Анотація до роботи:

Салієв Е. І. Механізми реалізації державної політики у сфері водопостачання в Автономній Республіці Крим. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2008.

У дисертації на основі здійснення комплексного та системного аналізу засад державної політики у сфері водопостачання на сучасному етапі його реформування й проблем функціонування системи водопостачання на регіональному рівні розроблені науково-методичні підходи до удосконалення механізмів реалізації державної політики у сфері водопостачання АРК як регіональної організаційно-економічної системи.

Здійснено аналіз наукових праць за темою дослідження, виявлено складові проблематики, які належно не відображені в науковій літературі, з’ясовано, що питання реалізації державної політики у сфері водопостачання АРК до цього часу не були предметом спеціального дослідження.

Отримані результати дали підстави розробити рекомендації, які знайшли практичне застосування і можуть бути використані в процесі формування регіональних механізмів реалізації державної політики у сфері водопостачання та інших інфраструктурних підрозділів, реалізації регіональних програм реформування житлово-комунального господарства.

У дисертаційному дослідженні вирішено актуальне науково-практичне завдання щодо розробки організаційно-економічних інструментів удосконалення механізмів реалізації державної політики у сфері водопостачання АРК як регіональної системи та специфічного об’єкта державної політики. На основі здійсненого дисертаційного дослідження сформульовано такі загальні висновки.

1. Проведений системний аналіз наукових праць за темою дослідження вказує на те, що питання реалізації державної політики та державного регулювання у сфері водопостачання АРК до цього часу не були предметом спеціального дослідження. Окремі праці стосуються лише деяких аспектів цієї проблеми, мають фрагментарний характер. Незавершеність розробки окресленої тематики створює передумови для її ґрунтовного дослідження.

Вивчення науково-методичних джерел показало, що сфера водопостачання як інфраструктурна система життєзабезпечення регіону майже не розглядається. Разом з тим докорінне реформування організаційно-економічного механізму функціонування водопостачальних підприємств зумовило необхідність уточнення низки методичних визначень. Тому в роботі уточнено поняття «регіональна системи водопостачання», а також «виробник» та «виконавець» послуг як суб’єкти в цієї системи.

Крім сукупності технологічних об’єктів, водопостачання як регіональну систему життєзабезпечення відрізняє наявність комплексу організаційно-економічних елементів, на основі скоординованої взаємодії яких забезпечується цілісність цієї системи та можливість реалізації відповідної державної політики. Такими елементами пропонується вважати власників джерел водопостачання, власників об’єктів (підприємств) водопостачання, виробників та постачальників послуг, споживачів, регуляторів та органи ліцензування у сфері водопостачання, а також комплекс сервісних служб. Ураховуючи регіональну специфіку АРК, до окремого елемента цієї системи слід віднести об’єкти водопостачання сільських територіальних громад.

Уточнення й розрізнення понять «виробник» і «виконавець» послуг водопостачання як суб’єктів регіональної системи набуло особливої актуальності з розвитком ринку, що діє переважно на основі договірних відносин, які потребують чіткого встановлення меж, рівня, якості та умов надання кожної окремої послуги в кожному окремому договорі між виробником, постачальником і споживачем.

2. Дослідження засвідчили, що державна політика у сфері водопостачання на даному етапі формується за умови дії таких зовнішніх параметрів розвитку цієї сфери.

Водопостачання – одна з галузей, що є невід’ємним елементом національної економічної та соціальної безпеки держави. Припинення на початку 90-х рр. ХХ ст. державної монополії на водопостачання (як і на інші підрозділи житлово-комунальної сфери), передача його об’єктів в комунальну власність разом із перекладанням відповідальності за якість послуг на рівень територіальної громади, стрімке скорочення фінансування модернізації галузі з державного бюджету, невпорядкованість системи встановлення тарифів та подальший непродуманий процес децентралізації спричинили негативні структурні зміни і фактичне розбалансування галузі. Вертикальну систему було зруйновано, а створення місцевої стало повністю залежати від органів місцевого самоврядування, які, володіючи майновим комплексом галузі, не в змозі ефективно управляти цим комплексом та забезпечувати її розвиток як із суто об’єктивних фінансово-економічних причин, так і з суб’єктивних.

