Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Українська мова


Герасімова Ганна Леонідівна. Лінгвокогнітивні та дискурсивні властивості епістемічної лексики сучасної німецької мови. : Дис... канд. наук: 10.02.01 - 2005.



Анотація до роботи:

Герасімова Г.Л. Лінгвокогнітивні та дискурсивні властивості епістемічної лексики сучасної німецької мови. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Запорізький національний університет. – Запоріжжя, 2005.

Робота присвячена комплексному вивченню корпусу епістемічної лексики сучасної німецької мови в єдності її когнітивних і дискурсивно значущих параметрів. Доводиться, що лексика із акцентуванням епістемічних станів знання, віри, розуміння згрупована в єдину, ієрархічно структуровану систему, яка органічно вписується в загальну логосферу етносу. Значна увага приділяється когнітивно зумовленим особливостям семантики, граматики та словотвору епістемічних лексем. Одночасно здійснюється аналіз лінгвокогнітивних, лінгвопрагматичних і лінгвосинергетичних засад функціонування епістемічної лексики в розмовно-побутовому, публіцистичному та науковому типах дискурсу. У роботі простежуються когнітивні механізми продукування висловлень із епістемічним компонентом смислу, визначаються корелятивні зв’язки епістемічних настанов мовленнєвої особистості з іллокутивними типами висловлення, встановлюються шляхи і способи використання цієї лексики залежно від типу дискурсу, окреслюються ергономічні та синергетичні засади епістемічної організації дискурсивної системи.

Феномен “знання” знаходиться в центрі уваги майже всіх галузей сучасного наукового простору, проте його лексична репрезентація та когнітивно-дискурсивний статус усе ще не стали об’єктом цілеспрямованого вивчення і системного дослідження. Необхідність комплексного аналізу епістемічної лексики у трихотомії “форма – зміст – функція” зумовила опис як її лінгвокогнітивних параметрів у системі німецької мови, так і принципів та механізмів її дискурсивної реалізації.

Двовимірність мовного знака, його онтологічна та конвенціональна природа зумовлює здатність мови одночасно бути й інструментом пізнання (референційний аспект), й інструментом комунікації (репрезентативний аспект). Перший входить до кола інтересів філософії, логіки, соціології, інформатики, психології, власне мовознавства, а другий, входячи до сфери компетенції когнітивно-дискурсивної парадигми лінгвістики, є по своїй суті метазнанням, оскільки має справу із засобами сигналізування суб’єктом мовлення як про наявність у нього того чи іншого позамовного знання, так і про ступінь його достовірності, його якісну чи кількісну оцінку.

Масив епістемічної лексики сучасної німецької мови становить собою певний гіпо-гіперонімічний корпус, когнітивно значущим гіперкомпонентом якого є інтегральна ознака “(мета)знання”, що конституюється трьома основними гіпонімами – достовірність, розуміння, віра. Гіпонім достовірність передбачає тріарно марковану шкалу, крайніми полюсами якої є ’повне знання’ та ’незнання’, а проміжну ланку заповнює градуальний набір маркерів ’неповного знання’, тоді як епістемічні гіпоніми розуміння та віра мають вигляд бінарних опозицій ’розуміння’ – ’нерозуміння’, ’віра’ – ’невіра’.

З одного боку, група епістемічних одиниць характеризується в лексико-семантичній системі певною автономністю, яка забезпечується полісемічними, синонімічними, антонімічними відношеннями, співвіднесеністю із семантичним інваріантом, тісним зв’язком когнітивно-семантичних і когнітивно-граматичних властивостей. З іншого, – семантичні та граматичні кореляції із одиницями інших лексичних угруповань зумовлюють її органічне включення до загальної мережі логосфери.

Когнітивна організація епістемічних лексем у дискурсі базується на інваріантному фреймі з трьома основними конституентами – антропонімічним суб’єктом знання, епістемічною зв’язкою та об’єктом знання. При цьому термінальні елементи (суб’єкт і об’єкт) можуть бути імпліковані за умови їх пресупозитивного статусу, контекстуальної виводимості, непринциповості їх акцентування. Варіювання слотів цієї інтегральної моделі здійснюється залежно від типу дискурсу, його презумпцій щодо конкретизування чи абстрагування, тропеїзації, а також від типу позамовного знання.

Епістемічні лексеми можуть сприяти реалізації констативних, квеситивних, директивних і комісивних настанов, реалізовувати різноманітні вторинні прагматичні значення, аранжувати фатичні мовленнєві акти. Епістемічні маркери у складі простих, композитних і комплексних мовленнєвих актів можуть або уточнювати епістемічний фон чи окремі епістемічні компоненти дискурсу, або висувати епістемічний чинник у центр іллокутивного фокусу висловлення, надаючи йому статус провідного.

