У висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення й подає практичні пропозиції щодо внесенням змін і доповнень до чинного законодавства з метою удосконалення правового регулювання органів прокуратури України, забезпечення їх діяльності та виконання ними покладених завдань. Глибоке і всебічне пізнання національної правової системи повинно передбачати вивчення її не тільки самої по собі, але й у порівнянні з іншими існуючими чи такими, що раніше існували, правовими системами. Досі стан та регламентація конституційно-правового статусу органів прокуратури України є недосконалою та не відповідає тим соціально-економічним умовам, які склалися в державі. З метою деталізації конституційно-правового статусу вітчизняної прокуратури існує нагальна потреба прийняття нового Закону України „Про прокуратуру” та внесення відповідних змін до інших законів, що стосуються конституційно-правового статусу прокуратури з врахуванням позитивного досвіду іноземних держав, який, разом з тим, повинен ґрунтуватись на власному історичному досвіді, менталітеті та автентичності нашої держави і правової системи, гармонізувати зі змінами в судовій системі, органах внутрішніх справ та інших державних органах. З метою вдосконалення конституційно-правового статусу прокуратури України необхідно вдосконалити систему органів прокуратури; упорядкувати субординаційні взаємовідносини в ній та здійснити системну розробку правового статусу та вимог, що покладаються на працівників прокуратури, зокрема Генерального прокурора України. Окрім правових засобів забезпечення незалежності прокуратури, ефективним засобом вдосконалення та підвищення якості її конституційно-правового та законодавчого статусу є запровадження відповідних організаційно-структурних та організаційно-інституційних механізмів, наочним прикладом чого є Польща, яка з метою гарантування незалежності прокуратури додатково створила в її системі Національну та апеляційні прокуратури. Зважаючи на те, що незалежність правосуддя та суду не можливі без незалежної прокуратури, необхідно посилити гарантії незалежності цієї інституції шляхом законодавчого закріплення: імперативної заборони присвоєння чи передачі завдань та функцій, які покладаються на органи прокуратури іншим державним органам, підприємствам, установам, організаціям та громадянам; правової норми, за якою прокуратура є незалежною не тільки від органів державної виконавчої влади, але і від суду; положення, у відповідності до якого правом на зміну штату Генеральної прокуратури України уповноважена та володіє Верховна Рада України, а прокуратур областей – Генеральний прокурор України; інстанційної незалежності, під якою розуміється можливість приймати рішення працівниками прокуратури поза впливом вищестоящих інстанцій та право нижчестоящого прокурора відмовитися від виконання вказівки вищестоящого прокурора у випадках, передбачених законом. Сучасна конституційно-правова та нормативно-правова регламентація статусу прокуратури в Україні не дозволяє їй повною мірою виконувати покладені завдання. У зв’язку з цим необхідно вирішити важливе концептуально-методологічне завдання відносно або розширення переліку функцій та повноважень цієї державної інституції, або зміни обсягу покладених на неї завдань. Підвищенню конституційно-правового статусу прокуратури буде сприяти наділення Генеральної прокуратури України правом законодавчої ініціативи. Координація по боротьбі зі злочинністю є окремою функцією прокуратури, під якою слід розуміти діяльність, спрямовану на зміцнення законності та правопорядку, спільну розробку та практичну реалізацію узгоджених заходів із своєчасного виявлення, розкриття, припинення та попередження злочинів і корупційних діянь, усунення причин та умов, що їм сприяють. Здійснюючи державне обвинувачення, прокуратура повинна приймати участь у розгляді всіх кримінальних справ, окрім справ приватного обвинувачення. Жодна посадова особа, в тому числі вищестоящий прокурор, не вправі надати вказівки державному обвинувачу з підтримання державного обвинувачення. Разом з тим, із метою забезпечення законності вироків, при внесенні апеляції чи касації вищестоящий прокурор не повинен обмежуватися правовою позицією державного обвинувача. Потребують уточнення та зміну правового регулювання функція нагляду за органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а також реформування досудового слідства прокуратури. Необхідно створити єдиний слідчий комітет, до якого мають увійти слідчі всіх правоохоронних відомств, окрім прокуратури. Щодо слідчих, які працюють в прокуратурі, то питання про їх включення до цього органу необхідно вирішувати не раніше ніж через три – п’ять років після створення даного державного органу. За органами прокуратури повинна залишитися функція досудового слідства з окремих категорій злочинів, у тому числі посадових, злочинів проти особи, відносно працівників правоохоронних органів. У Законі України „Про прокуратуру” та процесуальному законодавстві необхідно чітко зазначити, що забороняється судовий контроль за підставністю та обґрунтованістю заявлення прокурором позовів, вступу в справу, оскільки це є виключною прерогативою прокурора – визначити державний інтерес чи інтерес конкретного громадянина. У той же час заборона судового контролю за підставністю заявлення позовів не має виключати судового контролю щодо відмови прокурора від позову. Встановити, що право прокурора на скерування касаційного подання не обмежується „апеляційними рамками”, тобто він повинен мати право подавати касацію незалежно від того чи вносилась на судове рішення апеляція чи ні. Функція нагляду за дотриманням і застосуванням законів повинна залишатися за органами прокуратури, оскільки позасудові способи забезпечення законності адміністративних рішень не можуть повністю замінити судовий контроль; це ж є чинним і в зворотному напрямку. Судовий контроль має у гарантійній системі законності у державному управлінні специфічне завдання, і його не можна протиставляти завданням інших інститутів (органів). Формами реагування прокурора повинні бути: протест, припис, постанова та застереження. При цьому застереження, як документ реагування, вноситься прокурором у тому випадку, коли прийняття рішення, вчинення дії (бездіяльність) безпосередньо ще не спричинили порушення закону, однак неминуче призведуть до цього. |