Витратна економіка підприємств, недостатність інвестицій, економічно необґрунтовані тарифи та невідповідність їх динаміки індексу цін на енергоносії, заборгованість, податковий тягар, що постійно зростає, практично кредитування підприємствами водопостачання пільг, наданих законодавством численним категоріям громадян, зумовили кризовий стан однієї з основних систем життєзабезпечення.

Доведено, що проблеми водопостачання вийшли за межі місцевих галузевих проблем, вони можуть бути вирішені лише шляхом відпрацювання ефективного механізму управління майновим комплексом і системою надання послуг галузі. Місцеві органи такий механізм гарантувати не можуть. Держава, приймаючи низку законів, активно вдосконалює (а за деякими напрямами формує) державну політику у цій сфері.

3. Проведений аналіз показав, що основні засади державної політики у сфері водопостачання сьогодні визначено у більш ніж семи найважливіших законодавчих актах. Водопостачання – один з перших підрозділів житлово-комунального господарства, стосовно якого було прийнято базовий галузевий законодавчий акт – Закон України «Про питне водопостачання», а також Загальнодержавну програму розвитку до 2020 року.

У дослідженні встановлені функціональні напрями державної політики на даному етапі: політика у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; засади ефективного водокористування; екологічні аспекти водного господарства та функціонування галузі; регуляторна політика; тарифна політика; фінансова політика, підвищення економічної ефективності функціонування суб’єктів господарювання у сфері водопостачання; технічна політика модернізації, оновлення, оснащення засобами обліку та енергозбереження в галузі; реформування системи управління та інституційної структури галузі; підвищення якості питної води та покращання якості послуг; захист прав споживачів послуг.

Не всі наведені функціональні напрями дістали належної розробки. Між ними існує певна неузгодженість, що зумовлено їх виробленням різними суб’єктами державної політики. Тому вважати державну політику у сфері водопостачання сформованою, чітко спрямованою поки що не можна.

У роботі обґрунтовано, що як об’єкт державної політики водопостачання має розглядатись насамперед як регіональна система. Це передбачає вплив не тільки (і не стільки) на галузеві технологічні аспекти функціонування водопостачання, а й на системні організаційно-економічні елементи, які на регіональному рівні сьогодні справляють визначальний вплив на ефективність водопостачання як систему життєзабезпечення.

Механізми реалізації державної політики (правові, програмно-цільові, організаційно-нормативні, регуляторні та фінансово-економічні) мають враховувати регіональний чинник, адже основний рівень реалізації державної політики – місцевий, оскільки водопостачання технологічно прив’язано до певної території.

4. У дисертації доведено, що водопостачання АРК є специфічним об’єктом державної політики, управління та реформування. Доведення ґрунтується на виявленні й систематизації за ступенем впливу на технологію управління галузевих, регіональних технологічних та організаційних особливостей водопостачання, виробничих особливостей діяльності локальних природних монополій. Серед них за ступенем впливу на реалізацію державної політики особливо слід виділити:

– у цілому від’ємний водогосподарський баланс;

– нерівномірну структуру забезпечення водними ресурсами території АРК і наявність технологічно відмінних систем постачання води;

небезпечно високий рівень зношеності мереж водопостачання;

– особливості інституту комунальної власності в АРК;

невпорядкованість організаційної структури галузі;

регіональну специфіку системи ліцензування і здійснення регуляторної політики;

– практичну відсутність на сьогодні ефективної системи координації сектору сільського водопостачання, в якому найбільше проблем.

Установлено, що взаємопов’язаність і залежність організаційних особливостей водопостачання АРК від наявності технологічно і економічно різних схем постачання води на її території та об’єктів сільських територіальних громад визначають його як регіональну організаційно-економічну систему та специфічний об’єкт державної політики.

5. Відповідно до цього конкретизовано регіональні механізми реалізації державної політики у сфері водопостачання АРК та обґрунтовано необхідність формування регіональних інструментів їх удосконалення. Серед них на даному етапі найбільш актуальними є:

– організаційні (через невпорядкованість децентралізації галузі, неефективний функціональний розподіл);

– фінансово-економічні (особливо інвестиційний механізм);

– функціонально-регуляторні.

