У дисертації подано теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми вдосконалення механізмів співпраці органів влади та засобів масової інформації на шляху становлення громадянського суспільства в Україні. Одержані в ході роботи результати в основному підтвердили його гіпотезу, що дозволило сформулювати такі висновки і внести пропозиції, які мають теоретичне й практичне значення. 1. Аналіз наукових джерел, а також вивчення діючих механізмів взаємодії влади і ЗМІ дали можливість зробити висновок, що для реалізації настанови на побудову в Україні громадянського суспільства система засобів масової інформації має забезпечувати ефективний зворотній зв’язок між державою та суспільством, бути орієнтованою на задоволення комунікативно-інформаційних та просвітницьких потреб всього населення країни, а не на задоволення інтересів окремих політичних груп. 2. На основі опрацювання відповідних законодавчих актів, експертних висновків, результатів соціологічних досліджень та фахової літератури визначено, що в Україні сформульовано й закріплено законодавчо основні принципи, завдання та стратегічні напрями державної інформаційної політики, сформовано державні інституції відповідної компетенції, ухвалено цілу низку концепцій, програм та планів дій. Водночас на рівні практичної реалізації інформаційна політика держави в сучасній Україні відзначається спорадичністю, різноспрямованістю, нескоординованістю діяльності різних відомств, непослідовністю та непрозорістю в реалізації намічених заходів. Як наслідок – Україна поки що не належить до числа інформаційно незалежних держав. 3. Доведено, що не дивлячись на наявність відповідної нормативно-правової бази, рівень відкритості органів державної влади потребує подальшого підвищення. Це стосується швидкості реагування посадових осіб на запити громадян, підвищення ефективності роботи Громадських рад при міністерствах та відомствах. Підвищення рівня якості та актуальності інформації, що вміщується на їх офіційних сторінках у всесвітній мережі Інтернет. Також підкреслено, що без активної роботи громадських організацій, подолати проблему закритості державних установ буде практично не можливо. 4. З’ясовано, що на поточний відрізок часу українські ЗМІ відповідають таким критеріям свобод них медіа як: відсутність цензури, що виявляється в праві розповсюджувати та друкувати відповідні відомості і, одночасно, відсутності примусу, щодо публікації тих даних, які певні медіа видавати не бажають; наявність рівного доступу для всіх громадян вільно приймати повідомлення та думки, а також мати рівний доступ до ЗМІ. Втім, остання теза не повною мірою стосується Інтернет-ЗМІ. Одночасно, такою, що не відповідає демократичним європейським стандартам, є відповідність української преси наступним критеріям: свобода інформаційних служб ЗМІ в отриманні інформації; відсутність прихованого впливу з боку власників мас-медіа та рекламодавців; критична позиція співробітників ЗМІ при наданні тих чи інших думок, поглядів, відомостей. 5. Доведено, що ігнорування керівними органами (як регіональними, так і загальноукраїнськими) проблем, що стосуються формування повноцінного громадянського суспільства засобами мас-медіа, може спричинити через недостатній якісний рівень суспільно-політичних та культурно-просвітницьких програм і повідомлень у засобах масової інформації, необґрунтоване використання негативних стереотипів, загрозу втрати з боку українського суспільства потенціалу довіри до ЗМІ, що неодмінно позначиться на рівні підтримки чинних реформ з боку населення України. 6. Визначено, що мас-медіа мають нести відповідальність перед суспільством в якому вони діють. Тобто незалежність ЗМІ сама по собі не є цінністю і стає такою у тому випадку, коли вона ґрунтується на загальновизнаних зобов’язаннях ЗМІ по відношенню до суспільства. На сьогодні українські мас-медіа не завжди виконують свої соціально-відповідальні функції, що виявляється в посиленні негативного впливу ЗМІ на суспільну свідомість, порушенні права людини на приватне життя, спричиняє посилення таких негативних суспільних явищ як жорстокість, соціальна пасивність, погіршення психічного здоров’я громадян. 7. Для забезпечення більшої відкритості органів влади і вирішення проблеми доступності громадян України до актуальної інформації необхідно: врегулювати порядок отримання публічної інформації, чітко визначити критерії віднесення інформації до відомостей з обмеженим доступом; запровадити дієві механізми відповідальності державних службовців за несвоєчасне і не якісне виконання тієї частини посадових обов’язків, що відноситься до надання інформації; чітко визначити та законодавчо закріпити поняття «інформаційні послуги» та включити його до обов’язкового переліку повноважень органів місцевого самоврядування. 8. Визначено, що подальший розвиток інститутів громадянського суспільства, значною мірою залежить від стану нормативно-правової бази у цій сфері. Основним напрямом вдосконаленості є її приведення до відповідних європейських стандартів. Це завдання надзвичайно актуальне і з точки зору зовнішньополітичних стратегічних пріоритетів України. Для подальшого стимулювання розвитку громадянського суспільства в Україні нагально необхідно: привести вітчизняне законодавство у відповідність з європейськими стандартами щодо розвитку громадянського суспільства; Міністерству юстиції України, громадським організаціям і їх об’єднанням проводити постійний моніторинг всіх нових нормативно-правових актів на їх відповідність зазначеним стандартам та дотримання їх на практиці; розгорнути широку інформаційно-освітню роботу щодо пропагування європейських стандартів розвитку громадянського суспільства серед громадян, їх об’єднань та державних службовців. З цією метою використовувати державні ЗМІ, активно залучати НУО. 9. Доведено, що подальший ефективний розвиток системи ЗМІ неможливий без подолання технологічного відставання у сфері інформаційно-комунікативних технологій. Для вирішення цього завдання є необхідним: упровадження цифрового мовлення, досягнення стовідсоткового частотного покриття території України діючими каналами мовлення та мережами мовлення, розвиток багатоканальних телекомунікаційних мереж. Одночасно, зусилля органів влади та НДО мають бути зосередженні на ліквідації комп’ютерної неосвіченості населення та інтенсифікації впровадження Інтернет-сервісів у різні сфери суспільного життя. В українських реаліях виконання цього завдання пов’язане з регулюванням і стимулюванням щонайменше трьох сфер: систематизоване планове поширення телекомунікаційних мереж і подальша комп'ютеризація; розвиток українського сектору Інтернет, включаючи нормативно-правове забезпечення діяльності вітчизняних Інтернет-ЗМІ; випереджальне – протягом 3-5 років – подолання комп'ютерної неграмотності населення. |
