Анотація до роботи:

Межжеріна Г.В. Мовна картина світу часів Київської Русі (на матеріалі писемних пам’яток ХІ–ХІІІ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. Інститут української мови НАН України. – Київ, 2006.

У дисертації на матеріалі писемних пам’яток ХІ–ХІІІ ст. здійснено комплексний аналіз фрагмента мовної картини світу часів Київської Русі, безпосередньо пов’язаного з ментальним універсумом і соціально-етичними пріоритетами людини раннього Середньовіччя. З’ясовано сутнісні характеристики східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст. У субстантивно-ад’єктивному дискурсі експліковано концептосферу фрагмента "соціально-етична оцінка особи" східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст. Реконструйовано максимально повний (611 лексичних одиниць) корпус лексико-семантичного поля, яке виконує кодувальну функцію концептуального поля. У межах концептосфери простежено парадигматичні, функціональні, семантичні інтра- та інтерлексемні зв’язки, описано парадигму концептів (32 концепти).

У межах бінарної опозиції "свій" / "чужий" досліджено явище субстантивно-ад’єктивної концептуалізації образів жителів Київської Русі (князі, княгині, священнослужителі, бояри та ін.), про яких ідеться в писемних пам’ятках ХІ–ХІІІ ст. Проаналізовано явище рецепції в києворуській державі сусідніх ("чужих") народів (монголо-татари, половці, болгари, торки та ін.) та їх окремих представників. Визначено й описано парадигму соціально-етичних портретів (1210 портретів).

Мовна східнослов’янська картина світу ХІ–ХІІІ ст. є структурно-системним утворенням, окремі складники якого одночасно репрезентують мовну, концептуальну і міфопоетичну моделі світу. У межах її простору взаємодіють різноманітні язичницькі і християнські релігійні й культурні традиції різних територіально-хронологічних зрізів.

Одними з найважливіших чинників, які визначають основні риси східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст., є загальна світоглядна, філософська спрямованість літератури Київської Русі, а також інтегрувальна роль київської писемної школи у формуванні культурно-мовних традицій. Характер давньої східнослов’янської мовної картини світу багато в чому визначений лексичним складом і територіальною належністю літописних джерел. При з’ясуванні територіальної належності літопису важливо враховувати не стільки місце його остаточного створення і не стільки те, події якої місцевості він відбиває, скільки особистість літописця і його зв’язки з певною етнічною ментальністю, "літературну школу", на яку він спирався, стилістичні, лексичні, граматичні та інші мовні норми, яких він дотримувався, літописну традицію або традиції, на яких ґрунтується цей літопис. Питання про частку та функціональну значущість південних джерел у літописах ХІ–ХІІІ ст. потребує перегляду з позиції нових наукових фактів, концепцій і напрямів.

Запропонована нами структуризація східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст. передбачає наявність таких основних структурних рівнів: 1) концептосфера, 2) парадигма соціально-етичних портретів людини в межах бінарної опозиції "свій" / "чужий".

1. КОНЦЕПТОСФЕРА давньої східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст. утворена взаємодією концептуального, лексико-семантичного, асоціативного полів. Її основу становить концептуальне поле соціально-етичної оцінки (32 концепти) з розвинутими парадигматичними зв’язками між конституентами.

У мовному просторі християнського універсуму східнослов’янських пам’яток ХІ–ХІІІ ст. синтезовані семантичні обсяги питомих лексичних одиниць, церковнослов’янізмів та лексем, утворених у результаті перекладів з грецької мови. Корпус лексем, які моделюють концептуальне поле соціально-етичної оцінки східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст., становить 611 лексичних одиниць (177 іменників і 434 прикметники). Важливу роль у моделюванні концептосфери відіграє актуалізація рідковживаних іменників і прикметників, а також тих значень, які хоч і є периферійними в семантичній структурі слова, але беруть участь у реалізації концептів. Серед лексем, які виконують кодувальну функцію східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст., на реверберовані (термін наш. – Г.М.) лексеми припадає 45% від загальної кількості лексем. З’ясований у результаті залучення до аналізу східнослов’янських писемних пам’яток ХІ–ХІІІ ст. кількісний і семантичний обсяг лексем, що моделюють досліджуваний фрагмент картини світу, не повністю збігається з обсягом, представленим в історичних словниках, значно його доповнює, корегує, поглиблює.

