1. У дисертаційній роботі наведене теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової задачі щодо визначення клініко-психопатологічних, соціально-демографічних, анамнестичних особливостей формування суїцидальної поведінки, її мотивації, постсуїцидальних стресових станів у військовослужбовців, що дозволило розробити диференційовані програми надання фармакологічної та психологічної корекції у постсуїцидальному стресовому періоді, а також систему комп’ютерного моніторингу та заходи щодо профілактики суїцидальних проявів у військовослужбовців Збройних Сил України. 2. Багатофакторний аналіз суїцидальних спроб у військовослужбовців показав, що предикторами скоєння суїцидальної спроби у 49,6% випадках є обставини пов'язані з виконанням обов'язків військової служби. Мотиви і передумови прийняття суїцидального рішення за фабулами розподіляються наступним чином: невдоволення армійською службою (38,6%), конфліктні ситуації у взаєминах з товаришами по службі та командирами (28,9%), конфліктні ситуації в родині (19,3%), невдале кохання (5,1%), страх покарання за вчинену провину (4,5%), пияцтво (2,5%), смерть близьких родичів (1,1%). Мотивацією суїцидальної поведінки у 45,0% обстежених є несправедливе відношення товаришів по службі, у 20,0% – ностальгічні переживання, у 20,0% – “нестерпність командного тону”, у 17,0% – “нестерпність військового режиму”, у 15,0% – образа, у 10,0% – “неспроможність у виконанні службових обов'язків”. Способами реалізації суїцидальної спроби є: самопошкодження гострими предметами (ніж, небезпечна бритва, лезо) – 66,5% суїцидентів, самоповішання – 14,3%, отруєння медикаментозними засобами (транквілізатори, анальгетики, протизапальні, перманганат калію) – 9,4%, самопошкодження колючими предметами (багнет, викрутка, швейна голка) – 3,8%, отруєння немедикаментозними засобами (хлорне вапно, карбід кальцію, антифриз, етиленгліколь) – 3,2%, вогнепальні поранення – 1,4%, падіння з висоти – 1,4%. Час скоєння спроби самогубства розподілився наступним чином: у 38,5% військовослужбовцями суїцидальні спроби були вчинені в період з 12 до 18 годин, у 37,1% – в період з 18 до 24 годин, у 14,2% – в період з 9 до 12 годин, у 10,2% – в період з 24 до 6 годин. 3. Встановлено комплекс факторів ризику, сумарна ідентифікація яких в умовах призивних медичних комісій в кожному конкретному випадку надає можливість з високою ймовірністю прогнозувати суїцидальну налаштованість у осіб призивного віку. За отриманими даними це такі фактори ризику, як: спадкова обтяженість нервово-психічними захворюваннями (24,8%), психічні травми і неврози дитячого віку (27,3%), зацікавленість інформацією про суїциди до 10-річного віку (58,8%), перебування у якості очевидців суїциду в колі однолітків і родини (19,3%), зловживання алкоголем до 15-літнього віку (45,8%), вживання наркотичних речовин до служби в армії (2,3%), приводи в міліцію (11%), систематичні конфліктні стосунки з батьками (12,8%), індиферентний характер взаємовідносин з однолітками (49,5%), перебування на обліку в психоневрологічному диспансері (7,4%), вчинення суїцидальної спроби до служби в армії (14,4%). Дана система прогнозування може бути втілена у психологічній та медичній службах військових частин з метою виявлення латентних форм суїцидальної налаштованості у військовослужбовців. 4. Результати дослідження підтвердили, що формування суїцидальної поведінки відображає взаємозв’язок між особистісними особливостями військовослужбовця, змістом психотравмуючих факторів, характером психічних порушень і афективного реагування. Загальна клінічна картина постсуїцидального стресового стану психіки включає наступні симптоми: дратівливість – 55,0%, подавленість – 50,0%, почуття тривоги – 45,0% та страху – 45,0%, порушення сну – 55,0%, внутрішнє хвилювання – 35,0%, розгубленість – 20,0%, почуття безвихідності – 30,0%, апатія – 35,0% озлобленість – 26,0%, прояви агресивності – 15,0%, головний біль – 50,0%, разом с тим відмічалися ознаки самознищення – 25,0%, паранойяльності – 20,0%, ілюзорного сприйняття реальності – 20,0%, а також виражені фрустраційні стани – 15,0%. Наявність цього симптомокомплексу можна трактувати, як передумову рецидивування суїцидальних спроб. 5. В результаті дослідження запропоновано диференційовані програми щодо фармакологічної та психологічної корекції психічного стану суїцидентів у постсуїцидальному стресовому періоді з використанням індивідуалізованих схем психофармакологічної терапії (флюанксол і флуоксетин) і трансдермальної лазерної терапії. Об’єктивізацію лікувального процесу підтверджено позитивними динамічними змінами неспецифічної реактивності організму, показників біоелектричної активності головного мозку, а також даних церебральної гемодинаміки у військовослужбовців основної групи. 6. Позитивна динаміка психічного статусу корелює з тенденціями до нормалізації основних параметрів неспецифічної реактивності (за формулою крові), ЕЕГ, РЕГ, що істотно скорочує терміни перебування суїцидентів в умовах стаціонару, позитивно відображається на результатах лікування, дозволяє після завершення курсу фармакологічної та психологічної корекції повертати військовослужбовців до подальшого проходження військової служби. 7. На основі проведеного дослідження розроблено та впроваджено рекомендації щодо профілактики суїцидальної поведінки серед військовослужбовців на етапах: а) допризивному; б) проходження служби; в) постсуїцидальному (для контингенту суїцидентів). При проведенні профілактичних заходів особливу увагу слід звертати на період адаптації до військової служби, коли відсоток скоєння суїцидальних дій найбільш високий. Результати дослідження у вигляді методичних рекомендацій впроваджено у практику допризивних лікарських комісій, медичних підрозділів і соціально-психологічних служб військових частин, а також впроваджено у медичну практику диференційовані програми щодо фармакологічної та психологічної корекції психічного стану суїцидентів у постсуїцидальному стресовому періоді в Головному військовому клінічному госпіталі МО України. |
