей відповідно до кожного виду ілюстрацій (лінійні – описова розповідь, світлотіньові – сюжетна розповідь, умовні – розповідь-міркування, книжка-картинка – творча розповідь). Провідною формою навчання були заняття з розвитку мовлення. Третій етап, мовленнєво-творчий був спрямований на збагачення і уточнення знань про художників-ілюстраторів, їхні твори; стимулювання дітей до самостійного складання розповідей за власними малюнками, створення самодіяльних книжок-картинок, влаштування виставок-дитячих робіт за змістом художніх творів. Провідними формами навчання виступили заняття з розвитку мовлення, художньої літератури і малювання. 6. Нами було визначено педагогічні умови навчання дітей старшого дошкільного віку розповіді за ілюстраціями: наявність інтересу та зацікавленості дітей до наочно-образного зображення змісту художнього тексту; забезпечення взаємозв’язку щодо сприймання і розуміння художнього тексту дітьми та його зображення в ілюстраціях; наявність емоційно-позитивних стимулів у розповіданні дітей за ілюстраціями; раціональне поєднання занять з різних розділів програми і розважальної роботи в повсякденному житті; поетапне навчання дітей розповіді за ілюстраціями. 7. Як засвідчили результати прикінцевого етапу дослідження, діти експериментальної групи досягли високого (26%) і достатнього (44%) рівнів обізнаності із ілюстраціями. Щодо рівнів розвитку зв’язного мовлення у процесі складання розповідей за ілюстраціями, то до високого рівня піднялося 20% дітей, на достатньому рівні знаходилося 42% старших дошкільників. Щодо контрольної групи, то значних позитивних змін у дітей щодо рівнів розвитку зв’язного мовлення у процесі складання розповідей за ілюстраціями та їхньої обізнаності з ними не спостерігалося. Переважна більшість дошкільників знаходилася на середньому (60%) і низькому (20%) рівнях обізнаності із ілюстраціями. Щодо рівнів розвитку зв’язного мовлення у процесі складання розповідей за ілюстраціями, то більшість дітей перебувала на середньому (56%)і низькому (22%) рівнях. 8. У дослідженні було визначено тенденції розвитку зв’язного мовлення : 1) темпи розвитку зв’язного мовлення у процесі складання розповіді обумовлюються адекватним використанням різних видів ілюстрацій відповідно до типу розповіді; 2) змістовність розповіді дітей залежить від адекватного сприймання і розуміння художнього тексту дітьми та його зображення в ілюстраціях; 3) підтримання інтересу дітей до наочно-образного зображення змісту художнього тексту обумовлюється доцільною частотністю планування різних його видів; 4) міцність засвоєння дітьми вмінь і навичок розповідати за ілюстраціями залежить від раціонального поєднання занять з різних розділів програми і розважальної роботи в повсякденному житті. 9. У дослідженні було встановлено, що навчання дітей розповіді за ілюстраціями відбувається за такими послідовними стадіями: 1) ознайомлення дітей із різними видами ілюстрацій, художниками-ілюстраторами; 2) збагачення словника дітей засобами ілюстрацій; 3) навчання дітей різних типів розповіді відповідно до певного виду ілюстрацій; 4) закріплення набутих навичок у процесі виконання творчих завдань (малювання за змістом художнього твору, літературні вікторини, вечори-розваги); 5) залучення дітей до створення самодіяльних книжок-картинок, влаштування виставок за власними малюнками до змісту художнього твору. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у вивченні і розробці проблеми наступності в навчанні першокласників розповідання за ілюстраціями. |