Соціально-етична концептосфера східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст. має принаймні два системно організовані рівні. Перший утворений мережею значень, з якими вживалися лексеми, що репрезентують той чи інший концепт, а другий – мережею семантично "відкритих" кореневих значень лексем, які репрезентують концепти. Цей другий рівень фактично являє собою асоціативне мікрополе. Його структурно-системний характер свідчить про те, що в свідомості давніх східних слов’ян загальне поняття соціально-етичної оцінки асоціативно пов’язувалося з певним колом системно організованих понять: людина, її почуття, розумова діяльність, ознакові поняття, філософські, теологічні поняття.

Семантика іменників і прикметників, на яких ґрунтується концептуальне поле соціально-етичної оцінки, відбиває певні особливості національного світогляду та філософських засад людини Київської Русі. Одними з визначальних в ієрархії духовних цінностей східних слов’ян ХІ–ХІІІ ст. є поняття мудрості і розуму. Останні виявляють зв’язки з цілим рядом таких взаємопов’язаних понять, як Бог, світло, віра, правда, духовна чистота, тілесна чистота, любов, смирення, краса, хоробрість. Значення "сповнений божественної мудрості" – ключ до розкриття поняття вірність християнському вченню.

Надзвичайно гострі в епоху становлення християнства в Київській Русі, у часи централізації державної влади та об’єднання зусиль для боротьби із завойовниками поняття вірності / невірності, поняття непорушення / порушення клятви знайшли відбиття в семантиці цілого ряду лексем, насамперед іменників, які містять у своєму складі корені, семантично співвідносні зі словами хрест, віра, клятва, давати, переступати. У східнослов’янській мовній картині світу ХІ–ХІІІ ст. відбито нове, відмінне від язичницького, християнське розуміння взаємовідношення понять доброзичливість, помста, справедливість, хоробрість.

Наявність серед іменників і прикметників зі значенням соціально-етичної оцінки надзвичайно великої кількості (150 лексем) композитів з коренями -человhк-, -моуж-, -дроуг-, -моудр-, -оум-, -разоум-, -мысл-, -доуш-, -сьрд-, -люб- відбиває єдність раціонального та ірраціонального в людині та свідчить про те, що центральними поняттями, на яких у мові східних слов’ян Київської Русі ґрунтується соціально-етична оцінка, є поняття Людина, Мудрість, Розум, Душа, Серце, Любов.

Семантичний обсяг, особливості функціонування досліджуваних іменників і прикметників засвідчують пріоритет у Київській Русі таких моральних принципів, як гуманізм, патріотизм, подвижництво, стоїцизм, і таких принципів релігійної моралі, як аскетизм, вина (винуватість), кара, гріх, покута, розкаяння, смирення, терпимість. Значущість у свідомості східних слов’ян ХІ–ХІІІ ст. філософських понять святість, подвижництво, страждання заради віри, одухотвореність, їхня духовна піднесеність є яскравим свідченням широти філософського мислення і висоти духовного ідеалу наших давніх предків.

2. ПАРАДИГМА СОЦІАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ПОРТРЕТІВ ЛЮДИНИ (1210 соціально-етичних портретів) репрезентує експліцитний структурний рівень східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ ст., безпосередньо пов’язаний з концептуалізацією образів конкретних людей – жителів Київської Русі та представників сусідніх народів, про яких ідеться в східнослов’янських писемних пам’ятках ХІ–ХІІІ ст. У моделюванні парадигми беруть участь саме ті іменники і прикметники зі значенням соціально-етичної оцінки особи, які відбивають світосприйняття людини Київської Русі, семантично пов’язані з духовним життям окремої держави, моделюють мовну картину світу часів Київської Русі, а не православного світу взагалі. Застосування запропонованого автором методу експлікації мовної картини світу шляхом аналізу соціально-етичних портретів (термін наш. – Г.М.) може виявитися ефективним і перспективним для реконструкції інших мовних картин світу давніх періодів.

Бінарна опозиція "СВІЙ" / "ЧУЖИЙ", яка лежить в основі будови парадигми соціально-етичних портретів людини, у межах мовної картини світу часів Київської Русі організована асиметрично: 60% (730 соціально-етичних портретів) припадає на позитивний і 40% (480 соціально-етичних портретів) – на негативний полюс.