У дискурсі мовленнєва особистість, як правило, схиляється до імплікування повного (істинного, фактуального) знання та уникає чи намагається мінімізувати вираження епістемічних провалів. Навпаки, знання неповне (від суб’єктивно достатнього, припустового, гіпотетичного до сумнівного, маловірогідного) вона прагне експлікувати. Контроль за адекватним перебігом комунікативного процесу мовець здійснює через дискурсивно продуктивні оператори ’розуміння’ й ’нерозуміння’, які, однак, займають периферійне місце в епістемічному пареміокорпусі. У той же час ’віра’ і ’невіра’, будучи в цілому інтеріоризованими епістемічними станами, відіграють важливу роль у паремійній картині світу, проте в дискурсивному просторі реалізуються досить обмежено.

Відбір і вживання епістемічної лексики в дискурсі регулюються ергономічними та синергетичними чинниками, а також жанрово-стилістичною специфікою дискурсу. Коло дискурсивно активної лексики обмежується семантично примітивними, формально негроміздкими, стилістично нейтральними одиницями, що зумовлюється необхідністю економної витрати мовленнєвої енергії та прагненням мовця полегшити процес сприйняття інформації адресатом. Епістемічні „обов’язки” та епістемічна „відповідальність” мовленнєвої особистості виявляються посиленими в публіцистиці та в науковому дискурсі, тоді як у розмовно-побутових інтеракціях мовець має більшу свободу у вираженні оцінки якості свого й чужого знання.

Дискурс становить собою складну, неоднорідну, нелінійну, відкриту й когерентну систему, яка функціонує за синергетичними законами. Основу синергетичного бачення мовленнєвої діяльності складає когнітивно-комунікативний дуалізм, що сприяє адекватному відбору лексичних одиниць і граматичних структур, забезпечуючи переборення ентропійних процесів і налагодження епістемічного балансу дискурсу. Комуніканти підключають інтенсифікаційні, мітигаційні, дисконектні, апроксиматичні механізми керування дискурсом, намагаючись підтримувати систему презентації метазнання в оптимальному режимі відповідальності за повідомлену інформацію, який виступає синергетичним орієнтиром-еталоном.

Аналіз епістемічної лексики німецької мови доводить перспективність синкретичних когнітивно-дискурсивних розвідок на шляху до з’ясування механізмів використання мовних одиниць homo loquens у своїй комунікативній практиці. Доцільним видається у цьому зв’язку дослідження лінгвокультурних, лінгвокогнітивних і лінгвопрагматичних параметрів функціонування епістемічної лексики в інших типах дискурсу, на матеріалі інших природних мов із урахуванням соціолектних, ґендерних і вікових факторів мовленнєвої діяльності. Питомої ваги набувають і проблеми синергетичної взаємодії лексичних показників якості знання з імплікованими епістемічними смислами, а також порівняльні характеристики з лексичним масивом каузації знання.

Публікації автора:

1. Лихолай Г.Л. Феномен знання як міждисциплінарний концепт // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Логос, 2002. – № 7. – С. 315–321.

2. Лихолай Г.Л. Когнітивно-семантична організація німецьких паремій з епістемічними предикатами // Вісник Черкаського ун-ту. Філологічні науки. – Черкаси: ЧДУ, 2003. – Вип. 44. – С. 130–137.

3. Лихолай Г.Л. Епістемологія у філософських та лінгвістичних вимірах // Мова і культура. – К.: Вид. Дім Дм. Бураго, 2003. – Вип. 6. – Т. 1. – С. 237–241.

4. Лихолай Г.Л. Епістемологія і когнітологія у співвідношенні їх лінгвістичних вимірів // Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 42. – С. 113–116.

5. Лихолай Г.Л. Когнітивно-семантична концептуалізація метазнання в сучасній німецькій мові // Вісник Сумського держ. ун-ту. Філологічні науки. – 2004. – № 4 (63). – С. 27–32.

6. Лихолай Г.Л. Лексико-семантичні групи епістемічних дієслів (на матеріалі сучасної німецької мови) // Матеріали Всеукр. наук. конф. „Другі Каразінські читання”. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2003. – С. 76–77.

7. Герасімова Г.Л. Синергетичні засади епістемічної організації дискурсу // Нова філологія. – Запоріжжя: ЗНУ, 2005. № 1 (21). С. 120–125.

8. Герасімова Г.Л. Комунікативно-прагматичні властивості епістемічної лексики сучасної німецької мови // Вісник Житомирського держ. ун-ту ім. І. Франка. – Житомир: ЖДУ, 2005. – Вип. 23. – С. 133–136.

9. Герасімова Г.Л. Когнітивно-семантичні особливості епістемічного фразеокорпусу сучасної німецької мови // Вісник Запорізького нац. ун-ту. Філологічні науки. – 2005. – № 1. – С. 34–38.

10. Герасімова Г.Л. Когнітивно зумовлена неповнота морфологічної парадигми епістемічної лексики // Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’янських мовах. Матеріали II Міжнар. наук. конф. – Дніпропетровськ: Пороги, 2005. – С. 77–79.