Доводиться пріоритетність на сучасному етапі організаційних механізмів. Зроблено висновок, що саме невпорядкованість функціонально-інституційної структури водопостачання АРК є чинником негативного впливу на реалізацію державної політики у цій сфері.

6. На основі узагальнення досвіду провідних водопостачальних компаній та вивчення вітчизняного законодавства запропоновано модель реорганізації регіональної системи водопостачання АРК шляхом створення республіканської компанії. Установлено, що оптимальною організаційно-правовою формою компанії виходячи з чинників гнучкості управління, перерозподілу фінансових потоків, дотримання інтересів державної політики, територіальних громад і окремих споживачів є холдинг.

В основу розробленої моделі покладено принцип оптимального поєднання централізації та децентралізації, а також визначення функціональних параметрів суб’єктів регіональної системи водопостачання, адже саме по собі створення компанії не буде ефективним без впорядкування відносин власності і відносин з приводу використання об'єктів водопостачання. Тільки підвищуючи значущість організаційного механізму, можливо досягти бажаних результатів. В дисертації обґрунтовано, що основними параметрами організаційних вдосконалень мають стати:

- централізація: залежність водокористувачів значної частини АРК від «централізованого» джерела (Північно-Кримського каналу) зумовлює на регіональному рівні необхідність структури, яка б координувала діяльність суб'єктів водопостачанням і відповідала за «загальні» джерела і водозабори;

- спеціалізація, розмежування «сфер відповідальності»: холдингова компанія має виконувати управлінські функції, спрямовуючи діяльність підконтрольних підприємств; підприємства, у свою чергу, мають зосередити увагу на поточній роботі з надання послуг споживачам;

- співпраця з недержавним і некомунальним сектором: чинне законодавство дозволяє надавати послуги з водопостачання суб'єктам господарювання всіх форм власності, що передбачає взаємодію з приватним сектором. З одного боку, у місцевих органів залишаються економічні і майнові важелі впливу на приватний сектор (наприклад через передачу або непередачу мереж в концесію); з другого боку, вони зацікавлені у фінансових ресурсах, які може надати приватний сектор;

- законність: життєва важливість нормальної роботи підприємств водопостачання для АРК означає, що їх діяльність має здійснюватися в правовому полі, адже порушення чинного законодавства підприємством може теоретично призвести до його зупинки через значні фінансові санкції, арешт майна тощо. Необхідно привести у відповідність із законодавством (а в разі потреби – отримати нові) дозвільні документи (ліцензії, дозволи), а також документи, що встановлюють право на мережі і споруди, засновницькі і реєстраційні документи підприємств;

- оптимальний розподіл власності: об'єкти водопостачання мають перебувати у власності АРК і територіальних громад згідно зі своїм призначенням і техніко-економічною доцільністю.

7. У дисертації доводиться необхідність зміщення акцентів у використанні фінансово-економічних інструментів, доцільність виокремлення серед них регіонального інвестиційного механізму. Запропоновано підходи до його вдосконалення, зокрема підвищення контролю за використанням коштів на основі застосування технології управління інвестиційними інфраструктурними проектами.

З огляду на розроблену модель реорганізації в роботі пропонуються заходи щодо ефективного перерозподілу регуляторних функцій між учасниками інституційної структури регіональної системи водопостачання.

В частині організаційного аспекту реформування водопостачання АРК розроблено заходи щодо впорядкування організаційної схеми управління на районному рівні з урахуванням об’єктів сільських територіальних громад.

8. Подальші дослідження в предметній галузі мають спрямовуватись на розвиток й застосування одержаних результатів за напрямами вироблення державної політики стосовно регіональних систем водопостачання та інших систем життєзабезпечення регіонів, регуляторних механізмів її реалізації, організаційних вдосконалень системи надання послуг водопостачання в регіонах України, фінансово-економічних механізмів модернізації регіональних систем водопостачання.

Публікації автора:

1. Салієв Е. І. Управління інфраструктурними проектами у сфері комунальних послуг Автономної Республіки Крим / Е. І. Салієв // Економіка та держава. – 2007. – № 6. – С. 55–58.

2. Салієв Е. І. Проблемні питання водопостачання та водовідведення регіону / Е. І. Салієв, Н. А. Сич // Упр. сучас. містом. – 2006. – № 3-4/7-12 (23–24). – С. 71–79. – Авторські с. 71-75.