Понад 80% макрофрагмента "СВІЙ" становить фрагмент "соціально-етичний портрет князя", 20% припадає на соціально-етичні портрети священнослужителів, княгинь, людей незнатного роду, бояр, а також тих представників чужих народів, які сповідували християнську віру або принаймні вели праведний спосіб життя. Незважаючи на те, що створювана в дусі поетики літературного етикету соціально-етична репрезентація князя, княгині, священнослужителя найчастіше будується на усталених епітетах і формулах, багато які з портретів відбивають індивідуальні риси історичної особи. Можна стверджувати, що створення давніми книжниками ідеалізованого образу того чи іншого князя ґрунтувалося на конкретних справах князя. Уживані щодо князя іменники та квалітативні прикметники виконують функцію означень-епітетів при забезпеченні адекватності цих означень поширеним у ХІ–ХІІІ ст. уявленням про княжу честь: у пам’ятках ХІ ст. ідеальний князь виявляє любов до віри, церкви, святих книг; у княжому ідеалі другої половини ХІІІ ст. спостерігається синкретичне поєднання понять воїнської і релігійної честі; зображення князів-мучеників відбиває підпорядкованість княжого ідеалу християнському вченню про непротивлення злу.

Дотримуючись при змалюванні священнослужителя норм літературного етикету, літописці Київської Русі віддають перевагу не стільки посадовій ієрархії, скільки ієрархії християнських і загальнолюдських чеснот. Семантичні характеристики соціально-етичних портретів священнослужителів свідчать про те, що на східнослов’янському ґрунті трансформація християнського ідеалу духовної особи відбувалася у відповідності з національним типом ментальності, з переакцентуванням у векторі гуманізації, домінуванням екстравертної координації над інтровертною спрямованістю.

У закономірностях формування соціально-етичних портретів княгинь спостерігаємо девіацію траєкторії ціннісної оцінки особи від соціально- до родинно-станової орієнтації. Будова позитивних соціально-етичних портретів бояр підпорядкована етикетним нормам, відбиває залежний статус боярина в становій діаді князь – боярин і неоднозначне ставлення до бояр з боку київського князя. Як показав контекстуальний аналіз, соціально-портрети осіб незнатного роду з’являються в літературі з ХІІ ст. у зв’язку з необхідністю змалювання воїна-захисника.

На відміну від полюса "свій" полюс (макрофрагмент) "ЧУЖИЙ" бінарної опозиції "свій" / "чужий" містить більше узагальнених, ніж індивідуалізованих портретів. Семантичні особливості іменників і прикметників, які моделюють полюс "чужий", свідчать про те, що для людини Київської Русі "чужий" – це той, хто порушив кордони Київської Русі, чинив злодіяння проти її жителів, зрікся християнської віри, виступав ініціатором міжкнязівських усобиць, повернув зброю проти співвітчизників. Основу (72%) макрофрагмента "чужий" становить фрагмент "соціально-етичний портрет загарбника" (280 статичних узагальнених соціально-етичних портретів монголо-татар, половців, болгар, торків, литовців, німців, угрів, хозар, печенігів і 70 індивідуалізованих портретів представників чужих народів). Своєрідне місце в структурі полюса "чужий" посідає представлений соціально-етичними портретами жителів Київської Русі мікрофрагмент "соціально-етичний портрет того, хто брав участь у міжкнязівських усобицях" (120 портретів).

Семантика і функціональні особливості використання негативно конотованої лексики для характеристики войовничого народу-сусіда свідчить про своєрідну нейтралізацію, певне пом’якшення осуду жорстокого ворога з боку жителя Київської Русі як християнина, виявляє позицію "неакцентування зла".

Субстантивно-ад’єктивний дискурс концептуалізації соціально-етичних портретів людини в метатексті культури східних слов’ян часів Київської Русі виявляє чимало фактів, які виходять за межі лінгвальних, і в цілому показує, що книжник Київської Русі (а можливо, і пересічний житель) усвідомлював себе як представника держави, яка за рівнем свого розвитку значно випередила народи-сусіди.

Результати дослідження викладено в публікаціях:

1. Межжеріна Г.В. Людина в мовній картині світу часів Київської Русі / Відп. ред. М.П.Кочерган: Монографія. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2006. – 448 с. Рец.: Стишов О.А., д. ф. н. // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія філології. – 2006. – Т. 9, № 1; Невойт В.І., к. ф. н. // Мова та історія. – 2006. – Вип. 89; Савранчук К.Ф., к. ф. н. // Етнолінгвістичні студії. 1. – Київ–Житомир, 2006.

