У дисертації досліджено семантико-стилістичні особливості КЛ в контексті української поезії й доведено, що лексичні зв’язки конфесійного та художнього стилів є продуктивними. Навіть приречений на повний занепад тривалою державною політикою руйнування української церкви, конфесійний стиль продовжував виконувати важливу роль поповнення виражальними засобами інших різновидів української літературної мови. КЛ є складною системою функціонально маркованих лексичних засобів, позначених неоднаковим ступенем вияву релігійної семантики й експресії, яка тісно взаємодіє з іншими, тематично суміжними терміносистемами чи лексичними групами, перебираючи на себе інтегруючу функцію. Вона характеризується строкатим складом, оскільки їй властива семантична і лексико-граматична поліфункціональність. У системі КЛ виділяється велика група ономалексем, семантика яких виявляє, що власним назвам властивий безпосередній зв’язок з поняттям, а іноді їхній сигніфікат може навіть домінувати над денотативним компонентом значення. Конотативна специфіка конфесійних онімів, що, як правило, несуть у собі багату культурну інформацію, зумовлюється дією інтра- й особливо екстралінгвальних факторів. Їхні співзначення мають вихід на національно-мовний і міжмовний рівень, окрім того конфесійно марковані власні назви часто набувають ознак символів загальнолюдського і загальнонаціонального плану. Конфесійні ономастилістеми є номінаціями об’єктів реального й ірреального простору та поділяються на 2 типи – широко розгалужені за тематичним принципом реалоніми й міфоніми з проміжним дихотомічним розрядом агіонімів. Ці одиниці стають одним з важливих засобів художньої експресії, утілення мистецької концепції відображення дійсності й узагалі необхідним конструктивним елементом поетичної текстової тканини. Кожен з розрядів таких функціонально маркованих лексем виявляє свої закономірності використання в художньому мовленні, зумовлені передусім тематикою, а також культурним ореолом імені й у цілому його конотативними характеристиками. Саме тому міфонімні конфесійні одиниці вирішують більше стилістичних завдань порівняно з реалонімними. Особливо велике експресивне навантаження виявляють у поетичному контексті теоніми, за референтами яких постає комплекс філософських і релігійних переконань, емоційних відчуттів, естетичних прагнень тощо. Конфесійно марковані лексичні одиниці інтенсивно застосовуються для продукування специфічних власних назв – заголовків та оказіонімів, що вирізняються значною стилістичною вагою. Уживаючись як художній заголовок або його частина, вони набувають ознак гіперсемантичності, стають смисловим центром твору/групи творів. У більшості випадків вони не зазнають змістових зсувів, актуалізуючись у традиційних прямих і переносних (метафоричних та символічних) значеннях. Проте поети програмують такі бібліонімні одиниці, передусім однокомпонентні, і на переосмислення в процесі читацького сприйняття твору/групи творів. Головним способом творення оказіонімів є онімізація апелятивів, унаслідок чого зберігаються, але по-новому реалізуються семантичні й стилістичні ознаки мотивуючої конфесійної лексеми в напрямку підвищення емоційності та загалом експресивності. Такі інновації характеризуються надзвичайною енергетичною інформативністю і входять до системи ключових слів тексту. Активним складником українського поетичного словника 60 – 80-х років ХХ століття є також відонімні конфесійні лексеми. Вони утворюються від представників майже всіх розрядів конфесійно маркованих онімів і засвідчують великий експресивний потенціал, хоча й дещо менший, ніж у мотивуючих слів, з якими мають незаперечний зв’язок. Він актуалізується в контексті не лише ядерними семами твірних онімів, але й їхньою культурно-енциклопедичною інформацією, емоційно-оцінними співзначеннями. Останні виявляються для художнього мовлення одними з найважливіших: потрапляючи в нове семантичне поле, конфесійні відонімні деривати лише зрідка змінюють свої аксіологічні конотації у зворотному напрямку. Яскравою ілюстрацією впливу конфесійного стилю на художній є переосмислення поетами конфесійно маркованих власних назв у напрямку авторської словотвірної перебудови. Виникнення похідних від конфесійних онімів оказіоналізмів зумовлюється низкою екстралінгвальних та лінгвальних факторів, а їхнім найпершим функціональним обов’язком стає увиразнення поетичного мовлення. У семантичній структурі утворених від конфесійних онімів (або за аналогією до них) оказіональних лексем обов’язково представлені релігійні семи, хоча й у різній кількості. Активне функціонування КЛ, зокрема тієї, що концентрується навколо поняття оніма, у мові української поезії 60 – 80-х років ХХ століття є відбитком посиленого інтересу поетів-дисидентів до духовних надбань християнства. У більшості своїй подібні стилістеми виступають ключовими словами поетичних текстів, стаючи засобом сакралізації, надаючи їм піднесеності, урочистості чи, значно рідше, створюючи ефект іронії або комізму. Найпоказовішими з погляду семантико-стилістичних інтерпретацій конфесійних лексем є твори Василя Стуса, Ігоря Калинця, Миколи Руденка, Івана Гнатюка, хоча вони й різняться засобами введення таких стилістем до контексту. |
