Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Політичні науки / Політичні проблеми міжнародних відносин і глобального розвитку


Гама Алі Кадер Макван. Курдська проблема в контексті врегулювання іракської кризи. : Дис... канд. наук: 23.00.04 - 2007.



Анотація до роботи:

Гама Алі Кадер Макван. Курдська проблема в контексті врегулювання іракської кризи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку. – Київський національний університет імені Тараса Шевченко, Інститут міжнародних відносин, Київ, 2007.

В дисертації вперше в українській політичній науці досліджується вплив іракської кризи й процесу її врегулювання на курдську проблему. Автор розглядає курдську проблему як різновид етнополітичного конфлікту. В дисертації аналізується політика режиму С.Хусейна стосовно курдів в 1990-х рр. Досліджено концептуальні підходи основних політичних партій Іракського Курдистану до вирішення курдської проблеми в умовах процесу трансформації системи міжнародних відносин на Близькому та Середньому Сході; аналізується процес державотворення в Іраку після падіння режиму С.Хусейна та визначається позиція курдів з ключових проблем політичного врегулювання іракської кризи.

Ще одним важливим об’єктом дослідження є політика США в Іраку та роль курдського чинника в процесі її формування та реалізації. Особлива увага зосереджена на дослідженні впливу іракської кризи на трансформацію системи міжнародних відносин на Близькому і Середньому Сході і, зокрема, на еволюцію позиції Ірану, Сирії та Туреччини з курдської проблеми. Запропоновано авторське бачення ймовірних сценаріїв розвитку ситуації в Іраку та виявлено в цьому контексті можливі шляхи вирішення курдської проблеми.

Ключові слова: Ірак, Курдистан, Близький і Середній Схід, криза, конфлікт, курдська проблема, врегулювання, етнонаціональна модель держави, право народів на самовизначення.

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження:

        1. Етнонаціональні моделі держави відображають структуру взаємодії націй, етносів, і політичної влади й можуть бути поділені на демократичні (“мажоритарна демократія”), тоталітарні (“демократія раси панів”), перехідні (“етнічна або національна демократія”, “кланова демократія”, “корпоративна модель”). Конкретизацією етнонаціонального моделювання є різноманітні етностратегії. Для тоталітарних (авторитарних) моделей характерні етностратегії депортації або “переміщення етноструктури”, насильницької асиміляції, фізичне знищення етноструктури. У той же час для демократичних конструкцій типовими є етностратегії акомодації (або коренізації), природної асиміляції, “мультикультуралізму”, “збереження етноструктури” й інтеграції. У перехідних етнонаціональних моделях відбувається пошук своєї системи взаємодії між державою й етнічними утвореннями, як правило, у цьому випадку спостерігається об'єднання різноманітних політичних технологій.

        2. Курдська проблема є різновидом етнополітичного конфлікту, предметом якого є політичні інститути, необхідні для реалізації національних інтересів і територія як простір, на який поширюється вся повнота політичної влади етносу.

        3. Ірак періоду режиму С.Хусейна був наочним прикладом тоталітарної етнонаціональної моделі держави, політика якої стосовно курдської меншини мала ознаки злочинів проти людства і порушувала положення Конвенції 1948 р. щодо попередження злочинів геноциду та покарання за нього. Після запровадження Радою Безпеки ООН санкцій проти Іраку, які обмежили його суверенітет у внутрішніх справах на території “Вільного Курдистану”, політика режиму С.Хусейна була спрямована, з одного боку, на дискредитацію ідеї курдської національної автономії шляхом запровадження блокади її адміністративних та торгівельно-економічних зв’язків та розпалювання протиріч в курдському національно-визвольному русі, а з іншого – на створення “зони безпеки” навколо курдського анклаву шляхом “арабізації” багатих на нафту районів з значним відсотком курдського населення (наприклад, Кіркук), які не увійшли до складу курдської автономії, оскільки були розташовані південніше 36-ої паралелі, що супроводжувалась депортацією курдів та туркоманів та, відповідно, переселенням в ці райони арабського населення.