   2. Межжеріна Г.В. Асиміляція лексики ХІ–ХІІІ ст. в українській, російській та білоруській мовах // Проблеми зіставної семантики / Відп. ред. М.П.Кочерган. – К. Вид-во КНЛУ, 2001. – Вип. 5. – С. 162–166.

   3. Межжеріна Г.В. З історії зникнення деяких лексем ХІ–ХІІІ століть у східнослов’янських мовах // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика / Відп. ред. Л.І.Шевченко. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2001. – Вип. 2. – С. 55–62.

   4. Межжеріна Г.В. Структурна організація семантичних одиниць (поле – лексико-семантична група – слово) // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика / Відп. ред. Л.І.Шевченко. – Вип. 5. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. – С. 114–126.

   5. Межжеріна Г.В. Польова організація лексики: історія дослідження (ХІХ–ХХ ст.) // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах / Відп. ред. О.Д.Гнідан. – Вип. 3. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002. – С. 22–30.

   6. Межжеріна Г.В. Синкретизм семантики давнього слова та східнослов’янські лексеми ХІ–ХІІІ ст. // Проблеми зіставної семантики / Відп. ред. М.П.Кочерган. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2003. – Вип. 6. – С. 188–193.

   7. Межжеріна Г.В. Соціально-етичний портрет князя як фрагмент мовної картини світу часів Київської Русі // Мовознавство. – № 1. – 2004. – С. 26–38.

   8. Межжеріна Г.В. Мовна картина світу часів Київської Русі: соціально-етичний портрет іноземця (монголо-татари, половці) // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія філології / Гол. ред. М.П.Кочерган. – 2004. – Т. 7, № 1. – С. 24–33.

   9. Межжеріна Г.В. Лексеми з коренями -моудр-, -оум-, -разоум-, -мысл-: до проблеми християнської ментальності східних слов’ян ХІ–ХІІІ ст. // Мовознавство. – № 4. – 2004. – С. 43–55.

   10. Межжеріна Г.В. Концепт "смиренність, покірливість" у східнослов’янській мовній картині світу ХІ–ХІІІ ст. // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. – 2004. – № 631.– С. 32–38.

   11. Межжеріна Г.В. Концептуалізація образу священнослужителя в мовній картині світу Київської Русі // Мова і культура. – К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 7, Т. VI. – С. 253–261.

   12. Межжеріна Г.В. Територіальна належність літописів Київської Русі як нерозв’язана проблема // Проблеми зіставної семантики / Відп. ред. М.П.Кочерган. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. – Вип. 7. – С. 127–133.

   13. Межжеріна Г.В. Етнолінгвістичний дискурс літописів Київської Русі: болгари, торки, литва, німці, угри, хозари, печеніги // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія / Гол. ред. М.П.Кочерган. – Т. 7, № 2. – 2004. – С. 36–43.

   14. Межжеріна Г.В. Семантика правдивості в історичній перспективі // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія філології / Гол. ред. М.П.Кочерган. – 2005. – Т. 8, № 1. – С. 82–90.

   15. Межжеріна Г.В. Концепт-поняття "вірність / невірність християнському вченню": семантика давньоруських лексем ХІ–ХІІІ ст. // Мовознавство. – 2005. – № 5. – С. 25–40.

   16. Межжеріна Г.В. Семантичні трансформації і мовна картина світу (на матеріалі іменників і прикметників у східнослов’янських пам’ятках ХІ–ХІІІ століть) // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія. Педагогіка. Психологія / Ред. Г.І.Артемчук, О.О.Тараненко та ін. – № 11. – 2005. – С. 6–12.

   17. Межжеріна Г.В. Чеснота безкорисливості у системі ціностей людини Київської Русі: семантика лексем ХІ–ХІІІ ст.ст. // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія філології / Гол. ред. М.П.Кочерган. – 2005. – Т. 8, № 2. – С. 26–31.

   18. Межжеріна Г.В. Лексеми зі значенням "стриманість / нестриманість" у східнослов’янських пам’ятках ХІ–ХІІІ ст. // Мова і культура. – К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2005. – Вип. 8, Т. V, Ч. 1. – С. 126–131.

