У дисертації наведено нове вирішення наукової проблеми, що полягає у наданні узагальнюючої комплексної характеристики матеріальної культури та реконструкції історії кіммерійців Північного Причорномор’я. Запропоновано критичний огляд існуючих точок зору на актуальні аспекти теми та виділено чотири періоди в дослідженні кіммерійської проблеми. Проведено систематизацію та надано докладний типолого-статистичний аналіз поховального обряду й усіх категорій матеріальної культури населення степового Причорномор’я IX–VII ст. до н.е. Здійснено картографування степових пам’яток, визначені їх локальні та хронологічні особливості. На основі аналізу імпортних і виготовлених під інокультурним впливом предметів, розроблена нова хронологія кіммерійських старожитностей. Специфіка поховального інвентарю дозволила запропонувати періодизацію кіммерійської культури, яка включає три періоди. Перший з них припадає на першу половину IX ст. до н.е., другий – на середину IX – першу половину VIII ст. до н.е., третій охоплює середину VIII – початок VII ст. до н.е. Встановлено, що кіммерійська культура сформувалася у степах між Дніпром та Передкавказзям на початку IX ст. до н.е. на основі традицій білозерського та постзрубного населення. Аридизація клімату та погіршення умов існування обумовили зміни у господарстві населення пізнього бронзового віку і перехід до кочового скотарства, який супроводжувався розповсюдженням нового кінського спорядження, зброї та предметів побуту. Ці зміни, разом із міграціями населення, етнічним змішуванням та інтегруючими процесами, викликали формування нової культури. Розглянуто особливості функціонування культурних утворень у перехідний період. Визначено характер господарства кіммерійців як кочове скотарство з зимівниками на березі моря та літниками на півночі степової смуги. Запропонована характеристика соціальної структури кіммерійського суспільства. Кіммерійці відносились до двох ендогамних племен, що залишили зібгані “чорногорівські” та витягнуті “новочеркаські” поховання. Кожне плем’я складалось з кількох родів зі своєрідним поховальним обрядом. У межах роду земля розподілялася між групами споріднених сімей, які відповідали лініджам. Лініджі, які кочували поряд один з одним, об’єднувались у субклани, які залишили шість територіальних підгруп пам’яток: Дунайсько-Дністровську, Южнобугську, Придніпровську, Самарсько-Орельську, Кримську і Східноукраїнську. Визначено поховання військових вождів, племінної та релігійної верхівки. Вперше запропоновано реконструкцію історії кіммерійців від часу їх появи у степах Східної Європи на початку 1 тис. до н.е. до зникнення як окремої політичної сили у VII ст. до н.е. Обґрунтовано реальність існування кіммерійців як самостійного етносу, відомого із письмових джерел, а також взаємозв’язок назви “кіммерійці” з підрозділами військової або соціальної організації цього кочового народу. Розглянуто взаємини між кіммерійцями і сусіднім населенням та роль причорноморських номадів в етно-політичних процесах, що охоплювали території Східної та Центральної Європи, а також Давнього Сходу. |