3. Салієв Е. І. Єдина водна регіональна компанія: «за» і «проти» / Е. І. Салієв // Упр. сучас. містом. – 2005. – № 3–4/7–12 (19–20). – С. 228–234.

4. Салієв Е. І. Житлово-комунальне господарство Автономної Республіки Крим: проблеми кардинальних змін та прискореного розвитку / Е. І. Салієв // Упр. сучас. містом. – 2004. – № 10–12 (16). – С. 206–213.

5. Салиев Э. И. Энергосбережение – ключевое звено реформы жилищно-коммунального хозяйства / Е. І. Салиев // Энергосбережение. – 2008. – № 2. – С. 23–25.

6. Салиев Э. И. О внедрении энергосберегающих технологий в сфере жилищно-коммунального хозяйства Автономной Республики Крым / Э. И. Салиев // Энергосбережение. – 2007. – № 10. – С. 17–20.

7. Салиев Э. И. Комплексная оценка системы водоснабжения г. Красноперекопск АР Крым / Е. І. Салієв // Водне господарство України. – 2007. – № 3. – С. 33–38.

8. Салиев Э. И. Реанимация систем водоснабжения сельских населенных пунктов / Э. И. Салиев, Л. Д. Субботкин // Строительство и техногенная безопасность: Сб. науч. трудов. – Симф.: НАРКБ, 2007. – Вып. 18. – С. 216–218. – Авторські с. 216-217.

9. Салиев Э. И. К вопросу о концессиях / Е. І. Салієв // Вода і водоочисні технології. – 2007. – № 2 (22). – С. 65–67.

10. Салиев Э. И. Руководство по эксплуатации и обслуживанию систем водоснабжения предприятиями, созданными на базе сообществ / Р. Н. Мазинов, В. А. Мякишев, Э. И. Салиев / - Симф. : Оригинал-М, 2007. – 192 с. – Авторські с. 62-106, 133-153.

11. Салиев Э. И. Участие сообществ в жизнеспособной эксплуатации и содержании систем водоснабжения на селе (Крымский опыт) / Е. І. Салієв // Вода і водоочисні технології. – 2006. – № 2 (18). – С. 42–48.

12. Салиев Э. И. К проблеме энергосбережения в коммунальной теплоэнергетике Автономной Республики Крым / Э. И. Салиев // Промышл. теплотехника. – 2006. – № 5. – С. 66–69.

13. Салієв Е. І. Участь співтовариств у життєздатній експлуатації та утриманні систем водопостачання на селі / Е. І. Салієв // Інформ. бюл. Мін-ва будівництва, архітектури та житлово-комун. госп-ва України. – 2006. – № 6-7. – С. 74 –77.

14. Салієв Е. І. Пора розмов минула / Е. І. Салієв // Інформ. бюл. Держ. ком. України з питань житлово-комун. госп-ва. – 2005. – № 4. – С. 31–32.

15. Салиев Э. И. Развитие энергогенерирующих мощностей в Автономной Республике Крым / Э. И. Салиев // UKR-POWER 2007 «Проблемы энергосбережения безопасности экологии в промышленной и коммунальной энергетике»: материалы ХХІ междунар. конф., г. Киев, 12-16 июня 2007 г. – К., 2007. – С. 9–17.

16. Салієв Е. І. Пропозиції щодо зміни організаційно-правової структури підприємств водопровідно-каналізаційного господарства Автономної Республіки Крим / В. А. Кравченко, Д. А. Левицький, Е. І. Салієв // Міжнародний конгрес «ЕТЕВК–2007»: зб. доп. – Сімф., 2007. – С. 372–385. – Авторські с. 372-375.

17. Салієв Е. І. Інвестиційне забезпечення розвитку житлово-комунального господарства / Е. І. Салієв // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 31 трав. 2006 р.: у 2 т. / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – Т. 2. – С. 7–9.

18. Салієв Е. І. Регулювання розвитку інфраструктурної галузі Автономної Республіки Крим / Е. І. Салієв // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, м. Київ, 31 трав. 2005 р.: у 2 т. / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Т. 2. – С. 97–98.