Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Релігієзнавство, філософська антропологія, та філософія культури


Стоколос Надія Георгіївна. Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (XIX - перша половина XX ст.): дисертація д-ра іст. наук: 09.00.11 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. - К., 2003.



Анотація до роботи:

Стоколос Н.Г. Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (ХІХ – перша половина ХХ ст.) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 09. 00. 11 – релігієзнавство. – Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. – Київ, 2003.

Дисертацію присвячено аналізу інституційно-конфесійних і переважно негативних і трагічних для українців етноконфесійних трансформацій на Правобережній Україні та на західних українських – автохтонних і етнічних землях – у ХІХ – першій половині ХХ ст. (до 1945 р.). „Обрусение” – дискурс самодержавно-церковної політики в ХІХ ст. – нівелювало національні особливості культурного і релігійного життя українців на Правобережній Україні. Істотні трансформації церковного, національного і культурного життя відбувалися в Галичині і Закарпатті під австро-угорською, мадярською і польською владою, але найглибшими й найтрагічнішими вони були на теренах етноконфесійного прикордоння – на Холмщині, Підляшші, Лемківщині. У період Другої світової війни (1939-1945 рр.) під церковно-релігійне життя України було закладено „міну сповільненої дії”, якою став насильницький перехід частини ієрархів і духовенства Православної церкви в західних областях України під юрисдикцію Московської патріархії. Саме це значною мірою спричинило – уже в період німецької окупації – розкол і конфронтацію в Українському православ’ї, утворення ворогуючих церков – Автономної православної церкви і Української автокефальної православної церкви. Окупаційна німецька політика щодо церков і релігійних груп в Україні мала на меті усіма засобами перешкоджати встановленню єдиної Української православної церкви.

Німецька окупаційна влада ефективно протидіяла становленню Києва як центру українського православного життя і виокремленню із середовища православних ієрархів авторитетного лідера, який був би здатним очолити рух за встановлення канонічного статусу Київської митрополії і таким чином консолідувати всі течії Українського православ’я. Остаточний демонтаж усієї системи управління православним церковним життям в Україні й тотальне його підпорядкування окупаційній адміністрації на початку 1943 р. спричинили далекосяжні наслідки. До повернення в Україну радянської влади інституалізаційно-конфесійна трансформація всього православного комплексу дійшла до такого ступеня, що дозволив без зайвих зусиль формалізувати його в рамках Руської православної церкви і нав’язати йому таку модель іманентного виживання, котра цілком влаштовувала радянську тоталітарну систему. І найголовніше – наслідки цих історичних інституалізаційно-конфесійних і етноконфесійних трансформацій мають дискурсну рефлексійність на сучасний стан і тенденції розвитку православ’я в незалежній Україні.