В цілому, серед висновків, що зроблені в дисертації, найважливішими є такі: Для вирішення завдань дослідження різних аспектів безпеки, формування і реалізації ефективної системи її забезпечення потрібні наукова і методологічна база, загальноприйнята для даної галузі діяльності мова професійного спілкування, відповідний категоріальний апарат. Із врахуванням історичного розвитку поняття “національна безпека” доведено, що розробка концептуальних положень теорії національної безпеки, як у розумінні західних науковців так і вітчизняних, повинна виходити із загального контексту національних інтересів та національних пріоритетів, без вирішення якої проведення обґрунтованої внутрішньої та зовнішньої політики принципове не можливе. Обґрунтована думка про те, що формування зваженої політики національної безпеки і ефективного механізму її реалізації неможливе без всебічного дослідження проблем забезпечення безпеки особи, суспільства і держави, розробки основних напрямів цієї політики і науково обґрунтованих принципів побудови систем забезпечення безпеки, глибокого аналізу умов і чинників, що впливають на ефективність їх функціонування. Зроблено акцент на тому, що забезпечення національної безпеки будь-якої держави може бути здійснене лише з системних позицій на основі врахування взаємних інтересів як окремих країн, так і світової спільноти в цілому. Це є однією з основних умов створення стійких міждержавних систем безпеки. Виходячи з історичного екскурсу поняття “національний інтерес”, автором проаналізована сутність та дана класифікація базових понять “національний інтерес” (види), “національні цінності”, “національні цілі” при формуванні національної безпеки в умовах геотрансформацій. Обґрунтована думка про те, що безпековий стан повинен ґрунтуватися на правовій, системно узгодженій базі нормативно-правового законодавства, на скоординованих (взаємоузгоджених) заходах суб’єктів забезпечення національної безпеки, на виробленій класифікації викликів і загроз національним цілям, цінностям, інтересам та шляхів їх локалізації (унеможливлення). Як негативне явище в нормативно-правовому забезпеченні сфери національної безпеки вказується на відсутність сучасного, вкрай потрібного, виваженого, опертого на міжнародні принципи Закону “Про національну безпеку України”, а щодо забезпечення внутрішньої стабільності (безпеки всередині країни), – нормативно-правового забезпечення діяльності правоохоронних органів і зокрема ОВС – Закону “Про органи внутрішніх справ України”, які необхідно терміново розробити та прийняти. Автором із врахуванням закордонного досвіду, обґрунтовано думку про необхідність створення і поступовий розвиток нової підсистеми національної безпеки – недержавної системи національної безпеки. Саме її існування дасть можливість говорити на міжнародному рівні про демілітаризацію силових структур, забезпечення ними відповідно до основного Закону – Конституції України, основних багатств демократичного суспільства – життя, здоров’я людини і громадянина. На підставі проведеного автором аналізу стану викликів і загроз національній безпеці України, розроблено поняття “загрози” та здійснено їх класифікацію, в якій були враховані виклики як природного характеру так і загрози, що випливають із суб’єктивного фактору (впливи людської діяльності). Окремо визначено етно-національний фактор (внутрішні загрози) загроз у зв’язку з тим, що Україна є країною з поліетнічним складом населення. Із врахуванням всіх ознак, різнопланових розумінь багатьма вченими, юристами, кримінологами, автором запропоновано власне бачення поняття “транснаціональна організована злочинність”. Для широкомасштабного наступу на транснаціональну організовану злочинність, її контроль, зменшення злочинних фінансових потоків, автором запропоновано розробити на рівні країн ООН системну програму протидії транснаціональній організованій злочинності і корупції, яка б базувалася на принципах міжнародного права: принципу співробітництва, принципу безумовного виконання міжнародних зобов'язань, принципу невтручання у внутрішні справи і принципу поваги прав людини. | 