Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Військові науки / Військова історія


Яровий Віталій Григорович. Історичний досвід трансформації оборонно-промислового комплексу країн - колишніх членів Організації Варшавського Договору (1991 - 2008 рр.) : Дис... канд. наук: 20.02.22 - 2009.



Анотація до роботи:

Яровий В.Г. Історичний досвід трансформації оборонно-промислового комплексу країн-колишніх членів Організації Варшавського Договору (1991–2008 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук із спеціальності 20.02.22 – Військова історія. – Національний університет “Львівська політехніка”. – Львів, 2008.

У дисертації досліджується широке коло питань, пов’язаних із трансформацією оборонно-промислового комплексу держави, і застосовано нові концептуальні підходи до його вивчення.

На основі аналізу документів і матеріалів, наукових праць і різноманітних матеріалів узагальнено та проаналізовано питання трансформації та модернізації оборонно-промислового комплексу країн Центрально-Східної Європи після розвалу Організації Варшавського Договору та перманентного реформування оборонної галузі промисловості незалежних країн, які виникли на теренах колишнього Радянського Союзу. Проаналізовано соціально-економічні, бюджетно-фінансові, зовнішньо- і внутрішньополітичні фактори, які вплинули на військово-політичне керівництво цих країн щодо прийняття рішення рухатися шляхом реформування військового сектора економіки. Визначено характерні риси стратегії розвитку сучасного оборонного сектора промисловості та можливості використання зарубіжного досвіду у перебудові українського ОПК.

На підставі вивчення офіційних документів доведено, що створення оборонно-промислового комплексу України було вимогою часу. Показано напрями майбутнього розвитку українського військового сектора економіки в контексті захисту національних інтересів України.

У дисертації наведено узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке дотепер не було предметом спеціального дослідження. Отримала певний і комплексний розвиток історіографія запропонованої теми дослідження, узагальнено та проаналізовано питання трансформації і модернізації важливого сектора економіки – оборонно-промислового комплексу, уважно відстежений процес створення військового сектора економіки незалежної України.

Вирішення даної проблеми стало можливим завдяки вирішенню наступних завдань: узагальнено досвід трансформації оборонно-промислового комплексу певних країн Центрально-Східної Європи, які були у складі “першої хвилі” розширення Північноатлантичного альянсу на Схід, та заходи військово-політичного керівництва цих країн у галузі оборонної промисловості на шляху інтеграції в євроатлантичні структури безпеки; оцінено процес розвитку та модернізації оборонно-промислового комплексу Російської Федерації – країни – не члена НАТО, з урахуванням відповідних військово-політичних змін у світі та інтересів російської держави; досліджено процес становлення і трансформації оборонно-промислового комплексу України з моменту набуття незалежності відповідно до стратегічного курсу країни щодо інтеграції в європейські та євроатлантичні структури безпеки.

Комплекс методів, що був використаний для вирішення поставлених завдань, дозволив отримати наукові результати, які відображені у наступних положеннях:

Досвід інтеграції до структур Північноатлантичного альянсу Республіки Польща, Угорщини та Чехії свідчить, що стратегія вступу до НАТО потребує від нових країн-претендентів провадження заходів щодо реформування оборонно-промислового комплексу з метою забезпечення спроможності національного війська стати ефективною складовою Об’єднаних збройних сил Північноатлантичного альянсу. Для цього, передусім, необхідно виконувати майбутні союзницькі зобов’язання у галузі технічного обладнання національних збройних сил, адаптації виробничного потенціалу до потреб власного війська, підвищення його фінансової капіталізації з одночасною можливістю надання експортної привабливості продукції військової промисловості.

