1. Сучасні концептуальні підходи до проблеми Іншого, попри відмінності в теоретичному і методологічному плані, відзначаються спільним для них зведенням усіх можливих проявів Іншого до об’єкта пізнання Я та співсуб’єкта комунікації з Я. Аналіз інакших можливих проявів Іншого в сучасній літературі є поодиноким та фрагментарним. Разом із тим, огляд концепцій засвідчує, що роль іншої особи є фундаментальнішою і за умов залучення до аналізу здобутків інших наук (передусім, психології, соціології, лінгвістики) Інший може бути інтерпретований як умова пізнання та комунікації. 2. Жодна з наявних теоретико-методологічних позицій не може, використовуючи лише власні засоби, прийти до безсумнівного визначення Іншого як умови пізнання та комунікації. На підставі аналізу найбільш фундаментальних концептуально-методологічних підходів встановлено, що феноменологічно-екзистенціалістська традиція вписує досвід іншої особи в самодосвід вихідного Я, унеможливлюючи, таким чином, вплив Іншого на Я. Діалогічний підхід узалежнює Я та Іншого (Ти) від деякої третьої сутності (Діалогу, сфери „Між” тощо), не беручи до уваги, що саме особи вперше налагоджують діалог. Найвиразнішою тенденцією психоаналітичного підходу Ж.Дельоза і Ж.Лакана є підкреслення невизначеності становища самого Я. Тому необхідно застосовувати інтегративний підхід, поєднуючи методологічні здобутки різних концепцій на підставі ідей загальноонтологічної первинності іншої особи, розрізнення аспектів застосування поняття „Інший” (термінологічний, змістовний, генетичний, функціональний) та аспектів прояву іншості (емпіричний Інший, „Інший в мені”, значущий Інший, „узагальнений” Інший), а також ідеї засадничості міжособової взаємодії. 3. Інший є необхідною онтологічною, онтогенетичною та соціальною умовою постання та функціонування Я (особи). Оскільки людська особовість та індивідуальність не є вродженими, а постають через взаємодію індивіда спочатку з конкретними значущими Іншими, а потім зі структурою свідомості, яка називається „Інший в мені”, то емпіричні Інші через такі механізми як соціалізація, виховання, освіта тощо активізують структуру „Іншого в мені” та сприяють виробленню уявлення про „узагальненого” Іншого (соціальну групу). 4. Суб’єкт-суб’єктна комунікативна взаємодія входить до структури суб’єкт-об’єктного пізнавального відношення як на рівні безпосереднього контакту суб’єкта з об’єктом (у вигляді ціннісних орієнтацій, переконань, стереотипів тощо), так і при встановленні остаточних результатів пізнання (результати приймаються через обговорення суб’єктами пізнання). Тому необхідно розглядати пізнання як інтерсуб’єктивний процес, а Іншого – не лише як співсуб’єкта, але як умову пізнання, оскільки лише завдяки наявності інакшої перспективи бачення дійсності (втіленням якої виступають емпіричні Інші та структура „Інший в мені”) пізнане набуває статусу об’єктивного результату. Таким чином, в процесах міжіндивідної комунікації конституюються значущість та об’єктивність пізнання, а індивідуально-достовірне знання набуває статусу соціально-достовірного і визнаного. 5. В загальноонтологічному плані Інший передує комунікативному процесу. Це випливає, по-перше, з онтологічної первинності Іншого: Я звертається до вже присутнього Іншого або відповідає на його заклик. По-друге, з онтогенетичної: першою комунікативною дією є звертання значущого Іншого до несвідомого Я. По-третє, має місце первинність Іншого в соціальному плані: соціальні стосунки, які конституюють Я, мова тощо є інтерсуб’єктивними утвореннями, що можуть існувати до конкретного Я, окрім та після нього, – саме завдяки існуванню багатьох Інших. Я вступає в комунікацію з тими засобами, які одержані від Інших. Враховуючи це, а також багатоаспектність самої комунікації (єдність власне комунікативного, інтерактивного та перцептивного моментів), слід розглядати Іншого не лише як співсуб’єкта, але як вирішальну умову комунікації. 6. Взаємодія Я та Іншого у свідомості (Я та „Інший в мені” як різні перспективи бачення), на онтогенетичному (значущі Інші формують Я через активізацію в ньому структури „Інший в мені”), соціально-побутовому (завдяки контактам зі значущими Іншими Я поступово усвідомлює „узагальненого” Іншого – соціальну групу) та когнітивному (Я як суб’єкт-Інший як суб’єкт) рівнях дозволяє зробити висновок про її засадничість для когнітивних та комунікативних процесів. |