        4. Протягом історії національно-визвольного руху курдів вирішення курдської проблеми на концептуальному рівні бачилося чи в створенні суверенної національної держави з курдами в якості основного етносу, чи в створенні етнічної автономії всередині національної держави, в якій є значний сегмент курдського населення. Реалізація першої моделі уявлялася нереальною в зв’язку із відсутністю держави (чи групи держав), які б об’єктивно були зацікавлені в створенні курдської держави. Труднощі з втіленням другої моделі були пов’язані із наявністю протиріччя між реальною автономією та сутністю централізованих національних державних систем на Сході, які прагнули максимально контролювати різні сфери громадського життя. Курс США на повалення режиму С.Хусейна та проголошення офіційним Вашингтоном стратегічною метою здійснення демократизації Близького і Середнього Сходу (концепція “Великого Близького Сходу”) відкриває певні перспективи для вирішення курдської проблеми на базі другої моделі. В зв’язку з цим основні політичні партії Іракського Курдистану – Демократична партія Курдистану та Партія вільного Курдистану – проголосили курс на реалізацію права курдського народу на самовизначення в рамках нового демократичного федеративного Іраку.

        На переконання дисертанта, легітимізацію автономного Іракського Курдистану не варто ставити в залежність від демократизації всього Іраку з огляду, щонайменше, на наступні моменти. Існує суттєва різниця в рівні демократизації курдського регіону і арабської частини Іраку; процес демократизації іракського суспільства (що передбачає відхід від політичної культури, сформованої за десятиліття існування тоталітарного режиму й цілеспрямованої баасизації всіх сфер суспільно-політичного життя) та формування демократичного мислення і, відповідно, розуміння правомірності демократичних прав курдів, вимагає тривалого часу.

              1. Іракська криза мала істотний вплив на курдську проблему, спричинивши процес її інтернаціоналізації. Насамперед, саме формування Організацією Об’єднаних Націй механізмів врегулювання іракської кризи заклало підвалини для створення “напівнезалежного” територіального об’єднання “Вільного Курдистану”, що володіє внутрішнім суверенітетом, оскільки, згідно із резолюціями Ради Безпеки ООН три чверті території Іракського Курдистану (північніше 36 градусу північної широти) опинилися за межами адміністративного контролю Багдаду, а у військовому плані і в сфері зовнішніх зв’язків – під захистом світового співтовариства і, зокрема, США та їх союзників. Окрім того, іракська криза призвела до появи в іракських курдів впливових союзників – США, спираючись на підтримку яких вони можуть розраховувати на досягнення своїх цілей, оскільки (як свідчить історичний досвід боротьби курдського народу) послідовна та постійна підтримка з боку центросилової держави є важливим (якщо не вирішальним) чинником результативності зусиль курдів в реалізації свого законного права на самовизначення.

              2. Курдському чиннику в стратегії ключових позарегіональних (насамперед, США та СРСР) та регіональних (зокрема, Туреччини, Ірану, Сирії) держав відводилася лише функціональна роль, а саме: засобу досягнення певних політичних цілей на Близькому та Середньому Сході. Як наслідок, їх підходи формувалися не на засадах визнання правомірності цілей національно-визвольної боротьби курдів, а на основі визначення того, який рівень гостроти цієї проблеми в даний момент відповідав їх інтересам в близькосхідному регіоні.

              3. Курдський чинник є одним із важливих елементів стратегії США на Близькому Сході, зорієнтованої на трансформацію Близького Сходу як системи з метою встановлення свого контролю над нафтовими ресурсами регіону та викорінення джерел тероризму. Адміністрація Дж.Буша намагається стимулювати розвиток курдського націоналізму в тих країнах, які розглядаються Вашингтоном в якості недружніх, з метою дестабілізації ситуації (зокрема в Ірані); одночасно Робітнича партія Курдистану (нині Народний конгрес Курдистану), діюча в Туреччині, що є союзником США, внесена Вашингтоном до списку терористичних організацій.

