У висновках узагальнено основні здобутки новітньої польської історіографії історії Російської імперії. 1. Відзначено, що найважливішими факторами, які сприяли зростанню кількості праць з історії імператорської Росії в польській історіографії та розширенню їх проблемно-тематичних меж, стали суспільно-політичні зміни в Польщі в 1989 р., розпад СРСР, а також відкриття доступу до архівної інформації, яка раніше була недосяжною для істориків. 2. Інституційна інфраструктура досліджень з історії Російської імперії в польській історичній науці 1989 – 2008 р. характеризується децентралізацією, що забезпечує їх теоретико-методологічний та тематичний плюралізм. Історіографічна географія Польщі з цієї перспективи виглядає наступним чином: найбільша кількість істориків і найповажніші наукові осередки сконцентровані у Варшаві, Кракові, Познані, Любліні, Вроцлаві та Лодзі; до іншої групи належать Гданськ, Жешув, Білосток, Кєльце, Ольштин, Ополе, де російська проблематика розробляється лише в межах університетських кафедр, які об’єднують вузькоспеціалізовані наукові колективи. Специфіка цієї інфраструктури полягає у відсутності науково-дослідних центрів, для яких історія Російської імперії була би профілюючою темою. Відповідна проблематика розробляється, в основному, в межах наукових осередків історії Польщі, або Центрально-Східної Європи, що створює глобальну перспективу та сприяє вивченню російських сюжетів у широкому контексті історії Східноєвропейського регіону. 3. Протягом 1989 – 2008 рр. до сфери польських досліджень історії Російської імперії увійшли нові теми, які раніше були маргінальними, або взагалі не розглядались. Передусім це стосується вивчення взаємних польсько-російських уявлень та стереотипів, інтелектуального життя в державі Романових, генезису імперської ідеї в Росії, а також проблем «націоналізації» імперії. Однак основна увага польських істориків зосереджується на дослідженні різних аспектів «польського питання» в Російській імперії. 4. На думку дисертантки, в новітній польській історіографії виокремлюється два підходи до історії Російської імперії, які визначають інтерпретаційну лінію та концептуальні конструкції історичних праць: «традиціоналістський» і «ревізіоністський». При цьому перший з них має домінуючі позиції. Польський національний історичний наратив можна вважати за варіант „регіонального підходу” до вивчення історії імперської Росії. Імперія найчастіше виступає в ньому як зовнішня, ворожа сила, і є не стільки предметом дослідження, скільки тлом, контекстом для вивчення процесу визрівання польської нації та національної держави. В той же час, польська історіографія надає нового виміру історії Російської імперії, оскільки виводить її за вузькі межі власно російської історії та вписує в ширший, загальноєвропейський контекст. 5. Дослідження, написані з „ревізіоністської” перспективи, зустрічаються значно рідше. Можна говорити лише про окремі спроби вийти за межі традиційної польської національної парадигми у вивченні російської історії та широкого спектру проблем польсько-російських стосунків ХІХ – початку ХХ ст. Хоча до сфери польських досліджень історії Російської імперії сьогодні вводяться нові теми, вони найчастіше відповідають логіці заповнення «білих плям» історії, а не глибокій науково-дослідній концептуальній переорієнтації. 6. Співіснування двох інтерпретаційних напрямів у сучасній польській історіографії найкраще простежується при зверненні до проблеми «національного питання» в Російській імперії, яке розглядається в основному з перспективи «польського питання». Представники першого напряму розглядають політику царської Росії на колишніх землях Речі Посполитої з перспективи переслідувань, репресій і поневолення, а також опору польського населення русифікаційним заходам російської адміністрації. На противагу їм, репрезентанти «ревізіоністської» течії намагаються показати всю складність ситуації, що склалася на цих територіях у ХІХ – на початку ХХ ст.: специфіку імперських механізмів управління та їх еволюцію під впливом польських повстань, проблеми адаптації населення до нових умов життя і співпраці з російською владою. 7. Польські науковці загалом добре ознайомлені з доробком представників інших національних історіографій у галузі вивчення імперської проблематики. Перші, як правило, у своїх працях звертаються до підходів, які вже існують у світовому історіографічному дискурсі, пов’язуючи з ними свої висновки. 8. В польській історіографії сьогодні лише починається процес оформлення досліджень з історії Російської імперії в окремий академічний напрям. Однак на даному етапі вони значною мірою залишаються в межах «полоноцентричної» перспективи. Разом із тим, поступово здійснюється ревізія «традиціоналістських» поглядів на Російську імперію. Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях авторки: 1. Паньків М. М. Інституційна організація досліджень з історії Російської імперії у Польщі (1989 – 2007) / М. М. Паньків // Збірник наукових праць. Серія „Історія та географія” / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків : Майдан, 2008. – Вип. 29-30. – С. 106 – 111. 2. Паньків М. М. Російська імперія у польській перспективі: огляд сучасної польської історіографії (1989 – 2007) / М. М. Паньків // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя : Просвіта, 2008. – Вип. 22. – С. 226 – 231. 3. Паньків М. М. Поляки в Російській імперії. Огляд сучасної польської історіографії / М. М. Паньків // Схід – Захід. Історико-культурологічний збірник. – Харків : «НТМТ», 2008. – Вип. 9 – 10. – С. 319 – 334. 4. Паньків М. М. Російська імперія в польській історіографічній традиції: основні етапи та напрямки досліджень / М. М. Паньків // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія „Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки”. – Харків : Вид. ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. – Вип. 10. – С. 82 – 89. | 