У дисертації здійснене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні природи і понять часу в правовій системі, правового часу, подальшій розробці цілісної теорії чинності права у календарному часі. Вирішення цього наукового завдання є однією з необхідних умов пізнання динаміки правової системи, підвищення ефективності юридичної діяльності, правової системи в цілому, а також вдосконалення правового регулювання темпоральних параметрів суспільних відносин і питань чинності в часі самого права. Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки: 1. Значно розширені уявлення про час у правовій системі, який уже не можна розглядати як винятково фізичне явище. Несамостійність, обумовленість часу відповідною специфікою руху того чи іншого об’єкта, у тому числі соціального, дає підстави виділяти окремі форми часу, пов’язані з певними соціальними системами, окремими їх елементами. Правову систему слід розглядати не тільки у співвідношенні з астрономічним (календарним) часом, але й із часом соціальним, а також породжуваним правовою системою особливим правовим часом, який є системою темпоральних проявів існування, тобто розвитку і функціонування певного юридичного об’єкта. 2. Правовий час характеризується як такий, що володіє низкою властивостей. До них відносяться: об’єктивність; обумовленість процесами, які протікають у правовій системі; упорядкованість; одномірність; односпрямованість і незворотність; конструктивна спрямованість; відносна зворотність; неоднорідність, багатовимірність; системність часових проявів юридичної дійсності; нерівномірність; єдність перервності та безперервності; накопичувальна властивість. Правовому часу також притаманний ряд власних функцій, до яких можуть бути віднесені: сприяння розвитку соціальної та правової системи; стримування цього розвитку; регламентації часових параметрів суспільних відносин; кореляції (узгодження зазначених параметрів); оціночна; установча. 3. Поняття соціального та правового часу неодмінно використовуються у темпорально-правовому регулюванні суспільних відносин. До переліку функцій, які виконують норми права при регулюванні часових параметрів поведінки, слід додати такі: гарантування існуючої структури соціального та правового часу; стабілізації і уповільнення динаміки суспільних відносин; сприяння їх розвитку. 4. Поряд із об’єктивним часом у правовій системі існує і суб’єктивний правовий час, який є відображенням у свідомості проявів реального календарного, соціального і правового часу. У зв’язку з цим у структурі правосвідомості слід виділити так звану „часову складову”. Відповідну темпоральну складову потрібно виокремити й у складі правової культури. 5. Проблема своєчасності у правовій системі є проблемою скоординованості, узгодженості часових параметрів будь-яких явищ правової системи між собою та по відношенню до оточуючого соціального середовища. 6. При розв’язанні темпоральних колізій для вирішення питання про те, який нормативно-правовий акт є попереднім, а який наступним, слід брати до уваги дату набуття ними чинності, а не дату їх прийняття. 7. Визнання нормативно-правового акта нечинним за рішенням судового органу не відноситься до такої підстави припинення чинності як пряме скасування. Також воно в цілому не є окремою підставою припинення дії нормативних актів. Про визнання нечинним нормативно-правового акта за рішенням судових органів як про окрему підставу втрати ним чинності можна говорити лише в одному випадку – щодо непреюдиційних рішень Конституційного Суду про визнання неконституційними певних нормативно-правових актів. Існує потреба в законодавчому закріпленні того, що нормативний акт, його окремі приписи, визнані судовим органом неконституційними чи незаконними, втрачають чинність з дня набрання ними чинності або з дня набрання чинності тим актом вищої або рівної юридичної сили, з яким вони вступають у розбіжність. 8. Негайна дія є звичайним „нормальним” видом чинності нормативно-правових актів у часі. Під негайною дією правової норми, що міститься у новому нормативно-правовому акті, розуміється її поширення на ті правові наслідки, які хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час дії старого нормативного акта, проте настають уже після моменту набрання чинності новим. Іншими словами, норми нового акта з моменту набуття ними чинності діють на права й обов’язки учасників правовідносин, які виникли до цього моменту, змінюючи при цьому на майбутнє їх зміст, порядок реалізації тощо, або взагалі припиняючи їх. При цьому слід враховувати, що негайна і зворотна дія правових норм чітко розмежовуються між собою. 9. Загальним визначенням поняття „зворотна дія правової норми в часі” є поширення її дії на юридичні факти і їх правові наслідки, які настали до моменту набрання нею чинності (на вже реалізовані або припинені, тобто неіснуючі в указаний момент права й обов’язки учасників правовідносин). 10. Перспективною дією правових норм є їх поширення на будь-які юридичні факти, права і обов’язки учасників правовідносин, цілі правовідносини, які виникають після моменту набуття ними чинності. Перспективна дія норм має такі підвиди, як повна й обмежена дія (останній підвид може мати різні ступені). 11. Ультраактивна (переживаюча) дія норм скасованого нормативного акта – це їх дія після втрати формальної чинності таким актом. Відповідно до виду відносин, на які поширюються його приписи, така дія має два різновиди. 12. Сформульовані з приводу календарної та фактичної дії в часі правових норм висновки є справедливими не тільки для первинного набуття чинності правовими нормами та остаточної її втрати, але й для призупинення та відновлення чинності норм, а також і для випадків застосування права за аналогією. 13. Міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, стає частиною національного законодавства з моменту набуття ним міжнародно-правової чинності для України, але не раніше дня його оприлюднення в офіційних виданнях України. 14. В Україні відсутній механізм внутрішньої імплементації норм тимчасово застосовуваних договорів, що унеможливлює їх реалізацію у внутрішньодержавних правовідносинах. Чинне законодавство потребує внесення ряду відповідних змін. 15. Специфіка темпоральної дії міжнародних договірних норм має зберігатися і після того як вони входять до складу національного права, що випливає з необхідності забезпечення неухильного виконання Україною міжнародних зобов’язань. | 