              Якщо до вторгнення американських військ в Ірак США розглядали курдів як вірогідного союзника в боротьбі проти Багдаду і з цією метою підтримували курс курдських партій на створення реальної автономії (саме завдяки США були прийняті резолюції Ради Безпеки ООН, які гарантували відповідні умови для створення регіону “Вільного Курдистану”), то після повалення режиму С.Хусейна – як важливу складову поміркованого блоку політичних сил, здатного стабілізувати ситуацію в Іраку. Разом з тим, зростання ролі курдського чинника в близькосхідній політиці США не призвело до принципової зміни позиції офіційного Вашингтону з курдської проблеми: остання і надалі розглядається як внутрішня проблема таких країн, як Туреччина, Іран, Ірак та Сирія в контексті дотримання ними прав людини і національних меншин, а не як проблема всього курдського народу, який веде боротьбу за своє право на самовизначення.

                    1. Позиції Туреччини, Ірану та Сирії як країн, в яких проживають курди, не дивлячись на наявність між ними розбіжностей та протиріч з інших принципових питань, є одностайними в тому, що будь-які варіанти вирішення іракської кризи мають ґрунтуватися на принципах збереження територіальної цілісності Іраку і небажаності надання курдам автономії. Окрім того, падіння режиму С.Хусейна, розміщення американських збройних сил на іракській території та підтримка офіційним Вашингтоном прагнень курдів до автономії стимулювало владні структури Ірану, Туреччини та Сирії до вироблення адекватної новим умовам стратегії практичних дій в курдських регіонах, спрямованих на попередження можливого переростання внутрішніх етнотериторіальних конфліктів всередині кожної із держав в регіональний конфлікт.

                    2. В прогностичному плані автор виокремлює кілька моделей ймовірного розвитку ситуації в Іраку, які умовно можна поділити на “оптимістичні (позитивні)” та “песимістичні (негативні)”. До першої групи можна віднести наступні: A) перехід Іраку до федеративного державного устрою з наданням при цьому широкої автономії курдам; B) прихід до влади сильної особистості (на зразок єгипетського лідера Х.Мубарака), який буде здатний стабілізувати ситуацію в країні. Модель А уявляється оптимальним варіантом виходу із кризи, оскільки вона ґрунтується на балансі інтересів всіх релігійних та етнічних общин країни. В той же час реалізація моделі B призведе лише до приглушення на певний час існуючих в іракському суспільстві протиріч, а не до їх вирішення.

                    До “песимістичних” можна віднести наступні моделі : C) громадянська війна в Іраку (найбільш вірогідно між сунітами та шиїтами); D) розпад Іраку на кілька державних утворень (найвірогідніше, на дві частини – курдську та арабську, а за певних умов, і на три частини – курдську, сунітську, шиїтську); E) збереження на тривалий період нинішньої ситуації – перманентного конфлікту, насамперед, між сунітами та шиїтами, який призведе до ослаблення центральної іракської влади. При цьому розвиток подій за сценаріями C та D неминуче передбачатиме створення незалежної курдської держави, а сценарій E буде супроводжуватися посиленням сепаратистських тенденцій в Іракському Курдистані, що за певних умов може привести до відокремлення курдського району від Іраку.

Публікації автора:

  1. Гама Али Кадер Макван. Проблема государственного устройства Ирака после свержения режима Саддама Хусейна: позиция курдов // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. – Випуск 48 (Ч. 1). – С. 78-83.

  2. Гама Али Кадер Макван. Роль курдов в становлении демократии в Ираке // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. – Випуск 49 (Ч. 2). – С. 66-68.

  1. Гама Али Кадер Макван. Международно-правовые аспекты политики режима С. Хусейна в отношении курдского меньшинства в конце ХХ века // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. – Випуск 53 (Ч. 1). – С. 87-92.

  2. Гама Али Кадер Макван. Внешнеполитический аспект стратегий курдских партий // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. – Випуск 56 (Ч. 2). – С. 37-42.