Оборонно-промислові комплекси Польщі, Угорщини та Чехії в процесі інтеграції у Північноатлантичний альянс зіткнулися з гострими проблемами, пов’язаними з економічною кризою, в особливості з проблемами перетворення командної економіки у ринкову, що примусило шукати їх вирішення у складних умовах. Процесу трансформації військової галузі промисловості перешкоджали малі витрати на оборону, обмежений внутрішній ринок збуту продукції військового призначення, надмірні виробничі витрати. В цих умовах виживання національних оборонно-промислових комплексів цілком залежало від можливостей експорту. Незважаючи на те, що в цих країнах було впроваджено продуману промислову оборонну політику, у деяких із них, зокрема Польщі, реструктуризація ОПК мала спонтанний характер, тобто ринок сам пристосовувався до нових умов через відсутність продуманої політики регулювання.

Слід підкреслити, що стан посткомуністичної економіки цих країн був приблизно однаковим, тому трансформація військового сектора економіки в Польщі, Угорщині та Чехії практично не мала національних особливостей.

Оборонно-промисловий комплекс держав “першої хвилі” вступу до Північноатлантичного альянсу розвивався та удосконалювався у напрямах збереження наявного інтелектуального та науково-технічного потенціалу, стимулювання технічного і технологічного прогресу, економічної стабілізації підприємств, оновлення номенклатури озброєння і військової техніки відповідно до потреб національного війська, а також із метою підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку озброєння.

Реструктуризація військової промисловості країн – претендентів вступу до НАТО визначила загальні напрями дій щодо ефективного використання можливостей військового виробництва шляхом реорганізації, приватизації та комерціалізації оборонних підприємств, створення галузевих холдингових компаній, підвищення їх технологічного рівня.

Модернізація оборонно-промислових комплексів Республіки Польща, Угорської Республіки та Чеської Республіки свідчить, що цей процес вимагає значних капіталовкладень та участі зарубіжних виробників військової продукції. Це пов’язано з тим, що перехід на стандарти Північноатлантичного альянсу передбачає вдосконалення наявних систем озброєння і військової техніки через використання підсистем зразків НАТО.

Неодноразові спроби реформування оборонно-промислового комплексу Російської Федерації відбувалися у складних економічних умовах, що було спричинено переходом до ринкових відносин, а це призвело до зменшення технічного, наукового та кадрового потенціалу військового сектора економіки, практично була втрачена керованість оборонним виробництвом, а схема державного управління ОПК не відповідала завданням його розвитку. Крім того, на початку становлення державності новітньої Росії військовий сектор економіки перебував на периферії уваги держави та бізнесу. Все це призвело до істотного технологічного відставання Росії від провідних держав світу.

Після досить тривалого часу, завдяки певним зусиллям військово-політичного керівництва держави, стан оборонного сектора промисловості стабілізувався, і розпочалася позитивна динаміка його зростання. Сьогодні оборонно-промисловий комплекс Росії, який є високотехнологічним сектором економіки країни, не зважаючи на складність проблем, що він вирішує, не тільки зберігає, але й нарощує достатньо високий науково-технічний і виробничий потенціал, який надає можливість розробляти військову і цивільну продукцію на рівні світових зразків і здатний бути в авангарді інноваційного розвитку держави.

Підсумки діяльності оборонно-промислового комплексу Російської Федерації протягом останніх років свідчать, що за певних умов, і передусім достатньої інноваційної схильності, оборонно-промисловий комплекс здатний відігравати важливу роль у забезпеченні нової якості та темпів зростання національної економіки, тим самим зміцнюючи економічну безпеку держави і нейтралізуючи певні внутрішні та зовнішні загрози.

Для виконання державних програм розвитку озброєння і військової техніки необхідна державна підтримка військового сектора виробництва шляхом вкладання коштів у зміцнення й розвиток виробничої бази. Допомога держави має бути цілеспрямованою і багатовекторною – від сприяння консолідації компаній до постійної підтримки у сферах фінансів, кредитів, оподаткування, приватизації, інвестицій, підприємництва та інше. В той же час така підтримка повинна бути адресною і будуватися на ретельній експертизі програм і планів компаній. Завдяки цьому, сьогодні в Росії створена досить добра базова структура військово-технічного співробітництва із закордонними партнерами. Держава певним чином контролює цю сферу, постійно вдосконалює і достатньо ефективно впливає на її функціонування.