   19. Межжеріна Г.В. Соціально-етичний портрет боярина в східнослов’янських писемних пам’ятках ХІ–ХІІІ ст. // Східнослов’янська філологія: Зб. наук. праць. – Вип. 8: Мовознавство. – Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2006. – С. 144–155.

   20. Межжеріна Г.В. Східнослов’янські лексеми ХІ–ХІІІ ст. і бінарна опозиція "говорити – мовчати" // "Я син свого народу". Наукова спадщина Михайла Максимовича (до 200-річчя з дня народження вченого) / Відп. ред. М.Корпанюк. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2006. – С. 197–209.

   21. Межжеріна Г.В. Індивідуалізований портрет чужоземця в східнослов’янських текстах ХІ–ХІІІ ст. // Сучасні дослідження з іноземної філології: Зб. наук. праць / Відп. ред. М.П.Фабіан. – Ужгород: ПП Підголіцин П.Ю., 2006. – Вип. 4. – С. 214–223.

   22. Межжеріна Г.В. Концепт "праведність" (на матеріалі іменників та прикметників ХІ–ХІІІ ст.) // Українська мова. – 2006. – № 1. – С. 13–25.

   23. Межжеріна Г.В. Семантичні переосмислення у мові давніх східних слов’ян // Семантика мови і тексту: Матеріали міжнародної наукової конференції (13–15 жовтня 1993 р.). – Ч. ІІ. – Івано-Франківськ, 1993. – С. 80–81.

   24. Межжеріна Г.В. До питання вихідного значення слова // Тези наук. конф. мовознавців України "Актуальні питання мовознавства у світлі праць Б.О.Ларіна і Ф.П.Філіна". – К.: Вид-во КДПІ, 1993. – С. 90–91.

   25. Межжеріна Г.В. Писемні пам’ятки давньоруського періоду і процес східнослов’янської словотворчості // Матеріали доповідей науково-практ. конф. "Писемні пам’ятки східнослов’янськими мовами XI–XVIII ст. – Київ–Слов’янськ, 1993. – С. 107–110.

   26. Межжеріна Г.В. Периферійна лексика ХІ–ХІІІ ст. (прикметники) як відбиття морально-етичних уявлень у Давній Русі // Мовознавство. – 1995. –№ 2–3. – С. 24–33.

   27. Межжерина А.В. История древнерусских прилагательных суровыи, сверhпыи // Матеріали міжнар. науково-практ. конф. "Слов’янська культура: здобутки і втрати". – Полтава, 1996. – Ч. 2. – С. 258–261.

   28. Межжерина А.В., Ермак О.П. Терминологическая база компонентного анализа // Мысль, слово и время в пространстве культуры: Теоретические и лингводидактические аспекты изучения русского языка и литературы / Отв. ред. П.П.Алексеев. – К., 1996. – Вып. 1. – С. 285–291.

   29. Межжерина А.В. Из истории утраченных значений (лексемы ХІ–ХІІІ вв.) (Часть І) // Мысль, слово и время в пространстве культуры: Теоретические и лингводидактические аспекты изучения русского языка и литературы / Отв. ред. П.П.Алексеев. – К., 1996. – Вып. 1. – С. 267–275.

   30. Межжеріна Г.В. Семантична структура давньоруських прикметників милостивыи, немилостивыи // Мовознавство. – 1997. – № 2–3. – С. 54–61.

   31. Ковальов Ю.М., Межжеріна Г.В. Застосування теорії самоорганізації С-простору для дослідження природних мов // Прикладна геометрія та інженерна графіка / Відп. ред. В.Є.Михайленко. – К.: КНУБА, 1999. – Вип. 66. – С. 62-65.

   32. Межжерина А.В. Семантическая структура лексемы лютыи в восточнославянских текстах XI–XIII вв. // Мысль, слово и время в пространстве культуры: Теоретические и лингводидактические аспекты изучения русского языка и литературы / Отв. ред. П.П.Алексеев. – К., 2000. – Вып. 2. – С. 273–288.

   33. Межжеріна Г.В. Асиміляція старослов’янізму жестокыи у давньоруській мові ХІ–ХІІІ ст. // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика / Відп. ред. Л.І.Шевченко. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2001. – Вип. 3. – С. 61–73.

   34. Межжеріна Г.В. Діахронічний аспект внутрішньолексемних і міжлексемних семантичних трансформацій // Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи // Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (16–18 березня 2005 р., м. Київ). – Т. ІІ. – К.: Вид-во НАУ, 2005. – С. 160–161.