Протягом першого десятиліття після набуття Україною незалежності становлення оборонно-промислового комплексу відбувалося в умовах економічної реформи, сутність якої – перехід до ринкових відносин. У цей час спостерігалася неефективність державного регулювання й управління соціально-економічними та військово-економічними процесами, особливо це стосувалося національного військово-промислового комплексу. Через значні помилки у проведенні конверсії і відсутність потрібної фінансової та правової підтримки темпи й обсяги зниження рівня виробництва оборонної продукції в Україні не мали аналогів у світовій практиці. Істотно зменшилися не тільки внутрішні, а й зовнішні оборонні замовлення. Значні зусилля держави в напрямі збільшення можливостей вітчизняного ОПК щодо виробництва озброєнь для потреб Збройних Сил України були зведені майже до нуля системною економічною кризою в Україні.

Попри всі негаразди структурної перебудови економіки держави, певна частка підприємств та установ оборонно-промислового комплексу України зберегла науково-технічний і технологічний потенціал та вийшла на ринок із новими розробками і цікавими пропозиціями щодо модернізації наявного озброєння і військової техніки. Однак утримувати їх стало неможливо, тому що така їх кількість, зокрема підприємств Міністерства оборони України, була непотрібна. Тому деякі підприємства військового сектора економіки було ліквідовано або передано Міністерству промислової політики. Під час перебудови оборонної галузі промисловості було досягнуто головної мети – збереження виробничого потенціалу, необхідного для виконання оборонного замовлення.

Процес реформування українського оборонно-промислового комплексу яскраво свідчить, що одним із головних факторів збереження та розвитку потужностей підприємств військового сектора економіки є створення внутрішнього ринку і здійснення замовлень військовим відомством держави. При цьому слід максимально зорієнтувати оборонну промисловість відповідно до власних потреб, а також максимально використовувати можливості оборонно-промислового комплексу в процесі реалізації планів реформування збройних сил держави.

Співпраця з Північноатлантичним альянсом у галузі оборонної промисловості є важливим чинником перебудови українського оборонно-промислового комплексу. Досвід співпраці у цій галузі свідчить про те, що не існує єдиної моделі перебудови оборонної індустрії. Хоча є багато спільних проблем і труднощів, кожна країна зацікавлена у провадженні своєї власної політики у військовому секторі економіки, з належним урахуванням економічних особливостей розвитку держави. В інтересах підвищення ефективності євроатлантичного курсу України військово-політичному керівництву держави необхідно знайти баланс між інтересами українського оборонно-промислового комплексу та вимогами і нормами НАТО в галузі озброєнь і військової техніки.

Структурна перебудова оборонної промисловості України є однією з основних складових державної промислової політики, спрямованої на подолання негативних тенденцій у військовому секторі економіки, реформування і розвиток високотехнологічної та наукомісткої компоненти сектора економіки країни, підвищення її експортного потенціалу та прискорення переходу на інноваційну модель розвитку. Реформування оборонно-промислового комплексу передбачає не тільки зміну його складу, а й створення принципово нової системи управління оборонною галуззю промисловості, максимального адаптування законодавства до євроатлантичних стандартів, а також значних коштів і часу.

Публікації автора:

1. Досвід реформування оборонно-промислового комплексу Російської Федерації на межі тисячоліть // Військово-науковий вісник Львівського інституту Сухопутних військ, 2008. - №10. – С. 254-268.

2. Розвиток оборонно-промислового комплексу Республіки Польща під час її інтегрування в НАТО та Європейський союз // Аналітично-інформаційний журнал «СХІД», 2008. - № 3 (87). – С.103-108.

3. Становлення і розвиток оборонно-промислового комплексу України після набуття незалежності: перше десятиріччя // Журнал «ТРУДИ АКАДЕМІЇ» Національна академія оборони України, 2008. - № 4 (84). – С.222-230.